29. Романтика високих почуттів у повісті о.Кобилянської “у неділю рано зілля копала”. Образи Тетяни, Настки, Гриця, його матері Маври.

Одним із видатних творів письменниці є повість “В неділю рано зілля копала...”. В його основу покладено мотив романтичної пісні-балади “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”. Певний поштовх до його написання дав болгарський письменник П.Тодоров, оповідання якого містять художні інтерпретації народнопоетичних образів. За словами О.Кобилянської, він звернув її увагу на народні пісні, їх розмаїтість і свіжість. Народнопоетичне джерело збагатило художню палітру письменниці, музичні, ліричні ін­тонації її прози. У повісті, в її ідейно-художній концепції, органічно поєдна­лися два начала – реалістичне й романтичне. “Особи – це типи з дійсного життя, які я пізнала в горах: циганку Мавру, старого Андронатого, її батька, Гриця, одного молодого знаного мені одинака-гуцула, а решту домалювала фантазія”, – наголошує О.Кобилянська в автобіографії “Про себе саму”. Романтична стихія ріднить цю повість з пізніше написаною драмою-феєрією Лесі Українки “Лісова пісня”, з повістю М.Коцюбинського “Тіні забутих предків”.

Сюжет твору розгортається двома взаємопов'язаними лініями: пер­ша – трагічна доля циганки Маври, яка карається за подружню зраду, поневіряння її батька-музики Андронаті, який втік з табору, друга – романтична – кохання Гриця, сина Маври, до Тетяни й Настки, заснована на мотиві відомої народної пісні. О.Кобилянська уникла мелодраматизму, створивши життєво переконливі образи циган і гуцулів. Кожен з персонажів наділений індивідуальними рисами характеру: Гриць пристрасний, але хист­кий і роздвоєний у своїх почуттях; Настка – м'яка, лірична натура; Тетяна – горда, одчайдушна, як і її любов, що “ваги не знає”. У кожного з героїв по-своєму складається життя, над ними всіма тяжить гріх Маври, звабленої і покинутої угорським шляхтичем. Трагічна доля Маври тяжіє над Грицем, який виріс у чужих людей, не зазнав материнської ласки. О.Кобилян­ська, змальовуючи долі своїх героїв, не раз ставить питання: хто винен? І хоч чіткої відповіді вона не дає, однак підводить до думки, що винне те зло, та соціальна нерівність, які роблять нещасливими Мавру та Андронаті; без вини винен і Гриць, кохаючи двох дівчат.

У повісті яскраво заясніло новаторство О.Кобилянської як художника слова. Воно виявилося в своєрідності трактування традиційної для української літератури теми, в оригінальності художньої манери. Тут маємо, природне поєднання фактів і явищ тогочасного реального життя, огорнутого серпанком романтичності, і фольклорно-баладних мотивів з відсвітом цього життя у специфічній формі народних казок та легенд-оповідей.

Повість було закінчено у квітні 1908 р. В 1909 р. її було надруковано в журналі ”Літературно-науковий вісник”. О.Кобилянська мріяла побачити свій твір на сцені, гадала, що в цьому їй допоможе Леся Українка або І.Франко. За життя письменниці повість була двічі інсценізована: І – Петро Побігущий, ІІ – 1936 р. І.Карбулицький, ІІІ – 1956 р. В.Василько на сцені Чернівецького українського музично-драматичного театру. Хотіла екранізувати, але це їй не вдалося.

Твір має дві взаємозв’язані сюжетні лінії: перша – трагічна доля циганки Маври, що карається за подружню зраду, та її батька – музики Андронаті, який покинув табір; друга – кохання Гриця, сина Маври, до Тетяни й Настки. Саме друга сюжетна лінія побудована на “Ой не ходи, Грицю…”. Але О. Кобилянська, обробляючи відому баладу, уникла мелодраматизму, переконливо змалювала образи циган і мешканців гуцульського села, наділивши кожного персонажа твору індивідуальними рисами.

Тетяна кохає Гриця – Гриць кохає Настку – Настка кохає Гриця – Гриць кохає Тетяну. Ось така спрощена схема любовних перипетій героїв твору. Але в повісті все набагато складніше – драматично закручений сюжет, сумна доля головних героїв, трагічний фінал. Гриць порушує приписи народної моралі, за що й отримує покарання: “Ой мати, мати! Жаль ваги не має – най ся Грицуньо у двох не кохає!”.

Уся повість пройнята романтичною стихією. І саме це поєднує “В неділю рано зілля копала...” з пізніше написаною драмою-феєрією Лесі Українки “Лісова пісня” та з гуцульською поемою-піснею в прозі М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”.

Тетяна — сільська дівчина. її розуміння щастя — вийти заміж за коханого, а ще й багатого, бо «на жодного, а на бідного вже й стільки не дивиться» (II, 450). Але Тетяна покохала, і «куди б не ходила, за що б не бралася, а в її душі грає одна і та сама пісня: «Гриць її полюбив, а вона Гриця…» (II, 449). оагатство тратить у н очах вартість. Це ріднить Тетяну з Михайлом із «Землі». Зараз для неї життя без Гриця немислиме, їй байдуже — багатий він чи бідний. Тому Тетяна каже: «Я перємовлю маму; хоч вона і строга, але вона мене любить. Чуєш, Грицю, любить — волю нашу зробить. Вона нас не розлучить…» (II, 465). У Тетяни перемагає почуття над практицизмом — у цьому вона піднялася вище Гриця. Настка значно буденніша. Настка спокійна і любить спокійно. Вона знає лише «своє серце і красного Гриця» — це її «велика, глибока, поважна правда, яка їй вистарчає» (II, 413). Якщо Настка вважає, що Гриць повинен бути її тільки тому, що вона знає його раніше, то Тетяна людяніше підходить до вирішення цього питання. «І Настка не винна. І в Настки щастя» нема» (II, 510). Тетяна не дозволила Маврі йти просити за неї, Настка ж сама посилає старого Андронаті до Туркині. Мавра гарна, їй завидують усі в таборі, у неї «чудові подовгасті чорні очі», а «срібні великі монети, що були вплетені в її чорне волосся, надавали її чорному, мов з бронзи, темному лицю предивну чарівну окрасу…» (II, 378). Ставлення письменниці до Маври своєрідне. Маврі як людині вона співчуває; якби не Мавра, може б, Тетяна виросла іншою, менш романтичною, буденнішою. Мавра стала «сповідниця і дорадниця дитини, і коли б не Іваниха з своїм поважним тверезим розумом, Мавра перевернула б дитину зовсім на свій бік» (II, 400). Вона передала Тетяні все те, що в неї було найкращого: казки і пісні, які дитина запам’ятала ліпше, ніж «мамині молитви». Гриць неспроможний обрати для себе якийсь спосіб життя, як неспроможний він обрати якусь одну дівчину. Він, наслідок материного гріха, теж несе в собі печатку цього гріха і несе нещастя всім, з ким зв'язує його життя. Гриць вирушає в дорогу в пошуку незвіданого, гнаний бажанням пізнати світ,

Уся повість побудована на одній глибинній основі — відчуття провини і кари за неї. Так, покарана циганка, що зрадила свій рід і покохала чужака. Покараний і її син, що перейняв підсвідомо гріхи свого роду. Причому звернемо увагу, що вже в самій зовнішності Гриця немов закладена роздвоєність натури: герой має блакитні очі і чорне волосся, тобто взаємовиключні риси зовнішності. Таким чином, синьоока Настка і чорноброва Тетяна Туркиня немов символізують дві сторони Грицевої душі.