Глава 13. Форми реалізації громадянами права на участь в управлінні місцевими справами

Місцеве самоврядування є формою залучення громадян до участі в управлінні своїми справами, а тому має розглядатися як здійснення демократії на місцевому рівні.

На відміну від уявлень про радянську організацію місцевої влади, де першоджерелом владних функцій була відповідна рада, первинним елементом системи місцевого самоврядування визнається територіальна громада, яка здійснює самоврядування в порядку, встановленому законом як безпосередньо, так і через своїх представників, яких вона обирає, та виконавчі органи місцевого самоврядування.

Право територіальної громади на самоврядування забезпечується правом кожного громадянина України брати участь у місцевому самоврядуванні. Основним нормативним актом, що регулює зазначені процеси, є Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"²² від 21.05.1997 р. Стаття 3 Закону встановлює, що громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. При цьому будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються.

Закон має чимало недоліків, однак його незаперечною заслугою є те, що вперше він систематизує форми безпосередньої участі громадян у місцевому самоврядуванні.

До них належать:

• місцевий референдум;

• місцеві вибори (депутатів відповідної місцевої ради, передбачених законом посадових осіб місцевого самоврядування);

• загальні збори (конференції) громадян за місцем проживання;

• місцеві ініціативи;

• громадські слухання;

• участь у роботі органів самоорганізації населення.

Кожна з цих форм, крім Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", має ще й самостійне правове регулювання.

Розглянемо кожну форму більш детально.

Місцевий референдум

Правова регламентація питань організації і проведення референдумів в Україні здійснюється Конституціює України²³ (статті 72-74), Законом України “Про всеукраїнський та місцеві рефрендуми”²⁴ від 3 липня 1991 р. Окремі питання організації місцевих референдумів регламентується також Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. (ст. 7).

Місцевий референдум - це форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування.

Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами до відання місцевого самоврядування.

На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.

Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Так, наприклад, виключно місцевими референдумами вирішуються питання про найменування або перейменування сіл, селищ, міст, районів, областей, а також питання про об'єднання в одну однойменних адміністративно-територіальних одиниць, які мають спільний адміністративний центр (ст.6 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми").

Питання, що виносяться на референдум (формула або предмет референдуму), можуть бути по-різному сформульовані. В літературі виділяють два види формул: перший являє собою звернене до виборця запитання, на яке він повинен відповісти однозначно – “так” або “ні”; другий передбачає пропозицію виборцеві двох або більше варіантів відповіді, один з яких він може вибрати або відхилити всі (народний вибір).

Організація проведення референдуму та голосування на ньому подібні до виборів, з тією лише різницею, що виборець голосує не за кандидата або список кандидатів, а за пропозицію, яка містить проект рішення з певного питання.

Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються Законом України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми".

Ватро зазначити, що Закон був прийнятий до фактичної незалежності держави і багато в чому не відповідає сучасним реаліям. Те, що при його прийнятті не враховувалися принципи місцевого самоврядування, викладені в Європейській Хартії Місцевого Самоврядування і Конституції України, до певної міри позбавляє такий важливий інститут ознаки демократичності. На жаль, логіка політичних процесів в Україні робить неможливим процес відповідного нормативного врегулювання цієї сфери. Так, в 1999 р. парламент України розглядав проект нового Закону "Про всеукраїнський та місцеві референдуми". Однак уже 10.02.2000 р. та 18.05.2000 р. розглядалися проекти Законів вже тільки "Про всеукраїнський референдум". Очевидно, крапку в процесі нормативного врегулювання проведення місцевих референдумів необхідно поставити якомога швидше, оскільки практика проведення місцевих референдумів стає дедалі поширенішою. Але вітсутність досконалого закону, який би чітко врегулював усі процедури, нерідко призводить до непорозумінь і конфліктів.