Книжна та розмовна лексика.

Мова існує у двох формах: усній та писемній. Крім загальновживаної лексики, яку використовуються як в усному, так і в писемному мовленні, у лексичному складі української мови можна виділити книжну та розмовну лексику. Книжні слова використовують у наукових працях, публіцистичних статтях та в офіційних документах. До них належать слова, що виражають загальнонаукові поняття і вживаються в широкому узагальненому значенні: синус, компонент, методика, а також слова з абстрактним значенням із суфіксами –янн(я), -енн(я), -інн(я), -ств(о), -цтв(о), -ість тощо: програмування, здійснення, зайнятість. Значення «книжності» мають дієслова на -ува-, -ова-, -юва-: програмувати, здійснювати, виконувати) дієприкметники: знайдений, записаний, призначений; дієприслівники: запрограмувавши, розв’язуючи.

До книжної лексики відносяться слова із забарвленням урочистості (воїн); застарілі слова, які використовують в сучасній українській мові (лучник, кольчуга). Книжна лексика переважає в писемному варіанті того чи іншого стилю. Але між книжною і загальновживаною лексикою немає перехідної межі. З розвитком суспільства накуи й техніки, підвищенням загальнокультурного та освітнього рівня слова, які колись вважалися книжними, вживають у розмовній мові, вони стають міжстильовими, нейтральними. Наприклад: бюджет, газ, електрика.

До складу розмовної лексики належать слова, які, будучи літературними, надають мовленню розмовного забарвлення. Вони мають більш конкретне значення і використовуються в усному варіанті літературного мовлення. Розмовна лексика відтворює значення прохання, спонукання, заперечення та позначає різні життєві імпульси – процеси, якості, властивості (ледар, красуня, репетувати, шкандибати).

Отже, книжні, а не розмовні, нейтральні, а не урочисті слова завдяки своїй однозначності, точності є найбільш придатними для наукового-ділового та професійного мовлення.

Загальна характеристика лексики сучасної української мови

У мові відбуваються два протилежні процеси: одні слова з’являються в її складі, а інші слова – зникають. Ці процеси відбуваються поступово.

За частотою вживання (соціальною активністю) лексику поділяють на активну і пасивну. До активної лексики сучасної укр. літ. мови належать слова, які повсякденно вживаються в різних її формах і стилях. Це широкі вживані і зальнозрозумілі слова, якими послуговують всі мовці. До активної лексики належать також терміни і професійні слова.

Активна лексика – часто вживані слова, вони ж і є загальновживані. Цю лексику використовують усі носії мови, незалежно від професії, освіти, місця проживання.

Серед активної лексики виділяємо основний словниковий фонд – ядро словника, це є найбільш необхідні слова. Критеріями основного словникового фонду мови є:

1. ці слова завжди в часі; 2) ці слова вживаються всіма; 3) ці слова вживають у всіх випадках.

Слова, які рідко вживаються в мові складають пасивну лексику: це застарілі слова й нові слова, а також професіоналізми, екзотизми, жаргонізми, маловживані слова книжної лексики. Зазначмо, що абсолютної межі між активною і пасивною лексикою немає.

До застарілих слів належать слова, які вийшли або виходять з активного вжитку. Вони бувають двох видів: історизми та архаїзми.

Історизми – це назви зниклих предметів, осіб, явищ (комсомолець, князь, гетьман, волость, земство, очіпок, жупан, намітка, булава). У мові може відбуватися реактивізація (повернення) історизмів: пластун, гривня, віче, губернатор,пігулка, літовище, сиротинець, порцеляна ‘посуд з білої кераміки’, слоїк ‘банка’, Жовква замість Нестерів, Маріуполь, а не Жданов

Архаїзми – це слова, які називають предмети, явища, поняття, що існують і тепер, але форми їх вираження застарілі: чадо ‘дитина’, враг – ворог, словеса – слова, перст – палець, ректи – говорити..

Нова лексика охоплює неологізми та оказіоналізми. Неологізми – це нові слова на позначення нових реалій, понять, що виникають у процесі розвитку суспільства: хакер, СД Ром, кліп, кліпмейкер, файл, факс, піар ‘стосунки з громадськістю’, інтернет, топ-модель, електорат, гіпермаркет. Багато маємо неологізмів, утворених від Європа: євровіза, європростір, євроімідж, європарламент, євроклас та ін. Поняття неологізму є історичним і відносним, тому що всі слова колись були неологізмами.

Словникловий склад української мови постійно змінюється, оскільки змінюються предмети та явища навколишнього світу. Певні поняття виходять з активного вжитку, а тому зникають слова, які їх називали. Із виникненням нових реалей з’являються й нові слова. І нові слова й застарілі вживаються в мові рідко, тому вони належать до пасивної лексики. До пасивної лексики належать:

Оказіоналізми – індивідуальні авторські утворення: яблуневоцвітно (Тичина).

ЛЕКСИКА УКР. МОВИ З ПОГЛЯДУ ПОХОДЖЕННЯ

Словниковий склад укр. мови формувався протягом тривалого часу. Відповідно до цього виділяють корінну (її ще називають питома, споконвічна) та запозичену лексику. Корінна лексика – а це 90 % слів – поділяється на такі пласти:

індоєвропейський лексичний фонд – це слова, які сьогодні вживаються у всіх чи в більшості індоєвропейських мов і дійшли до нас переважно у вигляді коренів: мати, сестра; ніс, око, вода, вогонь, сніг, їсти, пити. Пригадуймо, що індоєвропейська мовна єдність існувала приблизно у V-ІV тисячоліття до н.е. Після її розпаду уторилися такі мовні єдності, як праслов’янська (її ще називали спільнослов’янська), балтійська, германська, іранська, кельтська та інші, які перетворилися на сучасні групи індоєвропейських мов;

спільнослов’янська лексика – слова, які виникли в період спільнослов’янської мовної єдності (=праслов’янська, 2 тис. до н.е. – 5 ст.н.е.) і не були відомі іншим індоєвропейським мовам: палець, боліти, тіло, серце, березень, квітень, отець, невістка, острів, долина. Це приблизно 2 тисячі слів.

Деякі вчені виокремлюють ще спільносхіднослов’янську лексику – слова, які виникли в період формування східнослов’янських діалектів і їх виділення зі спільнослов’янської мовної єдності (за Олексою Горбачем – це 7-8 ст., за Ю. Шевельовим розпад праслов’янської мовної єдності це 6 ст.). Крім східнослов’янських мов іншим слов’янським мовам не відомі: дядько, гречка, пивовар, мельник

власне укр. лексика – це слова, які виникли на укр. мовному ґрунті в період формування укр. мови і виражають її специфіку: паляниця, стрічка, суниця, вареник, ластовиння, жмакати, мерщій, либонь. Це кількісно найбільший пласт корінної лексики.

Крім корінних слів, у складі української мови 10 % займає лексика запозичена –Виділяємо інтернаціоналізми, запозичення та власне іншомовні слова.

Інтернаціоналізми – це міжнародні слова, які вживаються не менш ніж у 3 неспоріднених мовах. Інтернаціоналізми стосуються переважно спеціальної термінології з різних галузей науки і техніки. Наприклад, ноутбук, комп’ютер, телефон, радіо, еволюція, футбол, трансляція. В укр. мові інтернаціоналізми це в основному латинізми та грецизми. Слова з першими частина біо, полі, мікро є інтернаціоналізмами: біоенергетика, мікроекономіка, поліглот.

Запозичення – це слова запозичені давно, які глибоко ввійшли в мову, підпорядкувалися усім її законам, і нічим не зраджують свого чужомовного походження. Так, ніхто з українців не відчуває, що такі слова, як троянда, якір, папір, барва, козак, чумак, огірок, вишня, школа є запозичені; особові імена Наталя, Марко, Максим, Віктор – з латинської, Ольга, Олег, Ігор – зі скандинавської, питомо українськими іменами є Всеволод, Ярослав, Людмила.

Слова іншомовного походження часто можна відрізнити від власне українських за допомогою формальних ознак, зокрема таких:

1. наявність збігу голосних; ідеалізм, аеродром, іонізація, аудиторія, аудит

2. наявність збігу приголосних; менеджмент, агентство, бухгалтер, масштаб, постриптум

3. початкові голосні а, е (в українській мові немає питомих слів, що починаються на а чи е, крім звуконаслідувань): амік, електрон, екзамен

4. слова, що мають у своєму складі звук [ф], оскільки цей звук слов’яни запозичили: флейта, факультет, фаворит, факультет, шеф.

Використовуючи запозичену лексику у професійному мовленні послуговуються такими правилами:

1. не вживати слів, які мають укр. відповідники (авторитет бо є повага, пошана, вага; експеримент – бо є дослід, спроба; субординація – підпорядкування);

2. не вживати в одному тексті не залежно від його обсягу і українське слово і його іншомовний відповідник, тому що це тавтологія (аграрний і сільськогосподáрський; недоліки і дефекти; анархія і безладдя, асиміляція – уподібнення);

3. уживати іншомовні слова відповідно до їх значення (домінувати – переважати; ідентичний – такий самий, тотожний, однаковий, схожий)

Своєрідним різновидом запозичень є кальки – це слова, скопійовані засобами укр. мови з інших мов. Наприклад, хмарочос – калька з німецької мови, що перекладається як ‘хмара’ і ‘чесати’, займенник – калька з латинського pronomen, правопис – калька з грецького слова правильно писати; колгосп – калька з російського колхоз; самовизначення – з рос. самоопредение. Вадою сучасного укр. мовлення є кальки з рос. мови: ставити питання, а не задавати питання; брати участь, а не приймати участь; думки збігаються – не думки співпадають.

Варваризми – слова, які вживаються у мові, але не є засвоєними: альма-матер ‘навчальний заклад, який закінчили’, мати-годувальниця (дослівно), тет-а-тет, вік-енд, хепі-енд, кнопка ентер, мерсі, капт, чао, окей. Мають латинське або кириличне написання.

Екзотизми – це запозичені слова на позначення реалій життя іншого народу: наприклад, назви одягу кімоно, чалма, чинара ‘дерево, яке росте в Середній Азії’, корида ‘бій з биками, поширений в Іспанії або Латинській Америці’, ікебана ‘мистецтво складання букетів, поширене в Японії’.

Правильне й доречне вживання іншомовних слів і професійному мовленні потребує певних зусиль користувача й знання певних правил, а саме:

1. Іншомовні слова у професійному мовленні повинні вживатися лише при потребі, якщо їх неможна замінити українськими словами з тим самим значенням.

2. Не рекомендується вживати в тому самому тексті запозичене та українське слово. Якщо ми вживаємо іншомовне слово, то воно повинно бути присутнім протягом усього тексту: краще буде, коли ми замість слова «патент» використаємо слово «авторське свідоцтво»

3. Слід також пам’ятати, що вживанні іншомовних слів необхідно точно знати його значення. Неправильним ж речення «Новий станок – ас серед своїх співбратів».