22. Форми і методи здійснення функцій держави

Функції держави здійснюються у визначених формах і визначених методах.

Форми здійснення функцій характеризують зв'язок держави з правом як одним з основних засобів володарювання. Через право держава проводить у життя свої функції, свої економічні, політичні, ідеологічні задачі. В одних випадках держава видає юридичні норми, в інші - організує їхнє виконання, у третіх - забезпечує, охороняє їх. У залежності від цього і розрізняють три основні форми здійснення функцій:

1. Правотворча - державна діяльність, що виражається в розробці і прийнятті юридичних норм, у яких закріплюються програми діяльності людей. Вона полягає у виданні нормативних актів, тобто актів, що встановлюють нові норми, чи змінюють скасовують старі.

2. Правовиконавча - державна діяльність, що виражається у вживання заходів по виконанню норм права. Вона складається головним чином у виданні владних індивідуальних актів, тобто актів, розрахованих тільки на даний, індивідуальний випадок (наприклад, видання разового планового акта по будівництву, призначення громадянина на посаду.)

3. Правозабезпечувальна (правоохоронна) - державна діяльність, що виражається головним чином у контролі і нагляді за дотриманням і виконанням норм , а також у застосування примусових мір до їхніх порушників. У процесі здійснення даної функції зважуються юридичні справи, зв'язані з застосуванням юридичних санкцій, суперечками між окремими особами і т.д.

Методи здійснення функцій можна розділити на правові і неправові (організаційні).

Правовий метод реалізується за допомогою трьох вищезгаданих форм, а з числа неправових варто виділити: економічні (дотації, держзамовлення, кредитування, регулювання цін і ін.); політичні (узгодження позицій різних політичних плинів, міжнародні переговори й ін.); ідеологічні (звертання до населення, заклики і т.д.); власне організаційні (планування, програмування, контроль і ін.).

Важливо, що неправові методи нерідко реалізуються через правове регулювання (напр., твердження плану наказом, нормативне закріплення цін і т.д.).

23. Поняття та види засобів державного примусу

Державний примус, з одного боку, розглядається як одна з невід'ємних складових здійснення державної влади, як її засіб (метод), а в кінцевому результаті - як основна ознака держави і правової системи в цілому.

Державний примус розглядається у широкому та вузькому значенні.

У широкому сенсі це - багатогранна та складна діяльність компетентних державних органів з охорони права від порушень.

Вона полягає у а) спостеріганні за правомірністю поведінки учасників суспільних відносин;

б) дослідженні обставин діянь, у яких виявлені ознаки протиправності;

в) розгляді справ про протиправні діяння, застосуванні юридичних санкцій і виконанні актів застосування4.

Існує також думка, згідно з якою примус є однією із стадій механізму правозастосування, до яких належать:

1) владна діяльність компетентних органів і осіб по здійсненню своїх повноважень,

2) діяльність, направлена в сферу суспільних відносин інших суб'єктів права,3) надання їм допомоги і створення

умов для нормального використання прав, виконання обов'язків, дотримання основних вимог,

4) здійснення примусового впливу на суб'єктів права з метою підпорядкування їх поведінки вимогам закону.

Виокремлюють також інші характерні риси державного примусу, зокрема, те, що він здійснюється у зв'язку з неправомірною, шкідливою для суспільства поведінкою, як реакція держави на таку поведінку.

Примус також характеризують як такий засіб, котрий застосовується лише до конкретних суб'єктів права, котрі порушили юридичні норми.

Оскільки засоби примусу різноманітні, мають специфічні властивості, можлива класифікація цих засобів в залежності від різних критеріїв.

Так, державний примус в залежності від порядку застосування поділяється на судовий та позасудовий. У відповідності до способу охорони правопорядку, функціонального призначення розрізняють попередження, припинення, поновлення та покарання (стягнення, відповідальність). Засоби попереджувального впливу є різновидом засобів державного примусу, котрі застосовуються з метою профілактики, попередження можливих

правопорушень, а також з метою забезпечення громадської безпеки при стихійних лихах, аваріях тощо.

Ця група заходів не пов'язана із вчиненням правопорушень. До них належать перевірка документів, митний

догляд, адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавленняволі, припинення або обмеження руху транспорту ті пішоходів при виникненні загрозибезпеці руху тощо.

Засоби припинення є такимвидом засобів державного примусу, котрі застосовуються для припинення

протиправних дій або для попередження їхніх шкідливих наслідків. Засоби

припинення, на відміну від засобів попередження, застосовуються лише при наявності правопорушення.

Наприклад, до таких засобів відносяться привод, вилучення майна (наприклад, холодної або вогнепальної

зброї, радіопередавачів, при відсутності дозволу на володіння цими предметами); адміністративне

затримання осіб, що скоїли адміністративні проступки, покладенн нарешту на майно, арешт особи тощо.

Засоби поновлення є видом державного примусу, що застосовується для поновлення нормального стану правових відносин шляхом стимулювання

суб'єктів права до виконання покладених на них обов'язків. До засобів захисту належать: визнання угоди недійсною з поверненням сторін у первісний майновий стан, стягнення боргу, стягнення аліментів, поновлення на роботі осіб, незаконно з неї звільнених, утримання незаконно виплачених робітникові сум, скасування незаконного нормативно-правового або правозастосовчого акту тощо.

На спеціальну характеристику заслуговує такий засіб державного примусу, як юридична відповідальність, що є однією з найбільш поширених заходів державного впливу у сучасній правовій системі України.

На сьогодні у літературі просліджуються декілька основних напрямків стосовно визначення поняття, основних характеристик та видів відповідальності взагалі і юридичної відповідальності зокрема