191. Поняття та розмежування термінів «вільний рух капіталів» та «вільний рух платежів» в праві єс.

У справі 286/82 Luisi 11984] Суд ЄС дав тлумачення понять "рух капіталів" та "рух платежів". Рух капіталів охоплює всі фінансові операції" що насамперед пов'язані з інвестиціями коштів. Рух платежів - це рух валютних коштів, які становлять платежі на виконання зобов'язань сторін за укладеним правочином.

Рух капіталів характеризується наступним.

По-перше, це фінансові операції, пов'язані з інвестуванням.

По-друге, таке інвестування має здійснюватися в іншу державу.

По-третє, дотримуючись цього ж прецеденту, одним з основних ознак пересування капіталів необхідно назвати неповернення фінансових ресурсів у країну первісного знаходження в розумний термін.

Сформулювавши основні ознаки пересування капіталів саме таким чином, Суд практично звів його до поняття «пересування інвестицій».

На відміну від руху капіталів, рух платежів включає наступні компоненти:

- прості пересування в іноземній валюті;

- пересування між двома державами-членами;

- використання валюти однієї з держав-членів.

192. Обмеження з принципу вільного руху капіталів в єс

Договір про заснування ЄС та акти інститутів Євросоюзу запроваджують певні винятки зі свободи пересування капіталу та платежів.

Відповідно до ст. 65.1 (а) ДФЄС держави-члени мають право застосовувати положення свого податкового законодавства, що визначають відмінності між платниками податків, які перебувають у неоднакових умовах, щодо місця проживання чи місця інвестування капіталу. Закріплення цього обмеження пов'язано з необхідністю збереження цілісності національних систем оподаткування, оскільки ця сфера значною мірою продовжує залишатися у компетенції держав-членів (справа С-204/90 Bachman v. Belgium [1990]). Проте при здійсненні таких заходів треба підтвердити, що вони спрямовані на захист цілісності національних систем оподаткування, є необхідними для досягнення мети, а також продемонструвати, що для розв'язання поставленої проблеми держава-член вживає ефективних заходів у системі національного оподаткування.

Згідно зі ст. 65.1(6) ДФЄС держави-члени можуть вживати всіх необхідних заходів для запобігання порушень національних законів та актів виконавчої влади, особливо у сфері оподаткування, та для ретельного контролю за діяльністю фінансових установ; встановлювати процедуру декларування даних про переміщення капіталу з метою отримання інформації адміністративного чи статистичного характеру; вживати заходів, що є виправданими з точки зору публічного порядку чи державної безпеки. Це положення повторює ст. 4 Директиви 88/361. У справі 36/75 Rutili 11975] Суд ЄС вказав на необхідність вузького тлумачення застережень щодо публічного порядку та державної безпеки, які повинні розглядатися у контексті цілей і принципів ЄС. Тобто на них можна посилатися, тільки коли існує серйозна загроза фундаментальним основам суспільних відносин у державі-члені.

Проте обмежувальні заходи, викладені у статтях 65.1(a) та 65.1(6), не повинні бути засобом безпідставної дискримінації або завуальованого обмеження руху капіталів чи платежів (ст. 65.3 ДФЄС). З метою уточнення дозволених заходів щодо обмеження руху капіталу інститутами ЄС було ухвалено низку постанов.

Директива ЄЕС 91/308 про запобігання використання фінансової системи з метою відмивання "брудних" грошей приписує державам-членам запровадити норми, які зобов'язують їх кредитні і фінансові установи перевіряти особи своїх клієнтів (коли сума операцій сягає 15 000 євро

Відповідно до ст. 65.2 ДФЄС на свободу пересування капіталу та платежів поширюються обмеження, передбачені положеннями про право на заснування та економічну діяльність. Вони стосуються обмежень видів діяльності, пов'язаних з виконанням офіційних владних повноважень (ст. 51 ДФЄС). Певні обмеження можуть бути встановлені у вигляді особливого режиму щодо іноземних громадян, виходячи з міркувань публічного порядку, державної безпеки та охорони здоров'я (ст. 52 ДФЄС).

Директива ЄЕС 89/646 вимагає, щоб лібералізація руху капіталу здійснювалася паралельно з лібералізацією банківських послуг.

Певні обмеження щодо руху капіталів передбачені у зв'язку із запровадженням економічного та валютного союзу. Згідно зі ст. 143 ДФЄС країна-член Євросоюзу, яка має труднощі, або в разі серйозної загрози виникнення труднощів стосовно платіжного балансу, і якщо це загрожує функціонуванню спільного ринку чи здійсненню спільної торговельної політики, може здійснювати обмежувальні заходи з дозволу Комісії ЄС. Відповідно до положень ст. 144 ДФЄС у разі несподіваної кризи з платіжним балансом держава-член, як пересторогу, може вжити захисних заходів самостійно. Такі заходи повинні спричиняти якомога менше проблем у функціонуванні спільного ринку і не можуть здійснюватися більш активно, ніж це справді необхідно для подолання раптових труднощів.