29. Естетична парадигма поетичної творчості б.Лепкого: основні збірки, мотиви, художня своєрідність лірики.

Богдан Лепкий народився в селі Кривеньке, дитинство минуло в селі Крегулець, із 1879 по 1891 родина жила у селах Поручин і Жуків (нині Бережанського району). Протягом восьми років (із 1878) мешкав у Бережанах у свого діда-священника і віце-маршалка Бережанського повіту, Михайла Глібовицького.Поезія Б. Лепкого — небуденна подія в українській літературі. Поетична творчість митця охоплює багато явищ життя: історичне минуле України, національно-визвольну боротьбу нашого народу, його морально-етичні пошуки, духовно-культурний розвиток, звичаї, традиції тощо, вона розмаїта за жанрами (вірші-пісні, сонети, поеми, поеми-казки) та художніми засобами.

У своїй поезії Б. Лепкий — тонкий лірик меланхолійного складу і проникливий співець природи. Яскраві риси ліричного таланту Б. Лепкого виявилися, наприклад, у збірці «З-над моря» (1913). Ці вірші виникли внаслідок його зустрічі з Адріатичним морем.Митець, муза якого живилася тихим смутком подільських сіл, красою карпатських гір, дзвоном Черемоша, усім серцем прихилився до могутньої стихії моря, відчув її глибинну силу, переливи барв. Величність, вічну мінливість моря поет розкриває в стихіях неба й землі:

Бушують, гудуть і піняться

Розбурхані хвилі на морі -

Задивлені в пропасть бездонну,

Спокійно горять ясні зорі.

(«Чи може що кращого бути…»)

«Мариністичний» цикл збірки Б. Лепкого, відзначаючись своєю «морською» специфікою, водночас за образною системою має чимало спільного з іншими циклами поета зокрема карпатськими, де зелені полонини «грають шумами лісів», де небо сяє кольорами моря:

По небес великім, синім плаю

Зорі Бог розсипав, наче вівці…

Море — органічна частка великої природи, так само, як і подільська земля, карпатські ліси, навіває поетові тяжкі думи про долю народу. Більше ніж грайливо-безжурні «скиби вод, сині, перлисті», поета зворушують «хвилі нив колосисті».

Лірика Б. Лепкого надзвичайно багатогранна, охоплює різні сторони народного життя, різні стани людської душі. Потужний ліричний струмінь його поезії бере свій початок від народної пісні, якій поет проспівав свій гімн у багатьох віршах.

Митцю давали натхнення оті дорогі його серцю ще з дитинства подільські фольклорні джерела. Вони и визначили оригінальність і самобутність поетичної творчості Б. Лепкого, яка є цінним надбанням української літератури.

Літературною творчістю почав займатися під час навчання у Бережанській гімназії, ще в другому класі писав вірші, оповідання, створив поему про русалок (не збереглася).

Високими ідеалами культурного братерства між народами, прагненням зробити надбання рідної культури доступними за межами України, а духовні цінності інших народів популяризувати рідною мовою пройнята перекладацька діяльність Б.Лепкого.

«Журавлі» («Видиш, брате мій») — один з найтрагічніших ліричних віршів поета, навіяний мотивами осені, твір, де власне, стирається грань між життям і смертю. Вже понад шістдесят років ця драматично-поетична мініатюра Б.Лепкого, озвучена 1915 року його братом Левом, живе безіменно як народна пісня. Важко назвати інший вірш поета кінця XIX — початку XX сторіччя, який би з такою емоційною експресією передавав почуття любові до рідного краю, біль розлуки з ним:

Чути: кру! кру! кру! В чужині умру, Заки море перелечу, крилонька зітру.

А серед повістей Б.Лепкого найвагомішим за своїм значенням є цикл романів «Мазепа». Треба було мати мужність, щоб взятися за висвітлення такої складної і болючої, навіть політично небезпечної теми.

Автор меланхолійно-ліричної поезії, здавалося б, далекий від гострих політичних тем, прозаїк, розважливий у виборі тем для своїх творів, нараз «вибухає» циклом повістей-романів: «Мотря», «Не вбивай», «Батурин», «Полтава». «Мазепа» Б.Лепкого й досі залишається найбільш Грунтовним художнім твором про гетьмана України, котрий наважився розірвати кайдани, якими царат сковував Україну. 

Студентом Львівського університету видрукував 1895 р. в газеті «Діло» своє перше оповідання «Шумка», потім чотири поезії в прозі «На палеті», оповідання «В лісі» та «Дивак». Того ж року опублікував поезії «В світ за очі», «Ідилія» та «Сонет».

Під час праці в Бережанській гімназії видрукував оповідання «Дідусь», «Нездала п'ятка», «Над ставом», «Настя», «Скапи», «Гусій».

1897 р. написав повість «Зламані крила».

Співзасновник (1906) гуртка «Молода муза» (м. Львів).

Твори вміщував у багатьох періодичних виданнях краю («Діло», «Зоря», «Руслан», «Буковина», «Літературно-науковий Вістник», «Світ», «Жіноча Доля», «Письмо з Просвіти», «Дажбог», «Назустріч», «Ілюстровані Вісті», «Світ Дитини. Вірш «Журавлі» («Видиш (Чуєш), брате мій…», 1910) став народною піснею (музика Л. Лепкого).

Видав збірки оповідань «З села» (Чернівці, 1897; 1909), «З життя» (Львів, 1899), «Щаслива година» (Львів, 1901), «Оповідання» (1901), «На послуханнє до Відня» (Львів, 1902), «У глухім куті» (Львів, 1903; Ужгород, 1922), «Нова збірка» (1903), «В горах» (1904), «Кара та інші оповідання» (1905), «Кидаю слова» (Чернівці, 1911), «Оля» (1911), «От так собі» (Львів; Київ, 1926), науково-популярних нарисів «Донька і мати, або Не протився науці!» (Львів, 1904), «Чекає нас велика річ» (Відень, 1916) та інші.

Поширеним модерним прийомом у Б.Лепкого є зіставлення любих серцю картин рідного краю, які його пам’ять тримає з дитинства і тих страшних подій, які відбуваються на Батьківщині в даний момент. Мажорний зачин «Тішся цвітом, що розцвівся, тішся кожним днем погоди» переходить в змалювання жахливих картин реальності «всюди клопіт, всюди смутки», «доокола, наче море розлилося людське горе» («Тішся)

З-під пера автора одна за одною виходять збірки поезій: «Стрічки» (1901 р.), «Листки падуть», «Осінь» (1902 р.), «На чужині» (1904 р.), «З глибин душі» (1905 р.), «Для ідеї» (1911 р.), «З-над моря» (1913 р.) і т. д. Не будемо втомлювати читача переліком поетичних творів Богдана Лепкого, краще звернемо увагу на їх тематику, тональність, зазначимо, що він надзвичайно ніжний і тонкий лірик, уміє кількома словами — навіть не фразами — глибоко проникнути в душу читача. Таке під силу тільки справжньому талантові. Його поезії прості, гарні, ліричні, хоч забарвлені тугою та зажурою. І в цьому нічого дивного немає. Поет не міг не бачити незавидного становища галицького селянина, не відчувати національної і соціальної несправедливості. Вже тоді в Лепкого виробилася властива йому манера письма: щира, лаконічна, хвилю-юче-тепла, з глибоким психологічним підтекстом. І скрізь на першому плані — покривджена людина. Разом з нею він переймається її болями, турботами, радощами. Тому чільне місце у творчості Лепкого посідає сільська тематика.