72. Стадії правового регулювання.

Правове регулювання — це процес, що триває в часі, який є досить складним і довготривалим.

Процес правового регулювання охоплює кілька стадій або етапів.

Першим з них є правова регламентація суспільних відносин — це стадія, на якій відбувається розробка юридичних норм, здійснюється загальне неіндивідуалізоване регулювання суспільних відносин.

Перший етап правового регулювання тісно пов’язаний із правотворчістю — діяльністю, спрямованою на створення правових норм, яка починається з виявлення потреби у правовому регулюванні і закінчується прийняттям і введенням у дію правових розпоряджень. В сучасній юридичній науці сформувалась думка, згідно з якою правотворчість — це процес пізнання і оцінки правових потреб суспільства і держави, формування і прийняття нормативних актів уповноваженими суб’єктами в межах відповідних процедур. Нормативні рішення мають носити істинно правовий характер, прийматись з урахуванням усього спектра умов життєдіяльності суспільства та реальних суспільних потреб.Другим етапом виступає конкретизація прав і обов’язків у випадках, коли настає ситуація, передбачена нормою права (певний юридичний факт), у результаті якої суб’єкти вступають у правовідносини і у них виникають взаємопов’язані суб’єктивні права й юридичні обо-в’язки. Проте не завжди для виникнення правових відносин достатньо самих юридичних фактів. Як відомо, деякі відносини можуть розпочатись лише за участі спеціально уповноважених органів, що приймають індивідуальне рішення, на основі якого суб’єкти наділяються правами та обов’язками. Такі правозастосовчі рішення самі виступають у ролі юридичних фактів, які в окремих випадках мають вирішальне значення.

Третій етап правового регулювання є кінцевою стадією процесу правового регулювання, який завершується фактичною реалізацією, впровадженням у життя прав і обов’язків суб’єктами правових відносин у формі використання, дотримання і виконання. Реалізація права є результатом правового регулювання і постає як завершальний підсумок специфічного правового впливу, що здійснюється як суто правовими засобами, так і внаслідок виховного, інформаційного, ідеологічного та іншого впливу права на поведінку суб’єктів. На цій основі встановлюється режим законності і правопорядку.

73. Поняття та принципи законності

Законність - це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію й функціонування суспільства й держави на правових засідках.

Законність характеризується поєднанням двох ознак.

зовнішньої (формальної) - обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами й різними об'єднаннями:

внутрішньої (сутнісної) - наявністю науково обгрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.

Принципи законності - це відправні засади, незаперечні засадничі вимоги, які лежати в основі формування норм права й ставляться до поведінки учасників правових відносин. Принципи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі.

Справжня, реальна (а не формальна) законність повинна будуватися на певних принципах, основних початках, що забезпечують її демократичний, гуманний характер.

Можна виділити чотири принципи законності: верховенство закону, єдність, доцільність і реальність законності.

Верховенство закону звичайно трактується як верховенство закону в системі нормативних актів. Однак цей принцип повинний розумітися набагато більш широко — як підпорядкованість закону і всім нормативним актам, і всіх актів реалізації права (застосування, дотримання, виконання і використання), і всіх інших об'єктів. Тільки в цих умовах принцип верховенства закону стає універсальним, пронизуючим усю тканина суспільства.

Під єдністю (загальністю) законності розуміється єдина спрямованість правотворчості і правореалізації в територіальному і суб'єктному плані, тобто на всій території дії відповідного нормативного акту, стосовно до діяльності всіх суб'єктів суспільних відносин. Доцільність законності означає необхідність вибору строго в рамках закону оптимальних, що відповідають цілям і завданням суспільства варіантів здійснення правотворчої і правореалізуючої діяльності (поводження), неприпустимість протиставлення законності і доцільності.

І, нарешті, реальність законності — це досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за бу-яку їхнє порушення