182.Правове забезпечення рівних можливостей при пошуку роботи особами в єс

Відповідно до Договору про функціонування ЄС (ст..45):

свобода руху передбачає право:

(a) приймати фактично зроблені пропозиції про працевлаштування;

(b) вільно рухатися в межах території держав-членів з цією метою;

(c) перебувати в державі-члені з метою працевлаштування згідно з положеннями, що

регулюють працевлаштування громадян цієї держави, визначених законами,

підзаконними та адміністративними актами;

(d) залишатися на території держави-члена після завершення трудової діяльності згідно

з умовами, визначеними в регламентах, що мають бути розроблені Комісією.

Положення цієї статті не застосовуються до працевлаштування на державну службу.

Відповідно до ст..46 Договору: Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою та після проведення консультації з Економічно-соціальним комітетом, видає директиви або розробляє регламенти, що встановлюють заходи, необхідні для втілення в життя свободи руху працівників, як визначено в статті 45, зокрема:

(a) забезпечуючи тісну співпрацю між національними службами зайнятості;

(b) скасовуючи ті адміністративні процедури та практику, а також ті кваліфікаційні

строки щодо права доступу до існуючих робочих місць, що випливають з

національного законодавства або з угод між державами-членами, укладених раніше

та збереження яких може бути перешкодою лібералізації руху працівників;

(c) скасовуючи всі такі кваліфікаційні строки та інші обмеження, передбачені або

національним законодавствам, або угодами між державами-членами, укладеними

раніше, що запроваджують для працівників інших держав-членів умови вільного

вибору місця праці, відмінні від умов для працівників відповідної держави;

(d) створюючи належні механізми, що узгоджують пропозиції та запити щодо

працевлаштування та сприяють досягненню балансу пропозицій та попиту на ринку

зайнятості таким чином, щоб уникнути серйозної загрози рівневі життя та рівневі

зайнятості в різних регіонах та галузях промисловості.

183.Застосування застережень про публічний порядок в спектрі принципу вільного руху осіб в єс

Розвиток європейської інтеграції супроводжувався поступовою лібералізацією і поширенням положень про вільний рух осіб на всі категорії громадян держав-членів ЄС, які займаються економічною діяльністю, а із запровадженням громадянства ЄС і на всіх громадян Союзу.

Правові засади вільного руху осіб відображені в положеннях ДФЄС, актах інститутів об'єднання та судовій практиці.

У статті 21 ДФЄС закріплено, що кожен громадянин Союзу має право на вільне пересування та постійне проживання на території держав-членів, з урахуванням обмежень та умов, визначених цим Договором, та відповідно до положень, прийнятих для його застосування. Статті 45-48 ДФЄС визначають засади для вільного пересування працівників у межах Союзу.

Треба зазначити, що підходи до регулювання свободи пересування осіб відрізняються від регулювання свободи пересування товарів. Зокрема, положення про свободу пересування осіб у межах Євросоюзу поширюються насамперед на громадян держав - членів об'єднання і, як правило, не стосуються громадян третіх країн, які на законних підставах можуть перебувати або працювати в державах-членах Євросоюзу. Певними свободами в межах Євросоюзу користуються лише громадяни третіх країн як члени родини працівників.

Суд ЄС поширив принципи свободи пересування осіб у межах Євросоюзу на свободу заснування та економічної діяльності та на свободу надання послуг. У рішенні у справі 48/75 Royer [1976] Суд ЄС, виходячи з порівняння положень про ці свободи, заявив, що вони базуються на однакових принципах, оскільки стосуються приїзду і проживання на територіях держав-членів осіб, захищених законодавством ЄС, і заборони будь-якої дискримінації на національному ґрунті.