27. Проблема права людини на вибір життєвого шляху, на щастя, ніцшеанські мотиви в повісті о.Кобилянської “Царівна”. Образ Наталки Веркович.

Повість “Царівна” написана протягом 1888 – 1895 р.р., спочатку німецькою мовою, а згодом українською. О.Кобилянська пройшла добру творчу школу під час тривалої роботи над повістю, якою вона остаточно закріпила за собою місце в рід­ній літературі. Досить складний процес ідейно-художніх пошуків письмен­ниці, спрямованих на втілення своєї концепції людини, зокрема жінки, її призначення в суспільстві, на утвердження позитивної програми твору – так, як вона виявилася в остаточній редакції, – можна певною мірою про­стежити на підставі аналізу тих змін, яких зазнала повість, а також на основі авторських свідчень. Характерною з цього погляду є, наприклад, уточнення назви повісті. Перша назва – “Льореляй” – нагадує героїню однойменного вірша Г.Гейне, вона надавала твору романтичної забарвленості, певної екзотичності. В процесі роботи над твором виникла дещо прозаїчна назва “Без надій” (“Без подій”), що мала підкреслювати одну з особливостей композиції повісті, яка, за висловом О.Маковея, є “повістю чуття”, де “фабула не має великого значення”. Зрештою твір дістав остаточну назву “Царівна”. Доопрацьовуючи повість, письменниця поглибила, характеристику Наталки Верковичівни, що є однією з найяскравіших її героїнь.В листі до О.Маковея О.Кобилянська писала, що це “повість чуття, у якій показ переживань і роздумів героїв, розкриття духовного світу головної героїні стоять на першому плані”. Це дало підставу Лесі Українці назвати “Царівну” великим психологічним романом.

Композиційне розташування образів у "Царівні" так само, як і в "Людині", визначається конфліктом між головною героїнею Наталкою і гнилим міщанським середовищем, котре її оточує. Як зазначено вище, на початку повісті Орядин протиставляється міщанському світові. Але з часом протилежність між ними зникає і виявляється разючий контраст між Наталкою і Орядином. Це протиставлення має велике значення для розкриття образу головної героїні. В образі Наталки письменниця виділяє такі основні риси: вірність суспільно-моральному обов'язку перед народом та пристрасне прагнення до світла, добра, свободи. При створенні образу Наталки найповніше виявилися особливості манери письменниці, її творчого, реалістичного методу. Однією з особливостей є поглиблене змалювання внутрішнього світу персонажа. У творах О. Кобилянської помічаємо прагнення передати почуття і роздуми героя на тому чи іншому етапі формування його характеру. У "Царівні" це виявилося з найбільшою повнотою. 

Ідеал О. Кобилянської - жінка освічена, інтелігентна, з високими духовними запитами і прогресивними поглядами. Зачаровує її серце: воно у героїнь Кобилянської - любляче і ніжне, здатне на великі почуття. 

Наталка Веркович з повісті "Царівна" дійсно стала царівною своєї долі. Мене захопив її внутрішній світ, що розкривається через роздуми героїні, своїми світлими мріями, романтичністю і чистими сподіваннями: "В моїй душі повно мрій, багато образів, барв..." - зізнається вона. Кривда й упереджене ставлення не в змозі зламати духовну міць Наталки, бо в ній переплелись рішучість з терплячістю, сила розуму з ніжністю серця. І нехай Наталка ще не бачить виразно свого місця на громадській дорозі, але вона прагне знайти собі справу, корисну для людей і батьківщини: "Я вірю в це, як вірю в силу волі, і я несказанно горда за тих, що ступили на дорогу, котра веде до сього полудня..." - говорить Наталка. "Полуднє" - так вона назвала своє особисте щастя, що настало в житті дівчини, - "воно настане і для нашого народу, правда ж?" - неначе до мене звертається Царівна. 

 Наталка хоче вирватися з міщанської залежності. Характер героїні, її внутрішній світ формується поступово, в складних обставинах життя. Виховувалася вона в типовому, егоїстичному середовищі, яке прагнуло нівелювати її як особистість. Всебічно розкриваючи еволюцію цього характеру, письменниця переносить основну увагу на ту обстановку, яка породжує в дівчині глибоке незадоволення існуючим життям, а потім приводить її до протесту. Від Івановичів, у яких вимушена жити, вона, сирота, «накинена чужениця» і яка зазнає приниження, докорів та глузування, дівчина хоче вирватись. «Правда? Справедливість? їх нема! Нема для того, хто приневолений приймати їх з другої руки...» — так характеризує своє становище дівчина. Наталка прагне знайти відповідь на питання, що цікавлять її. Найперше її бажання — мати можливість читати: «...вона... не просила більше, як лише того, щоби в вільних хвилях і по домашній праці могла читати». У душі Наталки повно мрій, образів і барв, вона чує «...в собі проблиск якоїсь сили», таланту, тягнеться до багатобарвного життя. Але де, як застосувати свої сили, Наталка не знає, їй ні з ким порадитись, бо її оточують двоногі гієни». Така самотність породжує глибокий сум і розпач у героїні. «Світе широкий! Який ти для мене, молодої, недоступний, яким муром обведений!». У подібні хвилини вона каже, що вже «ліпше смерть», ніж таке життя, «опутане неміччю і брудом». Та сум і відчай минають, знову починаються роздуми, шукання відповідей, виходу. Наталка пристрасно любить життя, вірить у людей, у добро, прогрес. Тому вона не дає затоптати себе «грубій, тупій, бездушній силі» і не впадає в пітьму, бо пізнала «світло правди». 

Аналізуючи творчість О. Кобилянської в цілому, Л. Білецький визначає три, на його думку, характерні прикмети новелістики письменниці: 1)  ліризм, глибока внутрішня настроєвість, переплетена надзвичайно чуйним смутком; туга за чимось високим, за ідеалом краси й устремлінням до внутрішньої свободи людини, яка є далекою перспективою звільнити душу від внутрішніх кайданів, що її сковують; 2)  психологізм глибокий і зворушливий, звернення до найделікатніших виявів душі людини; 3)  почуття природи виконує найголовнішу естетичну функцію в артистичному пафосі письменниці, що символізує людську природу.