133. Компетенція у сфері виконавчої влади.

В системі інститутів Європейського Союзу Рада постає носієм перш за все законодавчої влади, приймає самостійно або спільно з Європарламентом регламенти, директиви і інші правові акти. Разом із тим, Рада також наділена повноваженнями у сфері виконавчої влади, зокрема може в певних випадках накладати штрафи на держави-члени. Через особливості своєї організації та порядку роботи Рада не дуже пристосована до здійснення завдань виконавчої влади, які потребують безперервного, поточного управління суспільним життям. Виконавчу функцію у Співтовариствах виконує Комісія, яка, на відміну від Ради, працює на постійній основі та не залежить від окремих держав.Договір про ЄС залишає за Радою можливість вживати «заходів щодо виконання» законодавчих актів Співтовариства. На практиці ця можливість використовується рідко: «заходи щодо виконання», як правило, видає Комісія, а Рада здійснює контроль за цим.

Переважну більшість повноважень у сфері виконавчої влади Рада має у здійсненні свого завдання з координації спільної економічної політики держав-членів (ст. 202 ДЄС). Щорічно Рада за пропозицією затверджує своєрідний план економічного розвитку ЄС, який призначено як для Співтовариства загалом, так і для кожної окремої країни-учасниці (цей план має індикативний, а не директивний характер). Відповідний документ має назву «Загальні орієнтири економічної політики», та Рада здійснює контроль за його виконанням державами-членами.З деяких питань Рада наділена також розпорядчими повноваженнями, у тому числі правом вживати санкцій до держав-членів. Йдеться, насамперед, про випадки систематичного порушення окремою державою загальних принципів конституційного ладу Європейського Союзу, а також про санкції до держави, в бюджеті якої існує «надмірний дефіцит» (ст. 104 ДЄС). В останньому випадку Рада може зажадати від цієї держави виконання певних практичних заходів, а якщо її приписи не буде виконано – накласти санкції, в тому числі й у вигляді «штрафів відповідного розміру».

Рада наділена правом надавати фінансову допомогу державам-членам, які потерпають значні економічні складнощі. У широкому значенні до повноважень Ради у сфері виконавчої влади належить також і вжиття заходів, пов’язаних із розробленням та здійсненням політики Співтовариства у різних галузях: заохочувальних заходів та рекомендацій державам-членам у сфері освіти, культури (стст. 149, 151 ДЄС), багаторічної рамкової програми у сфері науки та технологічного розвитку (ст. 166) та інших програм. Переважна більшість вказаних заходів у теперішній час затверджується спільно з Парламентом.

134. Європейська Рада та її місце в системі органів Європейського Союзу.

Європейська Рада - вищий орган політичного керівництва Європейського Союзу. Його статус і призначення визначені безпосередньо в установчому договорі. Згідно ст. 15 (абз. 1 ) Договору про ЄС «Європейська Рада дає Союзові необхідні для його розвитку імпульси і визначає його загальні політичні орієнтири та пріоритети. Вона не виконує законодавчих функцій» Європейську Раду можна кваліфікувати як верховну інстанцію Союзу. Вона приймає найважливіші політичні рішення, визначаючі розвиток Союзу. На розгляд виносяться також питання, по яких не вдалося знайти взаємоприйнятне рішення в рамках Ради ЄС. Показовою в цьому відношенні формула, яка міститься в ст. 40 А. Ніццького договору, щодо концепції просунутого співробітництва. У ній записано, що член Ради може вимагати передачі спірного питання в Європейську Раду як у так звану «вищу інстанцію».

З 1 грудня 2009 року, згідно з Лісабонським договором, Європейська Рада стала повноправною інституцією ЄС з чітко визначеною роллю. Лісабонським договором запроваджено нову посаду Президента Європейської Ради, якого її члени обирають на термін до 5 років. Першим Президентом Європейської Ради обрано Германа Ван Ромпея, який до того обіймав посаду прем’єр-міністра Бельгії. Наявність посади Президента Європейської Ради надає діям ЄС більшої видимості та послідовності. Президент головує на засіданнях Ради, спрямовує її роботу та представляє ЄС на найвищому рівні за кордоном. До набуття Лісабонським договором чинності у Європейській Раді головували голови держав, які позмінно очолювали ЄС протягом шести місяців свого головування.

До складу Європейської Ради входять голови держав або урядів держав-членів, Голова Європейської Ради та Голова Комісії, яким допомагають міністри закордонних справ. Верховний представник Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки бере участь в її роботі. Зустрічі Європейської Ради зазвичай проводяться чотири рази на рік. Проте, за особливих обставин протягом одного-двох тижнів може скликатись позачергова, так звана надзвичайна Європейська Рада.

Європейська Рада визначає загальні напрями політичного розвитку ЄС. Вона не маєзаконодавчих повноважень. Одним з головних завдань Європейської Ради є визначення принципів та засад спільної політики в галузі закордонних справ і безпеки. Європейська Рада розробляє Спільну стратегію, яка повинна впроваджуватися ЄС в цілому, а не окремими державами-членами, у тих сферах,у яких держави-члени ЄС мають спільні інтереси. Спільна стратегія розробляється на підставі пропозицій, внесених до Європейської Ради Радою Міністрів. Європейська Рада затверджує стратегію, а Рада Міністрів відповідає за її впровадження (ст. 13 Договору про ЄС).

Амстердамський Договір дещо розширив повноваження Європейської Ради. Відтепер, якщо держава-член ЄС допускає серйозні порушення принципів свободи, демократії, поваги прав людини та верховенства права, Європейська Рада, за згодою кваліфікованої більшості та отримавши дозвіл від Європейського Парламенту, може призупинити певні права держави-члена, надані їй установчими Договорами.