8. Сутнісна характеристика держави: основні підходи Поняття та підходи до визначення сутності держави

Сутність держави – це характеристика взаємодії держави і суспільства шляхом визначення найбільш постійних та стійких зв’язків між цими категоріями.

В сучасній літературі склалося 5 основних підходів до характеристики сутності держави.

І. Класовий підхід характеризує державу як:

• засіб відображення інтересів певної соціальної групи;

ІІ. Національна сутність держави надає можливість охарактеризувати державу як:

• результат здійснення національного суверенітету;

• засіб закріплення за допомогою права інтересів нації, що складає більшість;

враховує та забезпечує інтереси національної меншості.

ІІІ. Релігійна сутність держави виявляється в її характеристиці як:

• засобу правового закріплення релігійних норм;

ІV. Загально-соціальна сутність держави характеризує державу як:

• засіб реалізації функцій по управлінню суспільством;

• засіб знаходження соціального компромісу.

V. Гносеологічний аспект сутності держави характеризує державу як:

• юридичну категорію;

• явище, що має певні ознаки;

• явище, що характеризується певним функціональним призначенням.

Сутність держави виявляється у її досліджені як юридичної категорії, що використовується всіма юридичними науками.

Сутність держави – це категорія, що має багатоаспектний характер та пов’язується з характеристикою певної сторони діяльності держави в суспільстві.

9. Тип держави: проблеми розуміння.

Класифікація держав за певними критеріями. Арістотель – Правельні (забезпеч загал благ), неправильні (забезпеч приватних благ). Підходи 1Формаційний (поділ цивілізац на 3 періоди: Архаїчний (первісний), самоврядування та переходу до державної організації.

Економічний (вторинний), способі виробництва та наявності певних класів у суспільстві.

Комуністичний (третинний), що передбачає самоліквідацію держави

2 Цивілізаційний (Критерієм цивілізаційного підходу до типології є розподіл держав:

• І. За рівнем економічного розвитку доіндустріальні держави (рівень розвитку яких є нижчим світових стандартів);

• індустріальні (які відповідають світовим стандартам);

• постіндустріальні держави (які перевищують світові показники).

ІІ. За способом здійснення влади:

• демократичні,

• антидемократичні, в яких влада здійснюється насильницьким шляхом.

ІІІ. За характером функцій держави:

• соціальні – забезпечують реалізацію інтересів всіх верств населення;

• асоціальні – перевага надається економічній та політичній функціям держави.

IV. По відношенню до права:

• правові держави, діяльність яких заснована на правових приписах;

• неправові, що лише декларують власну відповідальність перед народом.

V. По відношенню до релігії:

• світські, де релігійні організації є відокремленими від влади ;

• клерикальні, де певна релігія набирає статусу державної та займає основне місце;

• теократичні, де державна влада належить церкві, релігійні норми є джерелом законодавства, а глава держави є одночасно вищим релігійним діячем;

• атеїстичні, де релігійні погляди переслідуються законом, а релігійні організації знаходяться під державою (Албанія).

VІ. За зовнішньою політикою:

• миролюбні, що вирішують проблеми на основі норм міжнародного права;

• агресивні, що вирішують проблеми силовими засобами.

Також існує підхід до типології держави як перехідної. Він характеризується наступними факторами:

• перехідна держава, як правило, характеризує нетривалий етап розвитку держави;

10. Форми державного устрою: проблеми розуміння.

Прості, складні, гібридні (унія – союз для досягнення певної мети, цілі)

Унітарна(проста), конфедерація, федерація

11. Форма державного правління: проблеми визначень.

12. Політичний режим: проблеми розуміння поняття та особливості.

13. Правовий статус особи: проблеми ідентифікації понять

ПСС вкл. такі елементи: Гарант держава, суб*єкт особа. Право - формал юр вираження взаємозв’язку держава та особа. Сучасна наука вкл. інститут громадянства. 2 аспекти розгляду формальний (юр підстави формув пр. статусу особи) та матеріальний ( вкл. інст. Прав особи люд і громадянина). Концепція виокрем спец пр. статусу (нардеп). Особі складно бути рівноцінним суб’єктом,тому виникають соц. Группи (громадські організації) виникає до держави, з нею не пов*язаний. Поширюється на все населення

14. Держава та економіка: межі втручання та напрямки взаємодії.

Сучасна держава - це ринкова держава. Суть ринкової економіки зводитися і вільному товарообміну, визнанню непорушності приватної власності і законних інтересів власника, волі праці і приватного підприємництва. Ринкові відносини розвиваються тим краще, чим менше держава обмежує волю учасників цих відносин. Однак є такі сфери громадського життя, котрі не можуть бути передані у владу приватних інтересів - це: - бюджетна сфера; - охорона громадського правопорядку і боротьба зі злочинністю (організація і підтримка міліції, судів, в'язниць); - оборона країни і т.д. Є також категорія населення, яка не може бути учасниками ринкових відносин - діти, інваліди, старі. В інтересах цих людей, а також з метою змісту бюджетної сфери виробництва, держава втручається в ринкові відносини, перерозподіляючи доходи від найбільш заможних категорій населення до менш заможного і вилучення засобів на поповнення держбюджету. Таким чином, економічна функція держави виражається у виборі і координації державою стратегічних напрямків розвитку економіки країни в найбільш оптимальному режимі.

15. Політична система суспільства: поняття та типологія.

Політична система – це сукупність і механізм взаємодії державних і політичних інститутів, політичних відносин, а також політичних і правових норм.

Як бачимо, політична система має досить складну структуру. Остання, як правило, піддається змінам залежно від етапів розвитку суспільства. Але водночас, вона є явищем відносно самостійним і суттєво та безпосередньо впливає на всі інші сфери життєдіяльності суспільства – економіку, науку, освіту, мораль тощо. Разом з тим, вона зазнає суттєвого впливу цих сфер.

До основних елементів структури політичної системи належать:

– держава. Це ядро політичної системи. Вона становить сукупність установ і організацій, що здійснюють управління суспільством. Основні ознаки держави: система органів та установ, які виконують функції державної влади, наявність певної території, права, яке закріплює систему державних норм;

– партії і партійні системи. Партія – це організація, що об'єднує громадян одного політичного спрямування. Визначальними рисами партій є їх місце і роль в політичній системі, внутрішня структура та методи діяльності, соціальна база, ідеологія.

16. Структура та функції політичної системи суспільства. Держава – центральний елемент політичної системи суспільства.

Історичні типи партійних систем: однопартійна двопартійна, або біпартійна (наявність двох основних партій, влада яких чергується), багатопартійна (наявність декількох партій, які беруть участь і здійснюють реальний вплив на органи державної влади;

– громадські організації і рухи. Це соціальні групи, об'єднані певними інтересами, які не прагнуть до участі в діяльності органів державної влади. Але вони прагнуть контролювати прийняття важливих державних рішень, наприклад питань екології, охорони здоров'я, забезпечення належного рівня народжуваності та якісного стану населення тощо;

– політична свідомість та політична культура, які відображають політичне життя суспільства в поглядах, ідеях, традиціях, уявленнях, правилах та нормах поведінки людини, соціальної групи чи нації;

– засоби масової інформації.

Політична система суспільства покликана виконувати такі функції:

– формування цілей та завдань суспільства;

– розробка програм життєдіяльності суспільства згідно з інтересами керівних верств;

– мобілізація ресурсів суспільства відповідно до певних інтересів;

– забезпечення інтеграції всіх суспільних груп навколо загальних соціально-політичних цілей та цінностей, панівної ідеології та культури;

– розподіл цінностей у суспільстві відповідно до інтересів, насамперед, панівних соціальних груп;

– забезпечення цілісного управлінського впливу на суспільні процеси.

Як політичний інститут держава має ряд суттєвих відмінностей /ознак/ від партій, рухів та інших політичних утворень, які вказують на його величезний вплив на суспільство.

По-перше, держава – це єдина територіальна організація політичної влади в масштабі всієї країни. Державна влада розповсюджується на все населення певної території; цілісність суспільства і взаємозв’язок його членів забезпечують інститут громадянства і підданства. По-

друге, держава – це орган влади, соціального примусу, який активно використовує санкції заохочення і покарання щодо дотримання чи порушення встановлених ним норм і правил організації суспільних відносин.

По-третє, - правовий характер держави. Серед норм, що регулюють його діяльність, особливе значення держава надає праву – обов’язковим нормам-законам, які вона охороняє. На основі правових норм здійснюються управління та інтеграція суспільства.

По-четверте, публічність державної влади, професіоналізація управління соціальними справами, добровільна чи примусова передача державним органам та їх службовцям повноважень на управління іншими людьми.

По-п’яте, держава являє собою суверенну організацію влади. 

17. Сутність права, підходи до визначення.

18. Проблематика співвідношення об’єктивного та суб’єктивного права.

Обєктивне право-це система загальнообов язкових норм права, що встановлюється чи санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин. відповідні норми існують незалежно від волі субєкта правовідносин та неналежать йому.

Обєктивне право спрямоване на регулювання суспільних відносин,поширюється на всі сфери суспільства та всіх сбєктів правовідносин,тобто має загльнообов язковий характер.

Субєктивне право - це встановлена нормами міра можливої поведінкисуюєкта суспільних відносин. Реалізація права чи інтересу можлива лише за нявності сбажання субєкта. Субєктивне право залежить від волі та свідомості особи, поширюється на чітко визначену сферу суспільних відносин, встановлює можливості поведінки окремих субєктів правовідносин, існує у формі індивідуальних нормативних актів.

19. Поняття, зміст та напрямки праворозуміння.

Позитивізм (у вузькому значенні, розуміння виключно як форми) Легізм (у широкому)

Матеріальний зміст

Здатність права існувати на 2 рівнях:широке коло норм(найважлив нагальних питань, правотвор відбув на вже встанов юезпосеред норматив приписів

20. Типи праворозуміння: проблематика виокремлення

21. Методологічні засади правового регулювання та правового впливу, їх взаємозв’язок із суміжними правовими категоріями.

Правове регулювання та правовий вплив мають між собою тісний взаємозв язок та обумовленість,але не співпадають повністю,а співвідносяться,як частина та ціле.

Відмінності:

Правове регулювання	Правовий вплив
Предметом є відносини, що регулюються правом	Предмет включає і відносини, які не регулюються правом, але перебувають під впливом права (економічні, політичні)
Є спеціально-юридичним впливом, що пов'язаний із встановленням конкретних прав та обов'язків суб'єктів, з приписами про можливе та необхідне	Не передбачає обо'язкового встановлення прав та обов'язків суб'єктів, а передбачає визначення варіантів поведінки
Пов'язується з правовідносинами	Може здійснюватись і поза ними
Правове регулювання передбачає правовий вплив	Правовий вплив не завжди означає свідоме нормування суспільних відносин
Це одна з форм впливу права на суспільні відносини	Окрім правової форми передбачає інформаційно-психологічну, соціальну форми

Таким чином межі правового впливу та регулювання неоднакові. Вплив охоплює більш ширшу соціальну сферу та має більш різносторонні соціальні прояви.

Вважааємо, що всі відмінності між правовим регулюванням і правовим впливом можна визначити як:

1. відмінності за обсягом;

2. за змістом;

3. за механізмом реалізації права.

22. Дія права як фактор забезпечення мети правового регулювання

Дія права- це фактично вплив норм,які захищають права та суспільні відносини з метою їх нормативного впорядкування. Реальна дія права

пов язується з чітким визначення часових,субєктвних та теріторіальних

меж.

Дія права обмежується такими факторами:

а) дією в часі,тобто строком дії протягом якого нормативно-правовий акт має свою юридичну силу

б)колом очіб які підпадають під дію нормативно-правового акта, який захищає права і свободи людини, тобто на підставі цього і виникають конкретні права і конкретні обов язки.

в)простором на який поширюється дія відповідного правового акта

23. Проблеми співвідношення системи права та системи законодавства.

Система права - являє собою внутрішню структуру права, що виявляється в єності та узгодженості норм,які її складають, та одночасної їх диференціації на скаладові елементи системи - інститути (субінститути) і галузі (підгалузі) в залежності від предмету та методу правового регулювання.

Система законодавства - є субєктивно- обєктивним явищем, оскільки виникає в результаті цілеспрямованої діяльності уповноважених субєктів.

Система права і система законодавства співвідносяться як зміст і форма; вплив і зілежність між ними є взаємини.

Законодавство держави - форма життя законодавчого права,що сформувалося в суспільстві і санкціоноване і деталізоване вищим законодавчим органом.

Форма права є не лише законодавчі акти і ратифіковані міжнародні договори, але й інші нормативно-правові акти.

24. Проблеми розуміння поняття норми права та її співвідношення із суміжними правовими категоріями.

Право складається із діючих у суспільстві правових норм. У теоретико-правовій науці норма права розуміється, як первинне правило юридично значимої поведінки,уніфікований правовий інститут або принцип. Якщо закон розуміти у вузькому змісті (закон як одна з форм права), а також у випадку можливого протиставлення права і закону,то правова норма буде розглядатися, як більш широке за змістом поняття аніж юридична норма.

Норма права має внутрішню, та зовнішню форму. Внутрішня форма - гіпотеза, диспозиція, санкція, а зовнішня положення законодавства (правові приписи).

Іноді в юридичній літературі санкцію норми права помилково ототожнюють з юридичною відповідальністю. Однак санкція це елемент норми права,що існує завжди,а юридична відповідальність настає лише за наявності реального порушення норми права.

25. Об'єкти правовідносин: проблеми розуміння та класифікації.

В юридичній літературі існують різні трактування об’єкта правовідносин. Проте, в ході довгої дискусії склалися в основному дві концепції - моністична і плюралістична. Згідно першої з них об’єктом правовідносин можуть виступати тільки дії суб’єктів, оскільки саме дії, вчинки людей підлягають регулюванню юридичними нормами і лише людська поведінка здатна реагувати на правовий вплив. Звідси у всіх правовідносин єдиний, загальний об’єкт.

Згідно другої, більш реалістичної позиції, об’єкти правовідносин настільки різноманітні, наскільки різноманітні правовідносини, що регулюються правом.

Отже, в залежності від характеру і видів правовідносин їх об’єктами виступають:

Матеріальні блага (речі, предмети, цінності), характерні головним чином для цивільних, майнових правовідносин (купівля-продаж, дарування, обмін, заповіт тощо).

1. Нематеріальні особисті блага (життя, честь, здоров’я, гідність, свобода, безпека, право на ім’я , недоторканість людини), більшість з яких типові для кримінальних і процесуальних правовідносин.

2. Поведінка, дії суб’єктів, різного роду послуги і їх результати. (Це, головним чином, правовідносини, що складаються на основі норм адміністративного права в сфері управління, побутового обслуговування, господарської, культурної і іншої діяльності).

4. Продукти духовної творчості (твори літератури, мистецтва, живопису, музики, скульптури, а також наукові відкриття, винаходи - все, що є результатом інтелектуальної праці).

5. Цінні папери, офіційні документи (облігації, акції, векселі, гроші, приватизаційні чеки, дипломи, атестати тощо). Вони можуть стати об’єктом правовідносин, що виникають при їх втраті, поновленні, оформленні дублікатів. В наш час в країні склався ринок цінних паперів, акції купуються і продаються, тобто вони є об’єктами угод.