3.Суверенітет держави: поняття та зміст

Суверенітет - це політико-правова властивість держави, зміст якої полягає в ЇЇ праві самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні політичні питання без втручання інших держав, організацій, осіб. Така діяльність мас ґрунтуватися не тільки на внутрішній законодавчій базі, а й на основі загальновизнаних міжнародних договорів і принципів добросусідства, що в умовах посилення інтеграційних процесів є надзвичайно актуальним. Дотримання умов міжнародних договорів не означає обмеженості "зовнішньої" незалежності держави, оскільки активна участь держави на міжнародній арені засвідчує самодостатність її як суб'єкта міжнародного права.

Найбільш важливою проблемою юриспруденції є проблема суверенітетів. Конституція України, як і більшість інших конституцій, розрізняє три види суверенітету - суверенітет держави, суверенітет народу і суверенітет нації.

Поняття суверенітету вперше сформулював Жан Боден (XVI ст.), який запропонував засновану на принципі суверенітету концепцію державної влади.

Іноді у відповідних конституційних положеннях замість народного суверенітету декларується національний суверенітет. Зокрема, в ст. 1 Конституції Іспанії зазначено, що «національний суверенітет належить іспанському народу, від якого походять повноваження держави». Подібний текст містить і ст. З Конституції Франції. Така заміна термінів не є випадковою і свідчить про сполученість понять народного, національного і державного суверенітету.

Використання терміна «національний суверенітет» відображало процес формування в XVII—XIX ст.ст. національних держав. Нації, які на той час утворились, набували державних форм, тож не дивно, що майже відразу в зарубіжній політико-правовій науці поняття національного суверенітету стало сприйматись як першооснова державного суверенітету.

Що ж до прийнятого в науці поняття державного суверенітету, то воно звичайно трактується як верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах. Верховенство держави означає дію в межах її території тільки однієї публічної влади, яка визначає повноваження усіх державних органів і посадових осіб, а також підлеглість цій владі всього населення території. Незалежність держави в міжнародних відносинах — це її непідпорядкованість будь-якій зовнішній владі, владі інших держав.

Суверенітет виступає як необхідна політико-правова характеристика держави. Поняття суверенітету відображає якісні риси держави. Водночас воно прямо пов'язане з властивостями державної влади, тобто суверенітет — це вияв самої природи влади. Зв'язок між державним і народним суверенітетом нерідко вбачають у тому, що народ є єдиним джерелом влади, яка звичайно здійснюється державою та її органами.

4.Соціална, державна та політична: поняття та співвідношення

Соціальна держава - це правова держава розвиненого цивільного суспільства, що , з'єднуючи у своїй діяльності принципи волі й рівності, соціальної справедливості, надкласовості, реально забезпечує соціально-економічні права людини.

Соціальна держава й правова держава - єдине ціле в тому розумінні, що соціальна держава це сторона правової держави., тобто держави реальних прав людини, серед яких є соціально-економічні права (право на працю, справедливі умови праці, соціальне забезпечення, гідну людину прожитковий мінімум і ін.), забезпечення реальності яких - завдання соціальної держави.

Соціальна держава - надкласово, у тому розумінні, що воно спрямовано на організацію нормального життя й розвитку всього суспільства в цілому, воно захищає права, волі, законні інтереси всіх його громадян, народів, є знаряддям зняття соціальної напруженості в країні.

Соціальна держава - це держава розвиненого цивільного суспільства (создающего матеріальні блага ,інші цінності ), що є умовою існування й розвитку соціальної держави, розвинена цивільне суспільство як би зворотна сторона соціальної держави, останнього без першого не буває.

Соціальна держава нівелює невиправдані соціальні розходження, забезпечує гідні умови існування своїх громадян, соціальну захищеність населення, беручи участь у виробництві й розподілі економічних благ, воно втручається у вільну економічну діяльність ( в інтересах усього суспільства в цілому).

Соціальна держава сприяє формуванню в країні т.зв. «середнього класу» ( частина суспільства, що забезпечена в тій мері, коли не відчувається потреба в необхідному, але й не багата настільки, що це викликає в малозабезпечених верств населення намір до розділу їхньої власності).

Політична влада — здатність однієї людини або групи осіб контролювати поведінку громадян і суспільства, виходячи із загальнонаціональних чи загальнодержавних завдань.

Політична влада — це вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупуваннями за допомогою правових і політичних норм. Політична влада -публічні, вольові (керівництва - підкорення) відносини, що утворюються між суб'єктами політичної системи суспільства (у тому числі державою) на основі політичних і правових норм.

Особливості політичної влади:

1. Здатність, готовність суб'єкта влади виявити політичну волю.

2. Охоплення всього політичного простору взаємодією різних політичних суб'єктів.

3. Наявність політичних організацій, через які суб'єкт політичного волевиявлення здійснює політичну діяльність.

4. Осмислення політичного інтересу і політичних потреб.

5. Забезпечення соціального панування в суспільстві суб'єкта політичної влади.

6. Різноманітність ресурсів - політичних, економічних, соціальних, культурних, силових, суб'єктних та ін.

Існує дві точки зору співвідношення політичної та державної влади:

• «політична влада» і «державна влада» - поняття тотожні, оскільки політична влада походить від

держави і здійснюється за її прямої або опосередкованої участі;

• «політична влада» і «державна влада» - поняття не тотожні, однак усяка державна влада є політичною.

Дійсно, політична влада нерозривно пов'язана із владою державною, знаходить у ній своє продовження. Державна влада - головний, типовий засіб здійснення політичної влади.^[2]