196. Порядок та процедури прийняття рішень в сфері сзппб Європейського Союзу.

Рішення також можуть ухвалюватися Радою для вироблення позицій Союзу з окремих питань географічного чи тематичного характеру. Держави-члени зобов'язані забезпечити відповідність своєї політики позиції Союзу (ст. 29).

Процедури ухвалення рішень та інших актів у сфері СЗППБ передбачені у ст. 30 ДЄС. Ухвалення рішень Європейською радою і Радою здійснюється переважно одноголосно. Кваліфікована більшість використовується у разі ухвалення рішень, що визначають дії чи позицію Союзу: на основі рішення Європейської ради стосовно стратегічних інтересів і цілей Союзу; на основі пропозиції Високого представника Союзу із зовнішніх справ і політики безпеки; з метою імплементації рішень, які визначають дії або позиції. Пропозиції щодо ухвалення таких постанов можуть подавати держави-члени, Комісії або Високий представник.

197. Інструменти та форми реалізації сзппб єс

Найбільш загальною й абстрактною

формою реалізації СЗППБ є визначення принципів СЗППБ та її загальних орієнтирів. Більш практично орієнтованою формою реалізації СЗППБ є вироблення рішень-дій ЄС. У свою чергу, загальні принципи і орієнтири реалізуються шляхом внесення рекомендацій до Європейської Ради, а також шляхом затвердження дій і позицій ЄС.

Завдяки специфіці СЗППБ форми її реалізації також є багато в чому специфічними. По-перше, вони приймаються уповноваженими інститутами й органами ЄС, які побудовані за принципом міждержавної співпраці – Європейською Радою і Радою ЄС; по-друге, вони значно відрізняються від актів, що приймаються в рамках першої (комунітарної) опори, які входять до групи джерел вторинного права ЄС. Ці відмінності стосуються більшою мірою сутнісних характеристик досліджуваних актів, а також і їхнього найменування.

Важливим інструментом здійснення СЗППБ є міжнародні угоди. Такі угоди з третіми країнами чи міжнародними організаціями у сфері СЗППБ укладаються Союзом. У цьому процесі ключову роль відіграє Рада. Інші інститути ЄС задіяні у підготовчій стадії.

198. Процедура укладення договорів Європейського Союзу з третіми державами

Правоздатність Союзу щодо укладання міжнародних угод визначена у ст. 216 ДФЄС. У ній закріплено, що "Союз може укладати угоди з однією або більше третіми країнами чи міжнародними організаціями, коли це передбачають Договори, а також у тих випадках, коли укладання угоди або є необхідним для досягнення в рамках політики Союзу однієї із цілей, зазначених у Договорах, або передбачено в юридично обов'язковому акті Союзу чи здатне впливати на спільні правила або змінювати їх дію.

Угоди, укладені Союзом, мають обов'язкову силу для інститутів Союзу і для держав-членів".

Договір про функціонування ЄС встановлює загальні процедури щодо укладання міжнародних угод Союзом, які базуються на положеннях ст. 218. Відповідно до них Рада дозволяє розпочати переговори щодо укладання міжнародних угод, ухвалює директиви щодо ведення відповідних переговорів, санкціонує підписання угод і укладає їх.

Комісія або Верховний представник Союзу із зовнішніх зносин і політики безпеки у разі, коли передбачена угода винятково або переважно стосується сфери спільної зовнішньої політики й політики безпеки, надають рекомендації Раді, яка ухвалює рішення, що дозволяє розпочати переговори і призначає, залежно від предмета передбаченої угоди, представника Союзу на переговорах або керівника переговорної групи Союзу.

Рада може направляти директиви на адресу представника на переговорах і призначити спеціальний комітет, який надаватиме консультації в ході ведення переговорів.

Рада за пропозицією представника на переговорах ухвалює рішення, яке санкціонує підписання угоди і, за необхідності, її тимчасове застосування до набуття нею чинності.

Рада за пропозицією представника на переговорах ухвалює рішення щодо укладання угоди.

Певні види міжнародних угод вимагають одержання попередньої згоди від Європарламенту. За винятком випадків, коли угода стосується винятково сфери спільної зовнішньої політики й політики безпеки, Рада ухвалює рішення щодо укладання угоди після схвалення з боку Європейського парламенту в таких випадках: угоди про асоціацію; угоди про приєднання Союзу до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод; угоди, які шляхом організації процедур співпраці створюють спеціальні інституційні рамки; угоди, які мають значні бюджетні наслідки для Союзу; угоди, яка поширює, дію на сфери, щодо яких застосовується звичайна законодавча процедура чи спеціальна законодавча процедура, коли потрібно схвалення Європейського парламенту.

За невідкладної ситуації Європейський парламент і Рада за взаємною згодою можуть встановлювати термін надання схвалення.

В інших випадках рішення щодо укладання угод ухвалюються після консультації з Європейським парламентом. Європейський парламент надає свій висновок протягом терміну, який може бути встановлений Радою залежно від невідкладності питання. За відсутності висновку в межах цього терміну Рада може ухвалювати рішення.

Рада при укладанні угоди може уповноважити представника на переговорах схвалити від імені Союзу зміни до угоди, якщо остання передбачає, що такі зміни мають ухвалюватися за спрощеною процедурою чи органом, створеним згідно з названою угодою. Рада може встановити особливі умови для такого схвалення.

Протягом усієї процедури Рада діє на підставі кваліфікованої більшості