131. Процедура прийняття рішень Радою Європейського Союзу.

Рішення в Раді ухвалюються голосуванням міністрів країн-членів. У більшості випадків рішення приймаються кваліфікованою більшістю, проте в деяких випадках необхідна одностайність. Залежно від питання, що розглядається, застосовується один з трьох видів голосування: проста більшість (для процедурних питань); кваліфікована більшість (коли кожна країна має визначену «вагу» голосу) — застосовується за розгляду питань внутрішнього ринку, економічних справ і торгівлі; одностайне рішення — застосовується, зокрема, за розгляду питань про вступ нових членів, оподаткування, проблем СЗБП і правосуддя та внутрішніх справ.

Від 2014 року з урахуванням положень, закладених у Протоколі щодо перехідних положень, у випадках коли згідно з Договорами не всі члени Ради беруть участь у голосуванні, кваліфіковану більшість належить визначати у такий спосіб:

a) кваліфіковану більшість становить щонайменше 55 % членів Ради, які представляють держави-члени, що беруть участь у цій співпраці і в яких проживає щонайменше 65 % населення тих

держав. Блоківну меншість становить щонайменше мінімальна кількість членів Ради, які представляють більш ніж 35 % населення держав-членів, що беруть участь у цій співпраці, плюс один член, інакше слід вважати, що кваліфікованої більшості досягнуто;

b) як відступ від пункту а) у випадку, коли Рада діє не на пропозицію Комісії чи Високого представника Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики, кваліфіковану більшість становить щонайменше 72 % членів Ради, які представляють держави-члени, що беруть участь у цій співпраці і в яких проживає що- найменше 65 % населення цих держав.

4. Утримання від голосування присутніх членів чи їхніх представників не впливає на ухвалення рішень, що потребують одностайності.

Стаття 237 ДФЄС

Засідання Ради скликає її Голова, з власної ініціативи чи на вимогу одного з членів Ради чи Комісії.

Стаття 239

Під час голосування будь-який член Ради може діяти від імені не більш як одного іншого члена.

132. Компетенція у сфері законодавчої влади: бюджетні та контрольні повноваження.

Законодавча влада ЄС розділена між Радою і парламентом.Переважна більшість законів приймаються звичайною законодавчою процедурою, це означає, що для того, щоб закон був прийнятий, його повинні схвалити і парламент і Рада.Згідно з цією процедурою, Комісія подає пропозицію парламенту та Раді. Після першого читання парламент може запропонувати поправки. Якщо Рада прийме ці поправки, то закон буде схвалено. Якщо цього не відбудеться, то вона приймає «спільну позицію», і направляє нову версія до парламенту. Під час свого другого читання, парламент може або прийняти текст, або ж запропонувати додаткові поправки до пропозиції Ради. Якщо Рада як і раніше не схвалює позицію парламенту, то законопроект беруть до «погоджувального комітету», що складається з однакової кількості членів Ради і Європарламенту. Якщо комітету вдається прийняти спільний текст, то він бути схваленим у третьому читанні і парламентом і Радою, в іншому випадку законопроект буде відхилений. В деяких випадках: в питаннях правосуддя і внутрішніх справ, бюджету і податків та деяких аспектах інших областей політики: наприклад, фінансового аспекту екологічної політики, Рада або парламент можуть приймати рішення самостійно.

Бюджетні повноваження полягають у спільному з Європарламентом затвердженні бюджету. Бюджет ЄС являє собою зведення доходів і видатків Союзу. Проект бюджету щорічно вноситься Єврокомісією на розгляд Ради. Бюджетна функція Ради наділяє її відповідними повноваженнями затверджувати розклад доходів і видатків у формі документу під назвою «Загальний бюджет Європейського Союзу». Кожна з цих інституцій контролює певні статті видаткової частини та може відхилити проект бюджету загалом.

Контрольні повноваження Основним контролером дотримання правових положень Співтовариств є Європейська Комісія, проте, згідно зі ст. 202 ДЄС, саме Рада має наділяти Комісію виконавчими повноваженнями, відповідно до попередньо закріплених положень засновницьких договорів. Прикладом таких ситуацій може бути антидемпінгове мито і вирівнювальні доплати.Насправді Рада може залишити за собою можливість безпосередньо здійснювати виконавчі повноваження лише в «особливих випадках» – це означає, що вона повинна при цьому обґрунтувати своє рішення не наділяти Комісію виконавчими повноваженнями. За потреби таке обґрунтування має бути проконтрольовано органами Суду ЄС, та у здійсненні цієї функції Рада, відповідно, може оскаржувати дії інших органів до Суду першої інстанції.Подібно усім законодавчим органам у державах, Рада здійснює контроль за тим, як виконуються ухвалені нею нормативні акти й рішення «урядом ЄС», тобто Комісією.Основна частина контрольних повноважень Ради – це повноваження щодо здійснення контролю за виданням Комісією актів делегованого законодавства та інших «заходів з виконання», правом ухвалювати які її наділяє Рада. З цією метою в Раді утворено спеціальні комітети, які уповноважені у деяких випадках накладати вето на акти Комісії. Крім того, Рада здійснює контроль над діяльністю інших органів шляхом застосування процедури перегляду законодавства.У деяких галузях Рада також має повноваження щодо здійснення контролю за державами-членами, й таким чином забезпечує виконання на території Союзу його установчих договорів та законодавчих актів. Такі повноваження за своїм змістом належать до іншої гілки влади – виконавчої.