51. Лаакенська декларація та прийняття Європейським Конвентом проекту Договору про запровадження Конституції для Європи 2004 р.

На Лаекенському саміті (Брюсель)) в грудні 2001 року глави держав та урядів ухвалили рішення про створення Конвенту за майбутнє Європи. Згідно з Лаекенською декларацією він мав розглянути чотири ключові питання щодо майбутнього Союзу: розподіл повноважень, спрощення договорів, роль національних

парламентів та статус Хартії основних прав. У червні 2003 року на Європейській Раді в Салоніках Жискар

д’Естен представив проект Конституційного договору Європейського Союзу – кінцевий документ Конвенту за майбутнє Європи. Конституційна угода, яка мала вступити в силу у 2009 році, повинна була бути ратифікована усіма державами-членами ЄС протягом двох років з моменту її підписання, тобто до 2006 року. Однак, цього не відбулося. внаслідок того, що референдуми про ратифікацію у Франції (травень 2005 р.) і Нідерландах (червень 2005 р.) дали негативний результат, доля Конституційного договору залишилася невизначеною.

Європейська Конституція (— проект Конституції Європейського Союзу, підготовлений спеціально для цього створеним Конвентом , упродовж року широко обговорювався публічно і на міжурядовій конференції, зазнав певних змін, і зрештою був ухвалений 18 червня 2004 року главами держав та урядів 25 країн ЄС. Урочисте підписання Конституційного договору відбулося 29 жовтня 2004 року в Римі; він мав набути чинності після ратифікації в усіх країнах Європейського Союзу.

Конституційний договір покликаний спростити правовий доробок Європейського Союзу шляхом заміни всіх попередніх договорів єдиним, узагальнення законодавчої процедури, зменшенняправових інструментів та уточнення повноважень Союзу. Серед головних нововведень Конституції — юридичний статус ЄС; запровадження посади президента Європейської Ради та міністра закордонних справ ЄС; включення до самого договору Хартії основних прав, яка, таким чином, стає обов’язковою до виконання; вдосконалення інституційної структури; подальше обмеження застосування права вето за ухвалювання рішень; залучення до ухвалювання рішень в ЄС національних парламентів тощо.

Станом на кінець 2005 року Конституційний договір ратифікували: Австрія, Греція, Іспанія, Італія,Кіпр, Латвія, Литва, Люксембурґ, Мальта, Німеччина, Словаччина, Словенія, Угорщина. Але внаслідок того, що референдуми про ратифікацію у Франції (травень 2005) і Нідерландах (червень 2005 року) дали негативний результат, доля Конституційного договору лишається невизначеною.

Лісабонська угода стала альтернативою Європейській конституції. Офіційне підписання Лісабонської Угоди відбулося 13 грудня 2007 року, після чого документ підлягав ратифікації національними парламентами 27 держав Євросоюзу. Станом на 13 листопада 2009 року Угоду затвердили всі 27 країн ЄС. Угода набрала чинності 1 грудня 2009 року.

52. Зміст та структура проекту Договору про запровадження Конституції для Європи та проблеми його ратифікації державами-членами єс.

На Лаекенському саміті (Брюсель)) в грудні 2001 року глави держав та урядів ухвалили рішення про створення Конвенту за

майбутнє Європи. Згідно з Лаекенською декларацією він мав розглянути чотири ключові питання щодо майбутнього Союзу:

розподіл повноважень, спрощення договорів, роль національних

парламентів та статус Хартії основних прав.

У 2004 році на Міжнародній Конференції в Брюсселі було здійснено спробу підписати Договір про Конституцію для Європи.

Після того як на цій конференції ЄС було відкинуто проект Договору, керівні офіційні особи в ЄС висловили бажання поновити переговори стосовно Конституції Союзу.

Серед більшості питань, які обговорювались в Брюсселі навколо питання Конституції були питання інститутів ЄС, представництво нових держав-членів, питання, які стосувались економічного розвитку Союзу і держав-членів. В проекті Договору велика увага приділяється політиці та економіці.

Економічні питання стосуються двох головних пунктів: виключна компетенція ЄС, окремі повноваження та підтримка, координація і додаткова діяльність. Крім того, вирішуються питання економічного розвитку держав-членів ЄС.

У Конституції були закріплені економічні принципи координації та економічної політики, і політики зайнятості держав-членів.

Частина 3 проекту «Політика і функціонування Союзу» вказувала на поділ політики на внутрішню та зовнішню діяльність ЄС. Розробники Договору сконцентрували свою увагу на внутрішньому ринку, економічній та валютній політиці.

Конституція в якості цілей ЄС визначає:

• сприяння миру, своїм цінностям і добробуту своїх народів;

• надання своїм громадянам простору свободи, безпеки і правосуддя без внутрішніх кордонів, внутрішній ринок з вільною та чесною конкуренцією;

• забезпечення стабільного розвитку Європи на основі збалансованого економічного зростання і стабільності цін, наявність конкурентної соціальної ринкової економіки, яка прагне до забезпечення повної зайнятості та соціального прогресу, а також високий рівень охорони і підвищення якості навколишнього середовища;

• сприяння науково-технічному прогресу;

• боротьбу із соціальною ізоляцією та з дискримінацією, сприяння соціальній справедливості і соціальному захисту, рівності чоловіків і жінок, солідарності поколінь і охороні прав дитини;

Конституції Європейський Союз за своєю юридичною природою постає міждержавним, тобто міжнародним високо-інтегрованим конфедеративним об’єднанням – Союзом Держав без утворення сам по собі окремої союзної держави. Колишнє “комунітарне право ” в контексті Конституції нової Конституції має сприйматись як право Союзу – особливе міжнародне право цієї конфедерації, яке не охоплює право Держав-членів і не належить до нього і яке для Держав-членів слугує регулятором їхніх взаємин у сферах, визначених Конституцією.

Не менш важливою темою є упорядкування в розмежуванні повноважень між державами-членами, вирішуючи це питання, Конституція, по-перше, визначає характер відносин між Союзом і Державами-членами; по-друге, розмежовує компетенцію між ними; по-третє, уточнює або по-новому регулює повноваження у відносинах між інститутами Союзу – “європейськими інститутами ”.

Відповідно до Конституції, відносини між Союзом і Державами-членами базуються на тому, що Союз поважає “національну ідентичність ” Держав-членів, притаманні їм політичні і конституційні структури, зокрема і в тому, що торкається місцевої і регіональної автономії. Союз поважає істотно важливі функції Держави, зокрема ті, які спрямовані на забезпечення територіальної цілісності Держави, на підтримання громадського порядку і забезпечення внутрішньої безпеки (частина перша статті 5).

Не менш важливого значення надають європейські політики й законодавці такому конституційно-правовому інституту, як повноваження чи компетенції, за допомогою яких після консенсусного розподілу за відповідною процедурою визначаються й закріплюються на національному та на наднаціональному рівнях сфери застосування тих чи інших прав і обов’язків держав - членів та Союзу, їх інституцій, правові механізми реалізації стосовно конкретних політик тощо. Численні компетенції (повноваження) Європейського Союзу щодо найрізноманітніших питань економічної, соціальної та інших сфер, внутрішньої та зовнішньої безпеки складають як у попередніх засновницьких договорах, так і в Договорі про запровадження Конституції для Європи.