199. Процедура укладення договорів Європейського Союзу з третіми державами.

У межах своєї договірної компетенції ЄС укладає як двосторонні, так і багатосторонні угоди з третіми країнами та міжнародними організаціями, їх важливою особливістю є те, що положення таких угод можуть мати правові наслідки не тільки для суб'єктів міжнародного права, які уклали ці угоди, а й для суб'єктів внутрішнього права третіх країн - сторін міжнародної угоди та суб'єктів внутрішнього права держав-членів ЄС.

Більшість угод, які укладає ЄС, вважаються двосторонніми, оскільки протилежною стороною угоди виступає міжнародна організація або третя країна. Відповідно до цього усі угоди щодо створення асоціації, крім угоди про партнерство з країнами Африки, Карибського басейну та Тихого океану (країни АКТ) і угоди про створення Європейського економічного простору (ЄЕП), є двосторонніми.

Правоздатність Союзу щодо укладання міжнародних угод визначена у ст. 216 ДФЄС. У ній закріплено, що "Союз може укладати угоди з однією або більше третіми країнами чи міжнародними організаціями, коли це передбачають Договори, а також у тих випадках, коли укладання угоди або є необхідним для досягнення в рамках політики Союзу однієї із цілей, зазначених у Договорах, або передбачено в юридично обов'язковому акті Союзу чи здатне впливати на спільні правила або змінювати їх дію.

Угоди, укладені Союзом, мають обов'язкову силу для інститутів Союзу і для держав-членів".Договір про функціонування ЄС встановлює загальні процедури щодо укладання міжнародних угод Союзом, які базуються на положеннях ст. 218. Відповідно до них Рада дозволяє розпочати переговори щодо укладання міжнародних угод, ухвалює директиви щодо ведення відповідних переговорів, санкціонує підписання угод і укладає їх.

Комісія або Верховний представник Союзу із зовнішніх зносин і політики безпеки у разі, коли передбачена угода винятково або переважно стосується сфери спільної зовнішньої політики й політики безпеки, надають рекомендації Раді, яка ухвалює рішення, що дозволяє розпочати переговори і призначає, залежно від предмета передбаченої угоди, представника Союзу на переговорах або керівника переговорної групи Союзу.

Міжнародні угоди, укладені Союзом з третіми країнами і міжнародними організаціями, підпадають під дію Віденських конвенцій про право міжнародних договорів 1969 та 1986 pp.

Таким чином, враховуючи зміст міжнародних угод, які укладає ЄС з іншими суб'єктами міжнародного права, та правові засади для їх укладання, можна виділити такі види угод: галузеві угоди про співпрацю, торговельні угоди, угоди про торгівлю і співробітництво, угоди про партнерство, угоди про асоціацію. Тим самим закладаються різні потенціали для співпраці і інтеграції третіх країн у Євросоюз.

200. Компетенція Європейського Союзу в сфері зовнішніх зносин.

Коли йдеться про механізм зовнішніх зносин ЄС, то насамперед передбачається вирішення питання про міжнародну правосуб'єктність цього об'єднання.

Правосуб'єктність Європейського співтовариства не обмежується лише його правоздатністю з питань діяльності співтовариства у внутрішній сфері, а включає також правоздатність встановлювати договірні відносини з третіми країнами стосовно всіх цілей, зафіксованих у першій частині установчого договору. Тим самим Суд ЄС, спираючись на концепцію дорозумілої компетенції, визначив зовнішню компетенцію Співтовариства як природне поширення впливу внутрішніх відносин на міжнародні зв'язки.

Насамперед Євросоюз в змозі реалізовувати закріплені у Лісабонському договорі положення стосовно цілей та завдань об'єднання, зокрема, утвердження своєї ідентичності на міжнародній арені, запровадження громадянства Союзу, забезпечення дотримання "acquis communautaire" тощо (статті 3,21 ДЄС). Він може укладати від свого імені адміністративні чи приватноправові угоди, не кажучи вже про міжнародні договори. Євросоюз спроможний належним чином представляти об'єднану Європу в рамках міжнародних організацій і конференцій. На сучасному етапі це робиться за допомогою Голови Європейської ради, Високого представника Союзу із зовнішніх справ і політики безпеки та Комісії, а також шляхом співпраці між дипломатичними і консульськими місіями держав-членів, з одного боку, та Європейської служби зовнішньополітичної діяльності і представництвами Комісії в третіх країнах та міжнародних організаціях - з іншого.

Оскільки ЄС є суб'єктом міжнародного права, його завдання полягає у забезпеченні узгодженості всіх напрямів співпраці держав-членів. Використання конкретної правової форми участі Євросоюзу у міжнародних відносинах багато в чому залежить від того, в рамках якого з цих компонентів здійснюється така діяльність. Так, проведення спільної зовнішньої політики та політики безпеки, хоча і реалізується з використанням інститутів Союзу, певною мірою перебуває поза межами компетенції об'єднання, і способом її реалізації є колективні дії держав-членів. Це знаходить своє відображення, наприклад, у колективних зовнішньополітичних заявах держав-членів ЄС.

Згідно з установчими договорами ЄС є правоздатним у сферах, які охоплюють: підтримку відносин з міжнародними організаціями (ООН, ОЕСР, ГАТТ/СОТ та іншими), укладання міжнародних угод, встановлення та розвиток дипломатичних відносин з третіми країнами тощо.

У відносинах з міжнародними організаціями ЄС використовує як традиційні форми, притаманні практиці інших міжурядових об'єднань, так і ті, що більш характерні для відносин держав з міжнародними організаціями. Прикладом останнього є членство ЄС у деяких впливових міжнародних організаціях, таких як ГАТТ/СОТ, ФАО, ЄБРР.