94. Концепція прямої дії директив єс у вертикальній та горизонтальній площинах. Концепція опосередкованої (непрямої дії) директив єс.

Під час своєї правотворчої практики Суд ЄС допустив у певних випадках можливість прямої дії директив, хоч і в обмежений спосіб. Зокрема, Суд ЄС наголосив на можливості «вертикальної прямої дії» директив, коли суб’єктами правовідносин є індивід та держава-член. Це виразилось у справі, що розглядалась Судом ЄС, у якій він визнав право громадян ЄС посилатися на положення директив та використовувати їх як засіб захисту у національних судах держав-членів. В деякій мірі Суд ЄС відкоригував та уточнив можливість прямої дії директив у іншій справі, яка розглядалась пізніше. Він зазначив, що директива може мати пряму дію лише тоді, коли закінчився крайній строк, який передбачений щодо її виконання. Якщо держава-член, не використала засоби імплементації, що вимагалися директивою у зазначені строки, і тим самим не імплементувала директиву, вона все одно має виконувати усі зобов’язання, що містяться у ній.

Щодо можливості прямої дії директив у «горизонтальній площині», то тут Суд ЄС, розглядаючи чергову справу, прийшов до висновку, що положення директиви не може бути спрямоване на фізичну особу та не може безпосередньо використовуватись проти фізичної особи. Це означає, що ЄС не має повноважень накладати зобов'язання на приватних осіб за допомогою директив, таке повноваження знаходиться поза його компетенцією. Таким чином було чітко задекларовано неможливість «горизонтальної прямої дії» директив.

Суд ЄС також сформував концепцію опосередкованої (непрямої дії) директив. Суть полягає в тому, що норми права ЄС, навіть якщо вони не мають прямої дії, повинні враховуватися національними судами при тлумаченні національного законодавства. При цьому, застосовуючи національне право, завданням національного суду є тлумачення і використання законодавства, прийнятого для виконання директиви у відповідності до вимог права ЄС, не виходячи за рамки свободи дій згідно національного законодавства. Застосовуючи національне право, яке прийняте раніше або пізніше від директив, національний суд зобов’язаний тлумачити його у якомога більшій відповідності до даних директив.

95. Особливості рішення як джерела вторинного права єс.

Рішення є обов'язковими в усіх своїх елементах для тих, кому вони адресовані. Тому вони являють собою індивідуальні норми, адресатами яких можуть бути як держави-члени, так і приватні особи. З огляду на те, що сфера їхньої дії не має загального характеру, вони, по суті, є більше адміністративними, ніж нормотворчими документами. Рішення можуть як покладати обов'язки на тих, кому вони адресовані, так і наділяти їх правами.

Оскільки рішення цілком обов'язкові, вони мають пряму дію. Щодо вигляду, який повинні мати рішення, не встановлено ніяких вимог, тому іноді можуть виникнути сумніви, чи є документ, який розглядається, рішенням, чи ні. Однак задля справедливості слід згадати, що в більшості випадків інституції чітко визначають категорію документа, у тому числі рішень.

Рішення повинні бути повідомлені адресатам і набирають чинності з моменту такого повідомлення. Між адміністративними і квазісудовими рішеннями існує значна відмінність. Перші є актами, які мають виключно виконавчий характер і приймаються в контексті політичних принципів Співтовариства. Такими, наприклад, є рішення про розподіл грошових коштів для цілей різних структурних фондів, а також рішення, які стосуються всієї величезної адміністративної структури Співтовариства, наприклад, про призначення і підвищення службовців. А квазісудові рішення приймаються Комісією після проведення відповідного розгляду, наприклад, різноманітні рішення в контексті конкурентної політики.