175. Заборона кількісних обмежень. Заходи вибіркового та загального застосування.

Сфера застосування ст. 34 ДФЄС стосується фізичних торгових обмежень: формальностей на кордоні; спонсорування урядами компаній на користь товарів власного виробництва; вимоги щодо підтвердження автентичності продукції; національних норм, які однаково застосовуються для вітчизняних та імпортованих товарів і визначають дозволені у продуктах харчування інгредієнти.

В установчих договорах немає поняття кількісних обмежень. У справі 2/73 [1973] Суд ЄС визначив кількісні обмеження як "заходи, що дорівнюють повному чи частковому, залежно від обставин, обмеженню імпорту, експорту або транзиту товарів". Це насамперед стосується встановлення квот та заборон. У разі встановлення квот держава-член накладає кількісні обмеження на імпорт певної продукції з метою забезпечення захисту своєї промисловості, яка виробляє цю продукцію. У випадку встановлення заборон держава-член може повністю заборонити імпорт з іншої країни.

Заходи, які мають дію, еквівалентну кількісним обмеженням (ЗЕКО)

Директива 70/50/ЄЕС містить тлумачення та встановлює рамки застосування ЗЕКО. Стаття 2.3 містить перелік приблизно 20 заходів, які можуть мати дію, еквівалентну кількісним обмеженням (наприклад: фіксовані ціни на імпорт, вимоги гарантій щодо імпортованих товарів, застосування виключно до імпорту норм розмірів, форми або презентації продукції). Директива розрізняє дві групи ЗЕКО:

1) різного (вибіркового) застосування, тобто такі, що "перешкоджають імпорту товарів, включаючи заходи, що стають на заваді імпорту або роблять його дорожчим за вітчизняну продукцію" (ст. 2.1). Вони не стосуються вітчизняної продукції. Прикладами ЗЕКО різного застосування є вимоги щодо отримання ліцензій на імпорт та експорт, надання пільг вітчизняній продукції, проведення кампаній типу "купуйте національне", вимога обов'язкової вказівки на походження товарів тощо;

2) загального застосування, тобто заходи, "однакові для вітчизняної та імпортної продукції". Вони суперечать ст. 34 тільки тоді, коли "обмежувальні дії щодо вільного руху товарів не пропорційні цілям" або коли "можна досягти тієї ж мети іншими заходами, менш радикальними, ніж перешкода для торгівлі" (ст. 3). Отже, може виявитися, що норми загального застосування є прийнятними, якщо вони відповідають принципу пропорційності.

Ґрунтовне визначення ЗЕКО було дано Судом ЄС у справі 8/74 [ 1974]. Справа стосувалася законодавства Бельгії, яке вимагало від імпортера шотландського віскі мати свідоцтво про автентичність продукції, видане британською митницею. Віскі надійшло до Бельгії з Шотландії через Францію, де подібної документації не вимагалось. З цієї причини її не було. Наслідком таких вимог щодо сертифікації продукції стало реальне закриття бельгійського ринку для імпортера віскі. Позивач посилався на те, що бельгійське законодавство порушує ст. 28 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині - ст. 34 ДФЄС). Суд ЄС узяв до уваги, що віскі перебувало у вільному продажу в усіх країнах співтовариства, за винятком Бельгії. Оскільки тільки імпортери віскі безпосередньо з Шотландії могли надати відповідні сертифікати, це призвело до викривлення структури торгівлі віскі. Закон мав обмежувальну дію для вільної торгівлі і, таким чином, суперечив ст. 28 (нині - ст. 34 ДФЄС). Суд ЄС ухвалив рішення, згідно з яким усі правила торгівлі, прийняті державами-членами, які здатні перешкодити, прямо чи побічно, реально чи потенційно, торгівлі в межах співтовариства, повинні розглядатися як заходи, що мають дію, еквівалентну кількісним обмеженням.

Дассонвільська формула не розрізняє норми різного та загального застосування, як це передбачено Директивою 70/50, і ігнорує критерій пропорційності.