98. Міжнародний договір як джерело права єс.

В одному з найважливіших міжнародно-правових Документів сучасності — Статуті ООН — особливо вирізняється міжнародний договір як джерело міжнародного права.

Проте в науці міжнародного права склалося дві точки зору на місце договорів у системі джерел міжнародного права: 1) визнання пріоритетним джерелом договору; 2) визнання пріоритетним джерелом звичаю.

Прихильники превалюючої ролі міжнародного договору як джерела сучасного міжнародного права виводять його першорядність із таких висновків:

1. Міжнародний договір є чітко висловленою згодою держав, зручним засобом формулювання норм, взаємних прав і зобов'язань. Наявність як самого міжнародного договору, так і його норм і, що не менш важливо, їх зміст досить легко встановити.

2. Міжнародний договір дає змогу оперативно врегулювати міжнародні проблеми, що виникли.

3. Форма викладу норм міжнародного договору дає можливість здійснювати чіткий контроль за його виконанням

4. Лише через міжнародний договір можна програмувати міжнародні відносини, викликати до життя нові відносини або сприяти їх виникненню.

5. Процедура укладення міжнародного договору порівняно проста.

6. Норми міжнародного договору не ведуть до суперечливого тлумачення або специфічного, особливого розуміння.

7. Механізм реалізації міжнародних договорів ефективніший за механізм реалізації міжнародного звичаю або іншого джерела міжнародного права.

8. Міжнародний договір можна використовувати для регулювання будь-якої сфери міждержавних відносин.

Наголошуючи на перевагах міжнародного договору як джерела міжнародного права, не слід забувати й про його недоліки. Більшість договорів є результатом компромісу, якого вдалося досягти в результаті переговорів. Але часто це досягається за рахунок чіткості, ясності формулювання. Значна більшість принципів та універсальних норм міжнародного права навіть у найавторитетніших міжнародних угодах формулюється дещо звужено (на відміну від того, як вони функціонують століттями у звичаєвому міжнародному праві). Багато таких угод за кількістю її сторін часто поступаються відповідним міжнародним звичаям, які визнають сучасні суб'єкти міжнародного права. Надто оптимістичними є твердження про можливість оперативною врегулювання міжнародних відносин тільки завдяки міжнародному договору. Практика свідчить, що для підготовки і переговорів з метою укладення деяких багатосторонніх договорів були потрібні роки й десятиріччя. Особливо це є характерним для відносин роззброєння, контролю над озброєнням, заборони зброї масового знищення тощо.

99. Міжнародні договори єс з третіми країнами та їх місце в системі джерел права.

Право Євросоюзу розрізняє угоди, укладені Співтовариством або державами-членами з третіми країнами, та угоди, укладені з третіми країнами однією або кількома державами-членами. Зокрема, ДФСЄ визначає правовий статус тільки міжнародних угод, укладених ЄС та державами-членами. Щодо угод, укладених державами-членами з третіми країнами, право Євросоюзу торкається тільки тих з них, які були укладені державами-членами до набуття чинності Договором про заснування ЄС або до їхнього вступу до співтовариства. У цьому зв'язку слід зауважити, що зазначені зобов'язання за ДФЄС не треба тлумачити як такі, що вимагають від держав-членів скасування угод з третіми країнами. Більш того, можна вважати, що ДФЄС надає державам-членам необхідні засоби для дотримання зобов'язань по угодах, укладених ними до вступу до Євросоюзу, навіть якщо ці зобов'язання суперечать положенням права ЄС. У межах своєї договірної компетенції ЄС укладає як двосторонні, так і багатосторонні угоди з третіми країнами, більшість угод, які укладає ЄС, вважаються двосторонніми, оскільки протилежною стороною угоди виступає країна, щодо багатосторонніх угод за участю ЄС, то більшість стосується торгівлі та пов'язаних з нею питань. Правоздатність Союзу щодо укладання міжнародних угод визначена у ДФЄС у ньому закріплено, що "Союз може укладати угоди з однією або більше третіми країнами чи міжнародними організаціями, коли це передбачають Договори, а також у тих випадках, коли укладання угоди або є необхідним для досягнення в рамках політики Союзу однієї із цілей, зазначених у Договорах, або передбачено в юридично обов'язковому акті Союзу чи здатне впливати на спільні правила або змінювати їх дію. У договорі також закріплено, що при виконанні міжнародних угод між державами-членами та третіми країнами необхідно враховувати переваги, надані державам-членам ДЄЄС. Укладаються міжнародні договори між ЄС і третіми країнами та міжнародними організаціями у сфері економічного, фінансового і технічного співробітництва. Вони можуть передбачати надання фінансової допомоги третім країнам. Проте це не перешкоджає державам-членам вести переговори в рамках міжнародних інстанцій і укладати міжнародні угоди у цій сфері. Також ЄС може укладати договори про асоціацію з третіми краінами, в ДФЄС передбачено: Союз може укладати з однією чи більше третіми країнами або міжнародними організаціями угоди про створення асоціації, які передбачають взаємні права і обов'язки, спільні дії і особливі процедури (основна відмінність - в рамках цього виду договору створ. відповідні органи, здатні забезпечити ухвалення асоційованими країнами та Євросоюзом спільних рішень і тим самим ефективно керувати асоціацією та такий договір повинен сприяти участі третіх країн чи міжнародних організацій у системі співтовариства. Такого роду договори підписуються Співтовариствами з питань, що цілком відноситься до їхньої сфери відання.  Пропозиції про укладення таких договорів вносяться Комісією на розгляд Ради, остання виносить рішення про відкриття переговорів кваліфікованою більшістю голосів. Шляхом інкорпорації у право Євросоюзу включаються положення угод, укладених ЄС з третіми країнами. Це знайшло своє підтвердження у одному з рішень Суду ЄС вони мають рівну силу та правову важливість пр.\орівняно з іншими договорами ЄС.