25.Соціальний конфлікт у повісті “Талант” с.Васильченка. Драматична доля Тетяни. Художні особливості твору.

Степан Васильченко (1879-1932 pp.) Історія написання Над своїм твором С. Васильченко працював відносно довго: задумав його ще до революції, чорнова редакція повісті була завершена в 1912 р., а опубліковано її тільки в 1924 р. У найбільш повній чорновій редакції вона мала підзаголовок «Про дні, що минули». Тема. Проблематика. Жанр Тема повісті — зображення життя сільської інтелігенції, трагічної долі талановитих людей з народу, зокрема вчителів. Найяскравішими проблемами, що висвітлює автор, можна виділити проблеми: мрії і дійсності, утвердження таланту і його ролі в житті людини, добра і зла, життя і смерті, кохання, пробудження громадянської свідомості. Зажанром «Талант» —соціально-побутова повість. Твір відповідає основним ознакам жанру, хоч деякі сторінки звучать як «поезія в прозі». Сюжет і композиція У повісті дві сюжетні лінії, які переплітаються між собою. Перша — змалювання життя молодих сільських учителів: оповідача й Андрія Марковича. Друга, головна — показ трагедії талановитої селян-ки-співачки Тетяни, доведеної попом і панами до самогубства. Своєрідна композиція повісті. Письменник не дотримується фабульного розгортання подій. Твір складається з п'ятнадцяти розділів, кожен з яких, незважаючи на спільність сюжету, чимось нагадує маленьку новелу. Коротка розв'язка — смерть героїні — подається уже в першому розділі. Такий художній прийом, як і епіграф, застосовано, щоб відповідно настроїти читача, підготувати його до певного сприймання оповіді. Далі розгорнута експозиція повісті, яка охопила її перші шість розділів. Зав'язка твору — приїзд до панського маєтку гостей з міста. Кульмінація — сутичка Тетяни з попом у церкві. Розв'язкою є смерть і поховання талановитої співачки. С. Васильченко представляє тут нову школу українських прозаїків початку XX століття. Він обирає оповідача — не «людину з народу», не стороннього оповідача фактів і подій, а яскраво окреслену індивідуальність, людину інтелектуально розвинену, яка за своїми ідеалами та переконаннями часто зливається з авторським «я». У творі оцінююча позиція героя існує поряд з оцінюючою позицією автора (зміна функції героя в структурі художнього зображення зумовила ряд змін і в сюжеті): зникає інтрига у традиційному розумінні, а натомість з'являється сюжет водночас і ліричний, і психологічний, побудований на внутрішніх душевних колізіях. Композиція характеризується несподіваним початком, немовби розв'язкою, раптовим кінцем, що позначилось на мові твору: виникли внутрішні монологи, діалоги, невласне пряма мова. А в художніх засобах великого значення набуває «підтекст», наявність якого найчастіше виражається слуховими образами. Тропи несуть психологічне навантаження, виконують емоційно-оціночну роль. Велику роль відведено деталізації. Важливу роль відіграє пейзаж, яким автор закільцював твір: повість і починається, і закінчується осіннім пейзажем, проте ці пейзажі не однакові, і функції у них різні. Опис природи допомагає авторові підкреслювати чи відтіняти душевний стан своїх героїв. У першому випадку позолочене осінню листя передає злегка сумний настрій, який відповідає переживанням учителя-оповідача. В епілозі повісті образ осіннього листя викликає тяжкі роздуми письменника, символізує важку долю народних талантів у тогочасному суспільстві: « Темно... І зашуміло під вікнами море сухого листя... Море плачу, море сліз... Лавою, хвилею мчиться воно, як те військо безталанне, що розбив його ворог, розвіяв, куди видно жене... Зупинилось під чужою хатою спочити одну часинку, тремтить, тулиться одне до одного, крізь сльози шепоче несміливу скаргу: куди його, та й куди його проти ночі?» У повісті «Талант» значну композиційну роль відіграє діалог. За його допомогою більш напружено розвивається дія, розкриваються людські характери, мова персонажів набуває чіткої індивідуалізації. Динамічний, експресивний, часто без авторських ремарок, діалог у письменника є одним з головних художніх засобів розкриття внутрішнього світу героїв та створення напруженої ситуації. Велику роль у повісті відведено пісні. Вона — постійний супутник героїв. Здебільшого пісня гармонує з настроєм героїв, служить їм ліричним супроводом. Висловлювання персонажів теж часто співпадають з авторськими, тому їх дуже важко розділити. С. Васильченко — майстер портрета. Як правило, письменник стисло зображує зовнішність своїх героїв, акцентуючи увагу лише на тих чи інших штрихах, які відіграють певну роль у характеристиці дійових осіб. Проблеми твору С. Васильченко був учителем за фахом і покликанням, тому його завжди хвилювала доля сільських вчителів-сподвижників, яким так важко, а то й зовсіх неможливо було пробитися до вищої освіти, сповна віддати свій талант народу. Коло проблем, які порушує письменник у своєму творі, досить широке. Та ми зупинимося лише на тих. що цікавили людей у всі часи, тому й називаються «вічними». Нерідко людина, особливо молода, вступає у конфлікт з дійсністю через те, що остання не відповідає її мріям та уявленням про своє призначення. І тут багато залежить від характеру — якщо людина слабка, песимістична, то може зламатися, занепасти духом, навіть дійти до самогубства. Герої С. Васильченка — і оповідач, і Андрій Маркович, і Тетяна, і навіть дяк Запорожець — мали мрію. Вони хотіли вчитися, бути корисними своєму народові. Андрій Маркович, колега оповідача, розмовляючи про те, як будуть «колись культуру на села переносити» , жартував: «Пустіть-но мене тільки туди, а я тую культуру на плечах, в кропив'яному мішку додому притербічу!» І гукав: «...одмикайте замки, одчиняйте брами, посланці з хуторів ідуть!» Тетяна мала надію послужити своїм талантом людям: «Як би вже там не було, а коли у мене є той талант, то не продам же його ні за гроші, ані за тую славу! Тетяна, переживши низку невдач і обман (пани розігнали театр, панич-студент насміявся з її кохання, а піп привселюдно осоромив у церкві), кінчає життя самогубством. її талант виявився нікому не потрібним, і це — найголовніша причина втрати дівчиною інтересу до життя. Проблема кохання присутня у повісті лише побіжно. У молоду талановиту Тетяну закохані таємно і Андрій Маркович, і оповідач, хоч бояться це визнати навіть самі перед собою. Між ними йде приховане змагання за увагу вчительки, її прихильність. Але та закохується в панича-студента, який легковажно порозважався з дівчиною й покинув. Юнаки жаліють Тетяну, розуміючи, що її чекає («Хіба ви не знаєте, які тут у нас люди? Проходу їй не дадуть. А, боронь Боже, як ще буде дитина,— живцем згризуть, з'їдять...», «Не що інше, як душу і візьмуть у неї, залишивши в нас один її труп, що буде довіку нудитися серед мужицького життя»). Побіжно зачіпає С. Васильченко у повісті й проблему пробудження громадянської свідомості й активності. Спочатку ми бачимо тиху місцевість з школою за селом. У селі лише ненадовго, наче крадькома, світились каганчики. Тишу порушував лише п'яний дяк, що бив попівські вікна. Коли ж трапилося нещастя, у людей прокинулася громадянська свідомість, вони відчули у собі силу протистояти злу. Образи твору У повісті С. Васильченка «Талант» створена чітка система повнокровних образів, які підкреслюють головну думку: важко пробитися народному талантові, нелегко втілювати мрію у дійсність, але життя все ж краще за смерть. І ні за яких умов не слід впадати у відчай. Образ Тетяни З великою душевною теплотою створений образ головної героїні — Тетяни. Вперше ми зустрічаємо її у IV розділі твору, коли молода вчителька прийшла до Андрія Марковича по книжки. Вона життєрадісна, енергійна, закохана в пісню. Дівчина має чудовий голос, наділена великими акторськими здібностя ми і мріє стати артисткою, грати у справжньому театрі.  Портретною характеристикою Тетяни автор виявляє своє ставлення До персонажа: «На мене пильно дивилися цікаві очі. Великі, довірливі, карі. Ці очі зразу вик л икали в мене якесь хвилювання...». Це про Тетяну. Вона «мов квітка, розцвітла», «висока, ставна, коса біляста», у неї «на диво сильний, чарівного тембру голос». Тетяна співає у церковному хорі, виступає у виставах, що влаштувала місцева поміщиця. Хоч для виступів не було ніяких умов, бо за театр правила «клуня, сцена — пара перекинутих саней, грим — уголь та крейда... Завіса — з драних ряден, дзвонять у битий чавун...», гра приносить дівчині велике моральне задоволення. Успіх окрилює її, подає надії. Вона вірить обіцянкам панів допомогти поїхати на навчання: «Слухайте... тільки несмійтеся з мене, дурної... — Вона прихилила мою голову і знишка промовила над ухом: — Кажуть — у мене талант...», « обіцяли в город одвезти... учитись...». Зневірившись у людях («театр» розігнали, панич-студент покинув), Тетяна хотіла втопитись, але мати врятувала. А тут ще лицемірний піп продовжував грубо залицятись до дівчини, а згодом навіть почав цькувати її. Друзі-вчителі морально підтримують Тетяну. До неї повертається душевна рівновага. Вчительці знову дозволяють брати участь у церковному хорі. Але незабаром отець Василь вчинив у церкві скандал і прилюдно осоромив Тетяну. Приводом для цього було те, що хористка одного разу дала волю своєму незвичайної сили й краси голосу і полонила ним людей. Це налякало й обурило попа. Він аж зашипів: «Я за тебе ось ще не так візьмуся. Десь там тинялася в пана по балаганах, прийшла до церкви — бешкет розводити. Бачили таке? Артистка...». Але селяни не підтримали попа, «чуманіли», і стали на захист дівчини. Тетяна, не стерпівши наруги над собою і своїм талантом, кінчає життя самогубством. Загибель вдовиної дочки сколихнула село. Люди звинувачують попа у смерті дівчини, протестують, усвідомлюючи свою правоту. Особливо це виявляється під час похорону. Отець Василь, перелякавшись селянського обурення, відмовився виконувати свій професійний обов'язок. Померлу «ховали ґвалтом. Одібрали ключі у титаря, одімкнули церков, взяли мари, корогви». У селян з'явилася незвичайна рішучість: «Мов вітром холодним подуло по людях — чуби наструнчились, як дріт, в очах блиснуло колюче: "Ламайте двері, чого там..."». Продовжуючи традиції Т.Шевченка, Марка Вовчка, І.Франка, С.Ва­сильченко майстерно поетизує справжню зовнішню і внутрішню красу жінки – людини праці, наголошує на перевазі її високої моралі над пан­ською. В цьому соціальна значущість, справжній гуманістичний пафос повісті “Талант” і крок в освоєнні проблеми суспільного значення мистецтва, його могутнього впливу на людину.