54. Юридична природа та правосуб’єктність єс згідно з Лісабонським договором.

Лісабонський договір чітко закріпив існування правосуб’єктності ЄС – ст. 47 ДЄС, Декларація 24 щодо правосуб’єктності Європейського Союзу. Ця норма тлумачиться як така, що надає ЄС міжнародну правосуб’єктність, тт. здатність мати права та обов’язки згідно з міжнародним правом (право укладати міжнародні договори від власного імені). Тому ЄС є суб’єктом міжнародного права, а саме міждержавною міжнародною організацією. Правосуб’єктність ЄС має похідний характер, а тому її зміст і обсяг визначені домовленістю держав-членів й обмежені виконанням покладених на ЄС завдань. ЄС активно користується наданою йому міжнародною правоздатністю. Воно є учасником величезної кількості міжнародних договорів, активно співпрацює з різними міжнародними організаціями, здійснює право посольства. Дпро функціонування Єс також визначає, що Співтовариство є суб’єктом національних правопорядків держав-членів. Згідно зі ст. 235 Д про функціонування ЄС «У кожній державі-члені Союз має найширшу право- та дієздатність, надану юридичним особам згідно з законодавством держав-членів. Союз, зокрема, може набувати у власність рухоме та нерухоме майно та розпоряджатися ним, а також може бути стороною в судовому провадженні. З цією метою Союз представляє Комісія». ст. 343 Д про функціонування ЄС «Союз на території держав-членів користується такими привілеями й імунітетами, які необхідні для виконання ним своїх завдань». Ці привілеї та імунітети поширюються на майно ЄС, членів і службовців їхніх інституцій. Їх обсяг та умови надання встановлені у Протоколі про привілеї та імунітети ЄС від 8 квітня 1965 р., що є невід’ємною частиною Д про функціонування ЄС. ЄС активно реалізує надану йому міжнародну договірну правоздатність. Воно є учасником величезної кількості двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів як з третіми державами, так і з міжнародними організаціями. ЄС підтримує співпрацює з іншими міжнародними організаціями. Установчий договір містить спеціальну ст. 220 про відносини ЄС з окремими організаціями: ООН і її спеціалізовані установи, Рада Європи, Організація економічного співробітництва і розвитку. ЄС може бути членом інших міжнародних організацій. Раніше до Лісабонського договору це були дипломатичні представництва, які мали статус делегації Європейської Комісії у відповідній державі. 

ЄС здійснює право посольства.

55. Ліквідація системи трьох опор та створення єдиного правопорядку єс.

ЩО ЛІКВІДУВАЛИ:

Три опори Європейського союзу - правова структура, що визначає основи функціонування ЄС з 1993 по 2009 роки. Структура введена Маастрихтським договором, який набрав чинності 1 листопада 1993, і скасована з ратифікацією Лісабонського договору 1 грудня 2009. Трьома опорами були: 1) Європейські співтовариства (ЄС) 2) Спільна зовнішня політика та політика безпеки (СЗППБ) 3) Поліцейське і судове співробітництво в кримінальних справах.

Формально Маастрихтський договір створює нову структуру - Європейський союз і одночасно вносить зміни і доповнення до установчих договорів (про ЄОВС , ЄЕС і Евратом) . У Маастрихтський договір крім розділів про економічне співробітництво включені розділи про зовнішню політику і правосуддя , що формують дві нові опори. Ці три опори становили єдиний інституційний механізм. ЗАРАЗ: Згідно з Лісабонським договором 2007 ця складна система була скасована в 2009 році і було встановлено єдиний статус Євросоюзу як суб'єкта міжнародного права (в підпорядкованому ЄС вигляді продовжує існувати Євратом). Створено новий правопорядок і систему джерел права ЄС. ЄС набув статусу ю.о. До того суб’єктами права були європ. співтовариства. ЄС замінив Європейське співтовариство і став його правонаступником.

З'явилися нові сфери правового регулювання, підпорядковані ЄС: космос, спорт, туризм, енергія, цивільна оборона, адміністративне співробітництво, гуманітарна допомога. Євросоюз отримав додаткові повноваження у сфері СЗППБ та спільної торговельної політики (СТП). Вперше в практиці ЄС в установчих договорах передбачено чіткий розподіл компетенції Євросоюзу на виключну, спільну з державами-членами, доповнюючу та спеціальну.

Розширено коло інститутів ЄС. Замість п'яти їх стало сім. До Європейського парламенту, Ради, Комісії, Суду та Рахункової палати додалися Європейська рада і Європейський центральний банк. В їх діяльності посилились елементи наднаціональності. Ключова мета Лісабонського договору - оновити керівні інституції ЄС, зробити їх демократичнішими. Запроваджено нову посаду Високого представника з закордонних справ та безпекової політики, який водночас є Віце-президентом Європейської Комісії. Створено посаду Президента Європейської Ради. До Суду ЄС належать тепер Суд, Загальний суд і спеціалізовані суди. Його повноваження розповсюджуються на всі сфери діяльності Союзу, крім спільної зовнішньої політики та політики безпеки.

Договір закріплює зобов’язання досягти економічного та валютного союзу - із євро як валютою ЄС.