163. Правотворча, правозастосовна та правотлумачна практика Суду єс.

правоастосовча

Суд ЄС своєю практикою виводить нові принципи, які призводять до еволюції інтеграційної правової системи, при цьому Суд використовує ще специфічний метод розвитку цієї системи — розширювальне тлумачення права ЄС. Якщо говорити про методи тлумачення, які використовує Суд ЄС, то це такі підходи до визначення змісту правового тексту, як буквальний, історичний, систематичний (контекстуальний) та телеологічний (цільовий). Буквальне та історичне тлумачення має обмежене використання, а ось таким методам тлумачення, як систематичне та телеологічне, Суд ЄС надає перевагу, та саме їх поєднання і дає змогу Суду ЄС здійснювати розширювальне тлумачення. Поєднання цих основних двох методів тлумачення дає Суду змогу заповнювати прогалини в праві ЄС, а також є одним із засобів, яким провадиться розширення повноважень ЄС.

Систематичне тлумачення відображає нерозривний зв’язок конкретної норми з системою акта, у якому вона міститься, та всією системою права ЄС. Це означає, що засновницькі договори являють собою послідовну та логічну систему, а не окремі акти. Для телеологічного тлумачення вирішальними є положення преамбул установчих договорів та статті, які встановлюють цілі цих договорів. Тобто Суд повинен тлумачити норми таким чином, щоб якнайкраще сприяти досягненню цілей Союзу. Спираючись на обидва методи, «Суд ЄС повинен тлумачити право ЄС у межах системи, створеної існуючими правилами, і в світлі цілей, які стоять перед правотворчим органом у момент, коли він створює правило».

Використання систематичного та телеологічного методів тлумачення робить Суд ЄС схожим на правотворчий орган. Суд ЄС, ефективно використовуючи надані йому методи тлумачення права, ухвалив велику кількість фундаментальних для інститутів та права ЄС рішень. Так, скориставшись телеологічним та систематичним методами, він прийняв рішення, які затвердили принцип інституційної рівноваги (або балансу), який відображає демократичний характер ЄС. Надання можливості Парламенту бути як активним учасником, légitimation active (тобто можливість бути позивачем), так і пасивним учасником, légitimation passive (тобто його акти можна оскаржувати), процедури скасування нелегітимних нормативних актів також є яскравим прикладом правотворчості Суду ЄС та його внеску в інституційний розвиток Союзу.

164. Роль Суду єс та національних судів у становленні правопорядку єс.

У забезпеченні інтеграційного правопорядку ключове значення має кооперація Суду ЄС та національних судів. Інституційно національні суди не є елементами судової системи ЄС, але функціонально вони забезпечують безпосереднє застосування права ЄС. Правовою основою судової кооперації є ч. 3 ст. 4 Договору про ЄС, яка заклала підґрунтя для взаємодії між державами-членами та інститутами Союзу. Така взаємодія приводить до гармонізації правових систем держав-членів з правом ЄС. Як випливає з ч. 3 ст. 4 Договору про ЄС, принцип сумлінного співробітництва держав-членів означає, що:

а) національні суди мають обов’язок надавати ефективний захист прав, які надані правом ЄС;

б) національні суди зобов’язані тлумачити своє національне законодавство таким чином, щоб воно не суперечило праву ЄС та було сумісним з ним.

У механізмі кооперації двоєдину роль у становленні інтеграційного правопорядку виконують як Суд ЄС, так і національні суди. При очевидності ключової ролі Суду в кооперації з національними судами останні залишаються процесуально автономними, оскільки процесуальна автономія визначається національним процесуальним правом,

яка як галузь права відбиває національні традиції судочинства. Однак незважаючи на це, через існування вимог ефективної та належної реалізації права ЄС національні процесуальні норми в деяких випадках теж стають об’єктами контролю з боку Суду ЄС.