96. Прецедентне право Європейського Союзу.

До групи джерел прецедентного права належать рішення Суду ЄС, які носять прецедентний характер. Особливість джерел прецедентного права Євросоюзу розкривається у тому, що установчі договори прямо не уповноважують Суд ЄС встановлювати нові норми права, а покладають на нього завдання збереження одноманітності права Європейських співтовариств при тлумаченні і застосуванні цих договорів. Водночас, діючи на підставі повноважень, наданих установчими договорами, Суд ЄС розробив доктрину прецеденту як інструмента формування норм права Євросоюзу, що використовується ним для заповнення прогалин у праві Євросоюзу і de facto є обов’язковим для застосування іншими інститутами та судами держав-членів. Система доктрини прецеденту включає концепції „acte clair” і „delegation sectorale des fonctions judiciaires”. „Acte clair” дозволяє розв’язати питання, в якому випадку можна говорити про прецедент як про джерело права ЄС, що підлягає безпосередньому застосуванню та володіє верховенством і прямою дією на території держав-членів. Концепція „часткового перерозподілу судових функцій” між Судом ЄС і судами держав-членів визначає, яким чином використовується прецедент як джерело права Євросоюзу судами держав-членів при визначальній, контролюючій і нормоутворюючій ролі Суду ЄС і загальній правозастосовчій ролі національних судів.

97. Роль Суду Європейського Союзу у розвитку права єс.

Суд ЄС тлумачить основні положення установчих договорів та інших нормативно-правових актів і формулює автономні поняття і концепції, які доповнюють і уточнюють положення нормативно-правових актів і вводять в дію нові принципово важливі для розвитку інтеграційного права положення. Нерідко положення, розроблені і введені в практику Судом, отримують в подальшому закріплення в нормативно-правових актах.

Незважаючи на той факт, що в установчих договорах ЄС прямо не вказується на обов’язковість для ЄС своїх попередніх рішень та за умов відсутності доктрини stare decisis, практика суду ЄС розвивається відверто за прецедентним принципом, рішення Суду ЄС є джерелом права та частиною правової системи ЄС, тобто Суд ЄС займається правотворчістю. Особливо це стосується актів тлумачення та судового контролю за правовими актами держав-членів ЄС на предмет відповідності загальноєвропейському законодавству.

Звичайно, судова правотворчість, що здійснюється Судом ЄС, відрізняється від «класичного» прецедентного права, але залишається такою, що пов’язано з юридичною природою судової влади у будь-якій країні, а також зі специфікою діяльності міжнародних судових органів (Суд ООН, Європейський Суд з прав людини), а також відображує загальноєвропейську тенденцію. Вона, на думку дослідників діяльності Суду ЄС, полягає у тому, що судді не можуть подолати свої попередні правові позиції без вагомих на те причин, й тому важко провести розрізнення між суддями та законодавцем, оскільки будь-яке застосування передбачає тлумачення, що означатиме взосконелення та конкретизацію норм права.

Суд ЄС є вищою судовою інстанцією Євросоюзу, яка покликана забезпечувати дотримання законності при тлумаченні та застосуванні положень установчих договорів. У своїй діяльності Суд ЄС виконує функції

міжнародного, конституційного, частково адміністративного суду.

Винятково важливу роль відіграє Суд ЄС у розвитку права Євросоюзу. У цьому зв’язку слід насамперед згадати доктрини примату та прямої дії норм права Євросоюзу, які дістали обґрунтування у рішеннях Суду ЄС. Суд зробив пряму дію одним із ключових елементів усього правопорядку ЄС.

Отже, пряма дія норм права ЄС та його примат по відношенню до внутрішнього (національного) права держав членів стали основою для обґрунтування Судом ЄС концепції права Євросоюзу як «нового правопорядку». Таким чином, пріоритет права Євросоюзу означає, що будь-які акти законодавчої, виконавчої або судової влади держав-членів не повинні застосовуватися, якщо вони суперечать нормам права Євросоюзу.