Пам'ятник Григорію Сковороді у Лохвиці

Його доля нагадує гілку грузинського дерева, яку при­щепили і яка розквітла на українській землі. Іван Петро­вич Кавалерідзе чудово знав українську мову. Вся його творчість теж пов'язана з нашим краєм — Сумщиною, Полтавщиною, з Києвом.

Дід його, Васо Кавалерідзе, був грузином. По закінченні Кавказької війни генерал Ладанський привіз до свого ма­єтку на Полтавщині кілька грузинських родин. Серед них і Васо. Прижився Васо на українській землі, полюбив її лю­дей. Син Васо — Петро одружився з українкою Килиною Кухаренко. Молоде подружжя оселилося в Ромнах, що на Сумщині. 14 квітня 1887 року у них народився син Іван, якому доля подарувала довге й прекрасне творче життя.

Дивний, вражаючий і по-своєму романтичний його життєвий шлях. Вражає широта творчих зацікавлень Івана Кавалерідзе — скульптура, кіно і драматургія.

І в кожній з них він сягнув висот.

За освітою Іван Кавалерідзе — художник, навчався мистецтву скульптури у Київському художньому учили­щі, в Петербурзькій академії мистецтв і в приватній студії у Парижі. Його доробок у скульптурі вагомий. Але в кіно, в драматургії здобутки Кавалерідзе також дуже значні. Отже, правомірніше було б говорити про багатогранність його обдарування, про художню енциклопедичність.

Що спільне для творів Івана Кавалерідзе у різних видах мистецтва і в різних жанрах? Що визначає його художню суть? Яка його творча любов?

Григорій Сковорода — філософ, мандрівник полюбився митцеві чи не найбільше. Образові Григорія Сковороди Іван Кавалерідзе присвятив понад півстоліття творчих шукань. У характері художника було щось споріднене з вільнолюбною, незалежною вдачею філософа. Сковорода був близький йому своїми ідеями, поглядами на призна­чення людини. Сковородинське бачення події з погляду вічності, крізь призму Всесвіту глибоко запало в душу Кавалерідзе ще в молоді роки.

Більше й детальніше дізнався він про філософа, на­вчаючись у Київській гімназії, в Київському художньому училищі. З роками росло бажання осягнути суть його філософії, чари його віршів, витонченість його сповнених потаємного змісту притч-діалогів. Проникнення Кавале­рідзе у світ Григорія Сковороди почалося з його байок. «Басні харьковскія» відкрили перед майбутнім скуль­птором силу моральних принципів філософа. Ще вираз­ніше відчув він суголосність своїх духовних порухів з на­строями поезії Сковороди, коли познайомився із збіркою його поезій «Сад Божественних пісень». Працюючи над образами у скульптурі, драматургії, кіно, Кавалерідзе ні­коли не вдовольнявся приблизністю, півправдою, а шукав справжньої правди.

Замовлення на пам'ятник Сковороді для міста Лохвиці було для Кавалерідзе несподіваним сюрпризом. Багато хто знав про його глибоку любов і повагу до українського філософа.

Умови були такі важкі, несприятливі, що на них не пого­дився б жоден інший скульптор: грошей на пам'ятник бра­кувало, не було також граніту, бронзи, до того ж — украй стислі строки. Міська влада схвалила проект у серпні 1922 року, а відкрити його планувалося неодмінно того ж ювілейного року, хоча б наприкінці його.

Такого напруженого періоду в житті скульптора, як осінь 1922 року, йому ще не доводилося переживати. Пра­цював без перепочинку, з майстерні виходив, аби трохи поспати й поїсти, зрідка — для коротких прогулянок чи уточнення деяких деталей, необхідних для роботи.

Але не звідав він раніше і такого творчого піднесення. Хтозна, чи упорався б скульптор із цим складним завдан­ням, якби не носив у серці і в думках образ філософа за­довго до 1922 року.

Особливістю лохвицького пам'ятника є його відмінність від попередніх зображень Григорія Сковороди. У ньому не знайдемо ні впливу прижиттєвого портрета філософа (вва­жають, що він належить пензлеві одного з представників харківської родини малярів — Лук'янових), ні пізніших варіантів цього портрета, ні гравюри Василя Мате, ні скульптури Надії Крандієвської. Іван Кавалерідзе створив свою зовнішність Сковороди. Можливо, він орієнтувався трохи на малюнок Івана Їжакевича «Мандрівний філософ Сковорода» і на малюнок Миколи Самокиша «Сковоро­да» — і то лише при опрацюванні деталей одягу.

Те, що Кавалерідзе взяв для пам'ятника дуже мало у своїх попередників, які зображали Григорія Сковороду, не означає, що він не вивчав образ філософа. За чотири місяці напруженої роботи Кавалерідзе створив образ, що й досі вражає глядача своїм новаторством, сміливим трак­туванням зовнішності й характеру.

Щодо конструктивності, розмаїтості й пластичного багат­ства силуетів, а також щодо матеріалу виготовлення, то це була цілком сучасна скульптура — початку XX століття.

Починаючи з лохвицького пам'ятника, «сковородинська» тема стає для Кавалерідзе справою життя. (За Д. Степовиком)

• 638 слів.

Дайте відповіді на запитання (кожна правильна відпо­відь — 1 бал).

1. Як дід Івана Кавалерідзе потрапив в Україну?

а) Після закінчення Кавказької війни один генерал привіз кілька грузинських родин до свого маєтку;

б) любив мандрувати, одружився з українкою й за­лишився;

в) був біженцем під час Кавказької війни;

г) прийшов сюди на заробітки.

2. Іван Кавалерідзе мав широке коло творчих зацікавлень:

а) живопис, архітектура, скульптура;

б) музика, спів, скульптура; в) скульптура, кіно і драматургія;

г) композиторська діяльність, режисура, кінемато­графія.

3.Відомий скульптор за освітою: а) музикант; в) скульптор;

б) художник; г) режисер.

4. Творенню скульптурних образів Сковороди митець присвятив:

а) тридцять років; в) шістдесят років;

б) чверть століття; г) понад півстоліття.

5. Сковорода був близький Кавалерідзе: а) своїми ідеями;

б) своїм високим походженням;

в) тим, що він був його земляком;

г) своїм способом життя.

6. «Байки харківські» Г. Сковороди відкрили для Ка­валерідзе:

а) красу рідної природи;

б) силу моральних принципів філософа;

в) силу образного алегоричного мовлення;

г) вплив художньої творчості на людину.

7. Замовлення на пам'ятник Г. Сковороді було для відомого скульптора:

а) обтяжливим обов'язком;

б) надією на прибуток;

в) звичайною роботою;

г) несподіваним сюрпризом.

8. Чому умови роботи скульптора були важкими, не­сприятливими?

а) уряд заборонив увічнювати пам'ять видатного українського філософа;

б) у скульптора була творча криза;

в) бракувало грошей і матеріалів;

г) було багато конкурентів.

9. У реченні «Дивний, вражаючий і по-своєму роман­тичний його життєвий шлях» вжито художні засоби:

а) синоніми; в) епітети;

б) метафори; г) антитези.

Завдання	1	2	3	4	5	6	7	8	9
Відповіді

10. Опишіть пам'ятник Г. Сковороді, яким ви його уявили за текстом . (Максимальна кількість балів — 3).

ІІІ. УЧЕНИЙ КОСМІЧНОЇ ЕРИ

Він здобув усі можливі наукові ступені й звання, мав найвищі державні нагороди, був лауреатом найпрестижніших премій. І в той же час, як і годиться істинному інтелігенту, залишався простою й скромною людиною.

Завдяки вражаючій цілеспрямованості й фантастичній напо­легливості, надзвичайним здібностям і великому талантові він прой­шов «від тернів до зірок», подолавши непросту путь від берегів сибірського Іліму до космодрому Байконур. Він зробив неоцінен­ний внесок у створення ракетно-космічної техніки, в дослідження навколоземного простору.

Його ім'я — Михайло Кузьмич Янгель. Народився 25 жовтня 1911 року в Нижньоілімській Тушанській слободі в оточенні непро­хідної тайги в родині переселенця з Чернігівської губернії.

Своїм українським походженням учений дуже пишався. Коли його запитували про значення прізвища Янгель, він переповідав те, що почув від свого діда: «Наше прізвище походить від слова янга — так зветься ківш, в якому козаки в походах варили юшку. Кухова­рів козаки називали янгалами або янгелями. Наче й до ладу вихо­дить: дід мій — нащадок запорозьких козаків, тому дуже може бути, що хтось із моїх пращурів варив козакам юшку».

Батько Михайла, Кузьма Лаврентійович, серед односельців користувався особливою повагою. Дітей виховував просто й по-се­лянському мудро: змалечку любити працю й поважати старших. Незважаючи на постійні злидні, неписьменні батьки докладали зу­силь, аби їхні діти навчилися грамоти й вийшли в люди.

Шоста дитина в сім'ї, Михайло після сьомого класу вступив до ФЗУ при ткацькій фабриці, де незабаром став помічником май­стра. Захоплювався спортом — бігом, лижами, шахами, футболом. Потім «захворів» авіацією й блискуче склав вступні іспити до Мос­ковського авіаційного інституту.

Уже студентом, поєднуючи навчання з роботою на авіазаводі, Микола Янгель бере участь у розробці проекту швидкісного літака. Працюючи над дипломним проектом «Висотний винищувач з гер­метичною кабіною», Янгель намагається спроектувати літак з мак­симальними швидкісними характеристиками. Завершивши навчання, молодий інженер залишається працювати у конструкторському бюро, де проходить справжню школу інженерного мистецтва, розв'язуючи дедалі складніші наукові завдання, ознайомлюючись із досвідом роботи авіаційних фірм США. Ставши помічником головного конструктора, Янгель працює над створенням найсучаснішого, як на той час, винищувача та інших типів літаків, які блискуче показали себе в роки Другої світової війни.

У 50-ті роки особлива увага приділялася розвитку ракетно - космічної техніки. До цієї справи був залучений і Михайло Янгель. Уже через рік після приходу до конструкторського бюро Сергія Корольова Янгеля призначають заступником головного конструктора, а ще через рік — директором науково-дослідницького інституту.

Для створення першої радянської ракети, з якою пов'язували мрії про вихід у космос, засновується конструкторське бюро, керівником якого стає Михайло Янгель.

І ось з космодрому, стрімко набираючи швидкість, віддаляється у синяву неба космічна ракета. Це був дійсно феноменальний успіх конструктора Янгеля та його сподвижників.

Розробляються нові зразки космічної техніки. Конструкторське бюро зростає як фахово, так і чисельно, залишаючись, до речі, молодіжним: 54 відсотки його працівників не мають тридцяти років, і лише десяти відсоткам спеціалістів виповнилося більше сорока.

Видатний учений і конструктор академік Михайло Янгель ство­рив чудовий творчий колектив однодумців, виховав цілу плеяду видатних науковців, заснувавши власну конструкторську школу.

Створені під керівництвом Михайла Янгеля ракетно-космічні системи відзначалися винятковою оригінальністю. Ракети-носії «Космос» та «Інтеркосмос», створені в КБ Янгеля понад тридцять п'ять років тому, використовуються в інтернаціональній програмі дослідження космосу й сьогодні. Різноманітні модифікації «Космосу» й «Інтеркосмосу» демонструвалися в багатьох країнах світу - Канаді, Франції, Італії, Австрії, Японії.

В останні роки свого життя Михайло Янгель, незважаючи на прогресуючу хворобу, — він переніс п'ять інфарктів, працював з граничним напруженням сил. Був щасливий з того, що багато встиг зробити. На відзначенні свого 60-річчя Михайло Янгель раптово помер.

Своєю творчою працею він зробив неоціненний внесок у справу

розвитку й удосконалення ракетно-космічної техніки й дослідження навколоземного космічного простору. Звертаючи погляд у Всесвіт, видатний науковець відійшов у безсмертя. Його ім'я по праву належить українській науці: творча біографія Михайла Янгеля тісно пов'язана з гігантом машинобудування — дніпропетровським заводом «Південмаш». (За В. Горбуліним)

• 600 слів.

Дайте відповідь на питання (кожна правильна відповідь - 1 бал).

1. Походження свого прізвища Михайло Янгель пояснював так: янгелями козаки називали:

а) перекладачів;

б) зброярів;

в) кухарів;

г) розвідників.

2. Батько Михайла Янгеля був переселенцем:

а) з Київської губернії;

б) з Харківської губернії;

в) з Полтавської губернії;

г) з Чернігівської губернії.

3. Михайло Янгель народився неподалік:

а) озера Ілім;

б) річки Іртиш;

в) озера Світязь;

г) озера Байкал.

4. У сім'ї Михайло Янгель був:

а) третьою дитиною;

б) п'ятою дитиною;

в) шостою дитиною;

г) десятою дитиною.

5. Середня освіта Михайла Янгеля розпочалася:

а) з ФЗУ при ткацькій фабриці;

б) з ФЗУ при слюсарній майстерні;

в) з авіаційного технікуму;

г) з радіотехнічного технікуму.

6. Вищу освіту Михайло Янгель одержав:

а) у Московському університеті;

б) у Московському політехнічному інституті;

в) у Московському авіаційному інституті;

г) у Харківському авіаційному інституті.

7. Ще студентом Михайло Янгель брав участь у проектуванні:

а) космічної ракети;

б) космічного супутника Землі;

в) швидкісного літака;

г) надшвидкісного літака.

8. Завершивши навчання, молодий інженер Янгель:

а) вступає до аспірантури;

б) вступає до іншого інституту;

в) їде на навчання за кордон;

г) працює у конструкторському бюро.

9. У 50-х роках Михайло Янгель працює:

а) на авіазаводі;

б) у конструкторському бюро Сергія Корольова;

в) у науково-дослідному інституті;

г) в одній із конструкторських фірм США.

10. Під керівництвом Михайла Янгеля було створено:

а) найперші штучні супутники Землі;

б) ракету «Восток»;

в) ракети-носії «Космос» та «Інтеркосмос»;

г) космічну станцію «Аполлон».

11. Видатний учений Михайло Янгель прожив:

а) 50 років;

б) 60 років;

в) 70 років;

г) 80 років.

12. Михайло Янгель зробив неоціненний внесок у справу:

а) дослідження фізичних можливостей людини в екстремаль­них умовах;

б) випробування штучно створених металів у екстремальних умовах;

в) удосконалення оборонної військової техніки;

г) розвитку ракетно-космічної техніки й дослідження навколоземного космічного простору.

Завданя	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
Відповіді

ІV. Михайло Щепкін

Український акцент у російській мові видатного чарівника сцени Михайла Семеновича Щепкіна вже майже два століття щиро захоплює й подивовує.

Син Росії, Щепкін свідомо збагачував свою сце­нічну особистість українською культурою. Він любив Україну, знав її, уболівав за долю її принижених синів і ніколи не поминав нагоди засвідчити Україні свою шану.

Пушкін і Гоголь полюбляли задушевні бесіди зі Щепкіним. У їхньому товаристві цей товстий, неви­сокий на зріст, зі слабким голосом та сумно опуще­ними куточками вуст лукавоокий чоловік почувався рівнею. Він чудував їх безкінечними притчами, а то й українськими солоними оповідками, і сам реготав у захваті, ніби дивуючись своїй богатирській силі.

Чутливий до будь-якої фальші, непоступливий в оцінках, російський письменник Сергій Аксаков зга­дував: "Щепкін переніс на російську сцену справжню малоросійську народність з усім її гумором і коміз­мом. До нього ми бачили в театрі лише карикатуру на співучу, поетичну Малоросію. Щепкін тому міг так зробити, що дитинство й молодість його минули на Україні, він зріднився з її звичаями й мовою. Хіба можна забути Щепкіна в "Наталці Полтавці"?

Мабуть, найвищу оцінку таланту Щепкіна й усьо­го ним зробленого дає ось така, зовні мало примітна подія в мистецькому житті того часу.

Олександр Пушкін, гостюючи на підмосковній да­чі Щепкіна, украй заворожений невтомним господа­рем, на чистому аркуші синювато-лискучого паперу власноруч вивів чотири рядки: "17 мая 1836, Моск­ва. Записки актера Щепкина". І трохи нижче з від­ступом: "Я родился в Курской губернии Обоянского уезда в селе Красном". Далі пушкінський запис обри­вається. І пішло вже рукою Щепкіна: "...1788 году ноября 6 числа". Так було започатковано незвичайну сторінку мистецького життя. Це був винятковий ви­падок, коли Пушкін так дбав про чужий твір.

Справа в тому, що Пушкіну було притаманне гос­тре відчуття часу, його швидкоплинності, скороминущості, а в людей — забудькуватості. Якось він пи­сав з гіркотою, що "славетні люди зникають у нас, не полишаючи по собі сліду. Ми ліниві й недопитливі". Зневажання досвіду, цікавих спогадів було ознакою, на думку Пушкіна, духовної неповноцінності.

Щепкін тоді наближався до п'ятдесятиліття і сце­нічний набуток мав більш як вагомий — слава його поширилася по всій Росії. Ім'я артиста звучало з вуст кожної освіченої людини — від південних околиць України до Москви й Петербурга. Вітальні й салони шанобливо відчиняли двері перед сценічним магом. Пушкін намагався не пропускати жодного щепкінського спектаклю, розуміючи, що культурна Росія має справу з унікальним явищем. Тому терпляче переко­нував Щепкіна хоч би годину на день (лише годину) віддавати спогадам, роздумам про театр на папері. І домігся свого.

Спогади Щепкіна доведено до 1818 р., до історії викупу артиста з кріпацтва. На цьому записи припи­няються: певно, згадка про кріпацтво дуже болюча.

На жаль, у записах актора не згадано про чотири роки театрального досвіду Полтави — періоду, ви­няткового для творчого зростання митця, етапного для його сходження на вершини сценічної майстер­ності. Сьогодні без вагань можна стверджувати, що й на терезах пушкінської оцінки полтавський сценіч­ний досвід Щепкіна був вагомий.

...Нагода побувати на гастролях у Полтаві трапи­лася акторові в 1817 році, тобто за рік до його звіль­нення з кріпацтва. Місто тоді розбудовувалося, З'я­вилися дерев'яні тротуари, до кам'яної будівлі теат­ру нарешті можна було дістатися, поминувши вели­чезні калюжі. Група найкращих артистів російської трупи прийняла запрошення Котляревського пере­їхати до Полтави. Для створення справжнього високохудожнього театру Іван Петрович не шкодував ні часу, ні зусиль, до пізньої ночі просиджуючи на сцені, даючи поради акторам, доробляючи недолугі воде­вільні тексти. Можливо, саме тут, у Полтаві, нещодав­но викуплений з кріпацтва Щепкін уперше відчув себе людиною.

Навіть у старому репертуарі Щепкін грав піднесе­но. Спеціально для Михайла Семеновича Котлярев­ський написав "Наталку Полтавку" й "Москаля-чарівника". Чи треба говорити, який розголос мали ці но­ваторські твори як у Полтаві, так і за її межами?

Про Щепкіна заговорили в Москві й Петербурзі, ревниво поціновуючи те, що він робив у Полтаві. Він першим скинув зі своїх героїв бутафорський одяг та умовні маски. Першим заговорив на сцені звичай­ною людською мовою. Із ним на сцену вийшов про­стий народ, "маленькі люди". Усією силою свого та­ланту Щепкін домагався щирої поваги до простої лю­дини, яку нівечили рабські умови життя. Розказував про самого себе, про трагічну долю вчорашнього крі­пака.

Перейшовши 1822 р. до Московського театру, Щепкін серед перших спектаклів показав п'єси Кот­ляревського і назавжди залишив їх у своєму репер­туарі, хоча вони тривалий час заборонялися цензу­рою до постановки.

Востаннє Щепкін відвідав Полтаву 1850 р., укло­нився могилі свого великого друга й духовного бать­ка І.Котляревського. Про нього актор ніколи не забу­вав. Узяв найдіяльнішу участь у посмертному видан­ні творів письменника, детально говорив про справу із Шевченком, провідавши поета в Нижньому Новго­роді, коли той саме повертався із заслання.

"Наталка Полтавка" відроджувала історичну па­м'ять, навчала поваги до народних традицій, до рід­ної мови. Зараз не можна не подивуватися, як у покріпаченій Україні ще на початку позаминулого сто­ліття, на світанку національного пробудження, міг на­родитися такий повчальний твір. Можливо, справа в тому, що в роботі над п'єсою поєдналося два видат­них таланти — поета й артиста.

П'єса значно випередила свою епоху, з неї чудувалися, їй аплодували. А коли згодом не допустили до сцени, стало зрозуміло, що вона до того ж — гос­тра зброя, яка, якщо її вміло застосовувати, може дати разючі наслідки.

Ми забуваємо про це, бо живемо в іншу епоху. Проте і в сучасній борні ідеологій, відвертих посягань на мовне й історичне достоїнство народу, у спробах знеособлення людини драматургія Котляревського для нас — коштовні перлини пам'яті й мудрий дороговказ.

З нами й Михайло Щепкін — геніальний артист, "російський Фігаро", предтеча сучасного реалістич­ного театру. Він власним прикладом довів, як по­трібно розуміти і як цінувати щире братерство наро­дів.(За М. Костенком)

• 860 слів.

Дайте відповіді на запитання (кожна правильна відпо­відь — 1 бал).

1. Геніально відтворити на сцені український характер М.Щепкіну допомагало те, що:

а) його дитинство й молодість минули на Україні, він зріднився з її звичаями й мовою;

б) про Україну й життя українців актор знав з книжок;

в) актор був особисто знайомий з Тарасом Шевченком;

г) у процесі роботи над ролями актор спеціально відві­дував Україну.

2. Про написання М.Щепкіним спогадів особливо дбав:

а) Микола Гоголь;

б) Василь Жуковський;

в) Олександр Пушкін;

г) Тарас Шевченко.

3. Спогади М.Щепкіна доведено до:

а) 1817 р., переїзду актора до Полтави;

б) 1818 р., історії викупу артиста з кріпацтва;

в) 1844 р., знайомства артиста з Тарасом Шевченком; г) 1857 р., приїзду актора до Тараса Шевченка у Нижній Новгород.

4. Над спогадами Михайло Щепкін розпочав роботу:

а) маючи двадцять років;

б) маючи тридцять років;

в) відзначивши сорокаріччя;

г) наближаючись до п'ятдесятиріччя.

5. П'єси спеціально для Михайла Щепкіна написав: а) Олександр Островський;

б) Микола Гоголь;

в) Григорій Квітка-Основ'яненко;

г) Іван Котляревський.

6. Силою свого сценічного таланту М.Щепкін домагався:

а) надання Україні самостійності;

б) визнання прав української мови;

в) щирої поваги до простої людини;

г) поваги до народних пісень.

7. У Полтавському театрі М.Щепкін виступав:

а) протягом року;

б) протягом трьох років;

в) протягом чотирьох років;

г) протягом десяти років.

8. Перейшовши до Московського театру, М.Щепкін:

а) назавжди відмовився від виконання ролей у п'єсах І.Котляревського;

б) зрідка погоджувався виступати у п'єсах Котлярев­ського;

в) сам не грав, але охоче відвідував вистави творів І.Кот­ляревського;

г) назавжди залишив у своєму репертуарі п'єси І.Кот­ляревського.

9. І. Котляревського М.Щепкін вважав:

а) учителем і наставником;

б) визволителем з кріпацтва;

в) великим другом і духовним батьком;

г) людиною, далекою від театру.

10. Полтавський період творчості М.Щепкіна був:

а) часом перепочинку між роботою у провінційних ро­сійських театрах;

б) періодом, винятковим для творчого зростання, для сходження на вершини сценічної майстерності;

в) вимушеним перепочинком перед серйозною робо­тою на столичній сцені;

г) часом, позначеним знайомством із Тарасом Шевченком.

11. Роль М.Щепкіна у розвитку театру нині окреслю­ється так:

а) провінційний артист, про якого пам'ятають завдяки його дружбі з О.Пушкіним, М.Гоголем та Т.Шевченком;

б) провінційний артист, який уславився талановито на­писаними спогадами;

в) геніальний артист, предтеча сучасного реалістичного театру;

г) пересічний актор, що увійшов в історію завдяки створеному Т.Шевченком портретові.

12. Свою епоху "Наталка Полтавка" значно випередила тим, що:

а) у п'єсі звучать народні українську пісні;

б) у п'єсі використано пісні, авторство яких припису­ється Марусі Чурай;

в) мова п'єси містить безліч народних прислів'їв та при­казок;

г) твір відроджував історичну пам'ять, навчав поваги до народних традицій, до рідної мови.

Завданя	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
Відповіді