57. Трансформація інститутів політичної відповідальності уряду в Україні.

Політична відповідальність уряду – конституційно-правова відповідальність уряду та його членів перед парламентом і/ао главою держави за політику, яку вони проводять. В Україні – це подвійна відповідальність уряду перед парламентом та главою держави.

Трансформацію інституту ПВ уряду в Україні можна поділити на ряд етапів:

1-1991-1995

Протягом першого етапу, етапу становлення інституту ПВ уряду тодішньої УРСР встановленій формі державного правління (парл-презид респ) були притаманні наступні ознаки:

• Наявність посади прем’єр-міністра;

• Призначення та звільнення прем’єр-міністра з посади парламентом за поданням президента;

• Наявність права у Президента призначати міністрів за погодженням з парламентом;

• Призначення президентом інших членів уряду за поданням прем’єр міністра та за погодженням з парламентом;

Отже, 1й етап – інститут подвійної ПВ прем’єр міністра та ін. членів уряду перед Президентом і парламентом

• Інститут ПВ уряду перед Президентом, який полягав у праві глави держави скасовувати акти уряду

2-1995-1996(форма держ правління – президентсько-парл)

Ознаки:

• Президент – глава вик влади і глава уряду

• Одноособове формування президентом кабінету міністрів без участі парламенту

• Посилення ПВ уряду перед президентом, яке відбувалось у формі ПВ уряду загалом, ПВ членів та керівників ін. органів виконавчої влади, права Президента скасовувати акти міністерств та ін. органів виконавч влади

• Запровадження інституту ПВ уряду перед парламентом, наслідком настання якої могла бути відставка уряду загалом

3-1996-2004 (форма держ правління не змінилася)

• Відсутність визнання президента главою вик влади і главою уряду

• Збереження за президентом вирішальної ролі у формуванні уряду

• Посилення ПВ уряду перед президентом у формі призначення та припинення повноважень прем’єр-міністра, призначення президентом членів уряду, голів місцевих держ адміністрацій та припинення їх повноважень у формі скасування актів уряду та актів ради міністрів ар крим

• Наділення парламенту правом брати участь у формуванні уряду шляхом надання згоди на призначення президентом прем’єр-міністра

• Посилення ПВ уряду перед ВРУ

4-2004-2010 (парл-през респ)

• наділ. ВР права признач. Не тільки Премєр-Мніністра, а й ін. Міністрів Укр

• формув. КабМіну коаліцією фракцій політ. Партій чи однієї фракції, якій належ. Більшість місць у ВР

• впровадж. Інст. Пол. Відп. КабМіну перед ВР

• зняття з Президента права відправки у відставку Премєр-Мніністра та уряду

• закріпл. За Президентом права зупиняти дію актів КабМіну

5-2010-наш час (през-парл респ)

• поновлено подвійну відповідальність КабМіну

• повернення Президенту права скасовувати акти КабМіну

58. Становлення інститутів взаємної політичної відповідальності держави та громадянського суспільства в Україні.

Громадянське суспільство – це царина, в якій громадяни вирішують конкретні проблеми, тут здійснюється представництво їхніх інтересів, ведеться суспільно значуща діяльність, тобто громадянами береться на себе відповідальність за спільне благо. Підтримка громадянського суспільства є зобов’язанням країн, які вважають себе демократичними. Громадянське суспільство має певну специфіку, коли йдеться про так звані “посткомуністичні” країни, до числа яких належить і Україна. Частина теоретиків, передусім вихідців зі Східної Європи, визнавали існування в цих країнах елементів громадянського суспільства і за умов панування комуністичних режимів. Розглядаючи сучасний стан громадянського суспільства в Україні, необхідно розглядати як рівень розвиненості інститутів громадянського суспільства, так і стан громадянської культури, зокрема, рівень громадської активності населення країни.

Політична відповідальність громадянського суспільства втілюється в політичній відповідальності окремих громадян, їх різноманітних форм обєднань та створених громадянами недержавних органів публічної влади (місцеве самоврядування)

Єдиною формою реалізації політичної відповідальності громадянина перед державою є реалізація виборчого права.

Народ не може бути суб’єктом якої-небудь формалізованої відповідальності, у тому числі політичної. Народ загалом, як і конкретні громадяни, неформалізовану відповідальність несуть перед тими органами державної влади, які вони сформували, відчуваючи на собі результати їхнього владарювання. «Народ у цілому, – наголошує В. Торяник, – не буває злочинцем, так само як він не буває аморальним, але колективна відповідальність не може бути знята з народу, вона завжди на ньому і від неї нікуди не піти. Ця відповідальність полягає в тому, що кожний з індивідів, що утворюють народ, випробовує на собі наслідки дій політиків і громадян тієї держави, під владою якої він знаходиться й у рамках порядку якої він перебуває. Кожна людина солідарно відповідає за те, як нею керують» [11, 13]. Така неформалізована відповідальність народу є морально-політичною. Формалізовану відповідальність перед державою несуть лише окремі громадяни, їх різноманітні формалізовані об’єднання та створені громадянами недержавні органи публічної влади, якими є органи місцевого самоврядування. Окремі громадяни відповідальність перед державою за вчинені ними правопорушення, пов’язані зі здійсненням державної, загалом публічної влади, несуть за нормами не конституційного, а кримінального чи адміністративного права. Такі правопорушення можуть стосуватися виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, діяльності таких органів, реалізації окремих політичних прав і свобод громадян, наприклад, свободи об’єднання в політичні партії та громадські організації, свободи зборів, мітингів, походів і демонстрацій тощо. За нормами конституційного права політичну відповідальність перед державою несуть формалізовані об’єднання громадян – політичні партії та громадські організації, а також сформовані громадянами органи місцевого самоврядування, які є політичними інститутами громадянського суспільства. Настання такої відповідальності може відбуватися у формі розпуску чи зупинення діяльності політичної партії або громадської організації, дострокового припинення повноважень представницького органу місцевого самоврядування або його виконавчого органу, скасування правового акта органу чи посадової особи місцевого самоврядування тощо.