65. Стадії застосування норм права

Взагалі, у правозастосовчому процесі можна виділити 5 стадій:

> встановлення юридична значимих фактів та відшукання норми, яку можна застосувати до них (тобто зміст першої стадії - здобуття, аналіз, формування знань щодо певних явищ, дій і подій, яким закон надає юридичного значення.

Фактично, це професійна юридична пізнавальна діяльність, об'єктом якої є конкретні ситуації, факти.

Також до цієї стадії належать нормативно-правова оцінка певного факту та встановлення відповідної юридичної норми);

> перевірка достовірності та правильності тексту, визначення меж дії та юридичної сили правової норми (полягає у визначенні та конкретизації певних юридичних властивостей знайденої юридичної норми, що виявляються у засвідченні правильності тексту, чинності документів);

> з'ясування змісту правової норми (означає пізнання точного змісту її структурних елементів, усіх слів і речень, з яких вона складається);

> прийняття рішення у справі (по суті, це резолютивна комісія, що спирається на результати попередніх стадій, підсумовує їх);

> оформлення рішення певним актом застосування (сюди відносять зовнішню, як правило, письмову фіксацію та втілення, вираз його в правозастосовчому написі).

Письмовий правозастосовчий акт повинен включати в себе такі дані, як: вступна частина - назва, розпорядження, ухвала, рішення, вирок тощо; назва правозастосовчого органу, місце і дата прийняття акта; констатуюча частина -опис, характеристика і аналіз фактів, а також висновки, джерела, докази, які їх підтверджують; мотивувальна -посилання на правову норму, яка обґрунтовує саме таку юридичну оцінку; резолютивна - виклад самого правила поведінки індивідуального характеру; а також підпис відповідної посадової особи або кількох таких осіб).

Застосовувати правові норми необхідно правильно, дотримуючись:

> законності (прийняття правозастосовчого рішення лише в межах компетенції, на підставах, за процедурою, у формі та у цілковитій відповідності із законодавством);

> обгрунтованості (прийняття такого рішення на основі знань про юридичне значимі факти, що є істинними, правильними, вірогідними та передбачені гіпотезою норми, яку застосовують);

> доцільності (правозастосовче рішення повинно закріплювати оптимальний варіант поведінки, який дасть можливість найкраще досягти мети закону)

66. Акти застосування норм права

Акт застосування норм права — це офіційний документ компетентного органу держави, який приймається в результаті розгляду конкретної справи.

Правозастосовчому акту властиві певні особливості:

1. Акти застосування права приймаються компетентними органами держави у межах їх повноважень.

2. Акти застосування права носять державно-владний характер, оскільки є обов'язковими для суб'єктів, учасників конкретних правовідносин.

3. Акти застосування права мають індивідуальний персоніфікований характер, оскільки стосуються конкретного суб'єкта чи конкретної ситуації.

4. Акт застосування права має формально визначений характер, оскільки є письмовим документом, що має певну форму та атрибути.

5. Дія акта застосування права вичерпується одноразовою реалізацією.

6. Акти застосування права не поширюються на ті відносини, які виникають після їх прийняття.

7. Акти застосування права можуть бути оскаржені чи опротестовані у передбаченому законодавством порядку.

У юридичній літературі акти застосування права класифікують за певними критеріями.

I. За формою:

— вирок, рішення, указ, наказ тощо.

II. За суб'єктами:

— акти Верховної Ради, акти глави держави, акти Кабінету Міністрів, акти міністерств, акти судових органів тощо.

III. За функціональним призначенням:

— регулятивні — акти, які забезпечують реалізацію диспозицій регулятивних норм та підтверджують чи встановлюють права та обов'язки сторін;

— охоронні — акти, які забезпечують реалізацію санкцій охоронних норм, встановлюючи міру юридичної відповідальності.

IV. За характером приписів:

— уповноважуючі — правозастосовчі акти, які дають можливість реалізувати певне суб'єктивне право;

— зобов'язуючі — це акти, які конкретизують юридичний обов'язок та покладають на суб'єктів необхідність його здійснення;

— забороняючі — акти, які конкретизують юридичні заборони.

V. За предметом правового регулювання:

— кримінально-правові, цивільно-правові тощо.

VI. За юридичною природою:

— основні, що містять остаточне рішення в конкретній справі (наприклад, вирок суду);

— додаткові, які сприяють виданню основного акта (наприклад: ухвала суду про притягнення особи як обвинуваченого).