- •1. Поняття та предмет теорії держави і права
- •2. Поняття і ознаки держави
- •3.Суверенітет держави: поняття та зміст
- •4.Соціална, державна та політична: поняття та співвідношення
- •5. Основні теорії походження держави і права
- •6 Типологія держави
- •7.Поняття, види та причини зміни історичного типу держави
- •8. Поняття, ознаки та принципи правової держави
- •9. Поняття і складові частини громадського суспільства
- •10.Шляхи формування правової держави в Україні
- •11. Поняття та ознаки соціальної держави
- •12. Поняття форми держави та її складові елементи
- •13. Форма державного правління та її класифікація
- •14. Республіканська форма правліннята її види
- •15. Монархічна форма державного правління та її види
- •16. Форма державного устрою та її класифікація
- •17. Складна форма державного устрою
- •18 Унітарна форма державного устрою
- •19. Антидемократичний державний режим
- •20. Демократичний державний режим
- •21.Понятття функцій держави.
- •22. Форми і методи здійснення функцій держави
- •23. Поняття та види засобів державного примусу
- •24. Поняття механізму держави та його структура
- •25. Поняття та структура апарату держави
- •26. Принципи організації апарату держави.
- •27. Поняття ,ознаки та види державного органу.
- •28. Значення принципу поділу влади для організації державного апарату.
- •29. Поняття та основні риси демократії
- •30. Форми демократії та її зміст в Україні
- •31. Поняття та структура політичної системи суспільства
- •32. Місце держави у політичної системи суспільства
- •33. Проблеми поняття та структури правового статусу особи
- •I. За характером (змістом) правовий статус класифікують на:
- •II. За суб'єктами розрізняють правовий статус:
- •34.Поняття та класифікація основних прав і свобод, обов’язків людини
- •35. Поняття і класифікація юридичних обовязків людини і громадянина
- •36. Гарантії прав і свобод людини і громадянина
- •37. Міжнародні стандарти прав людини
- •38. Поняття права .Об’єктивне і суб’єктивне юридичне право.
- •39. Функції права
- •40. Принципи права
- •41. Поняття і види соціальних норм
- •42. Норми моралі та їх взаємозвязок з нормами права
- •43. Співвідношення національного та міжнародного права.
- •44. Поняття і ознаки норм права
- •45. Види правових норм
- •46. Структура норм права.Класифікація її елементів.
- •47. Способи викладу правових норм у статті нормативно-правового акта
- •48. Поняття та види форм (джерел) права
- •49. Нормативно – правових акт, як джерело(форма) права
- •50. Закон як нормативно – правовий акт вищої юридичної сили
- •51. Чинність нормативно – правових актів в часі, просторі та за колом осіб
- •52.Поняття та структура системи законодавства
- •53.Систематизація законодавства та її види
- •54. Юридична техніка та її види.
- •55. Поняття та структура системи права
- •56. Галузі та інститути права як елементи системи права
- •57.Поняття і принципи правотворчості
- •58. Стадії правотворчості
- •4. Засвідчувальна стадія
- •59.Поняття і значення тлумачення норм права
- •60. Способи тлумачення правових норм
- •61. Види тлумачення правових норм
- •62. Інтерпретаційні акти
- •63.Поняття, значення і види реалізації права
- •64. Поняття, принципи та стадії правозастосування
- •65. Стадії застосування норм права
- •66. Акти застосування норм права
- •67. Поняття та види юридичного процесу.
- •68. Поняття та стуктура правової системи
- •69. Основні правові системи сучасності
- •70. Правова культура та її роль у житті суспільства. Правовий нігілізм.
- •71. Механізм правового регулювання та його структура
- •72. Стадії правового регулювання.
- •73. Поняття та принципи законності
- •74. Гарантії законності
- •75.Поняття та принципи правопорядку
- •76.Поняття і ознаки правовідносин
- •77. Об’єкти та зміст правовідносин
- •78. Учасники(субєкти) правовідносин, їх правосубєктність
- •79. Види правовідносин
- •80.Юридичні факти. Юридичні презумції.
- •2.)Фактичні презумпції.
- •81. Правова поведінка та правомірна поведінки
- •82. Види правомірної повединкі
- •83.Поняття правопорушення та його ознаки
- •84. Склад правопорушення та його елементи
- •85. Види правопорушень.
- •86.Поняття та функції юридичної відповідальності
- •87. Види юридичної відповідальності
- •88. Поняття, стуктура та види правосвідомості.
- •89. Поняття, ознаки і види юридичної практичної діяльності
- •90. Прогалини в законодавстві та способи їх подолання.
14. Республіканська форма правліннята її види
Форма правління - це певний спосіб організації верховної влади в державі, який характеризується структурою, порядком формування, компетенцією вищих органів державної влади, встановленим порядком взаємовідносин між ними, ступенем участі населення в їх формуванні. Форма правління є найважливішим елементом форми держави.
Головною, визначальною ознакою форми правління є конституційно-правовий статус глави держави. Залежно від статусу глави держави сучасні держави за формою правління поділяються на дві групи - монархії та республіки.
Монархія - форма правління, за якої найвища державна влада повністю або частково зосереджена в руках монарха - одноосібного глави держави, який здійснює владу за власним правом, а не на підставі делегування. Найчастіше, влада монарха є довічною і передається в спадщину.
Республіка - форма правління, за якої всі вищі органи державної влади чи обираються громадянами на певний строк, чи формуються представницькими установами. Переважна більшість держав світу сьогодні мають республіканську форму правління (більш як 140 із 200). Конституція України (ч. 1 ст. 5) також закріплює республіканську форму правління України.
Загальними ознаками республіканської форми правління є:
- виборність глави держави та інших верховних органів державної влади на певний строк;
- здійснення державної влади не за власним правом, а за дорученням народу;
- юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених законом;
- обов'язковість рішень верховної державної влади для всіх інших органів державної влади;
- переважний захист інтересів громадян держави, взаємна відповідальність людини і держави.
Конституційній теорії та сучасній практиці державного будівництва відомі три основні види республік; парламентська, президентська та квазіпрезидентська (напівпрезидентська, або змішана). Вони розрізняються порядком обрання президента, статусом і порядком формування уряду, характером відповідальності уряду тощо.
Парламентарна (парламентська) республіка характеризується тим, що парламент є повновладним органом, який формує уряд, що несе перед ним політичну відповідальність, і обирає главу держави (президента або колегіальний орган, що здійснює функції глави держави)1, який фактично виконує лише представницькі функції (модель «гнучкого поділу влади»). Головною ознакою парламентарної республіки є реальне формування уряду парламентом і політична відповідальність уряду перед парламентом.
Президентська (дуалістична) республіка характеризується тим, що глава держави - президент - обирається непарламентським шляхом і водночас є главою виконавчої влади. У президентській республіці найбільш послідовно проводиться в життя принцип поділу влади (модель «жорсткого поділу влади»: президент не може достроково припиняти повноваження парламенту, а останній не має права усувати з посади міністрів шляхом вотуму недовіри), а відносини між законодавчою та виконавчою гілками влади будуються відповідно до принципу стримувань і противаг.
У класичній президентській республіці уряд, як колегіальний орган з власним конституційно-правовим статусом, здебільшого відсутній (наприклад, США). Виконавчу владу одноосібно здійснює президент, якому підпорядковані, кожний окремо, міністри. Головною ознакою президентської форми правління є відсутність відповідальності виконавчої влади перед парламентом.
Квазіпрезидентська (напівпрезидентська, або змішана) республіка характеризується рисами як парламентської, так і президентської республіки з превалюванням ознак останньої. Практика державного будівництва різних країн світу знає різні приклади такого поєднання. Найбільш поширеними є два варіанти:
1) президент, як і в президентській республіці, обирається громадянами, він поєднує функції глави держави і глави виконавчої влади, але виконавчу владу здійснює не одноосібно, а спільно з урядом, який має самостійний конституційно-правовий статус і повинен отримати довіру парламенту. Подібна форма правління, зокрема, була характерна для України в період від 5 лютого 1991 р. до підписання 8 червня 1995 р. Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України;
2) всенародно обраний президент формує (за певної участі парламенту) уряд, що відповідальний перед ним, але безпосередньо не входить до законодавчої, виконавчої та судової гілок влади і займає в системі поділу влади окреме, особливе місце. Уряд за такої моделі наділяється статусом вищого органу в системі органів виконавчої влади та підзвітний і підконтрольний парламенту.
З практики державного будівництва інших країн відомі також вестмінстерські (Індія, Пакистан) та спотворені республіки: суперпрезидентські, теократичні, президентсько-моністичні, президентсько-мілітаристські тощо республіки.
Стаття 5 Конституції України закріплює республіканську форму правління, не конкретизуючи її. Аналіз розділів Конституції, в яких визначається статус вищих органів державної влади, дає можливість зробити висновок, що в Україні реалізовано квазіпрезидентську (напівпрезидентську чи президентсько-парламентську) форму правління в її другому варіанті.
Така модель організації влади характеризується зверхнім становищем Президента України в системі поділу влади - він, хоча формально і не входить до законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, наділяється Конституцією України досить широкими прерогативами в усіх гілках влади, що, з одного боку, забезпечує керованість держави в умовах політичної чи економічної кризи, а з іншого - обумовлює надмірну централізацію управління, «непрозорість» виконавчої влади, створює організаційні можливості до надмірного втручання Президента України у вирішення питань виконавчої влади і, як наслідок, об'єктивно спричиняє виникнення протистояння і конфліктних ситуацій у відносинах між гілками влади.
Закріплений Конституцією України 1996 р. статус Президента України значною мірою, обумовив проведення широкомасштабної конституційної реформи, мета якої полягає у зміні системи організації влади, переході від президентсько-парламентарної до парламентарно-президентської форми правління. У перебігу реформи передбачається здійснити перерозподіл повноважень між вищими органами державної влади на користь парламенту та Кабінету Міністрів України та значно звузити прерогативи Президента України.