8.3 Економічна ефективність природоохоронних заходів

Проведення підприємствами природоохоронних заходів передбачає певні витрати, у структурі яких розрізняють капітальні і поточні витрати.

Капітальні витрати являють собою засоби, матеріалізовані в основних фондах і матеріальних оборотних коштах екологічного призначення.

До основних фондів підприємств екологічного призначення належать, насамперед, очисні споруди та їх устаткування, а також земельні ділянки й об’єкти природокористування (вода, надра та інші ресурси), що знаходяться у власності підприємства. Таким чином, капітальні вкладення екологічного призначення направляються на будівництво об’єктів і споруд з охорони водних ресурсів, повітряного басейну, земель тощо.

Капітальні вкладення в основні природоохоронні фонди можуть досягати значних розмірів. Наприклад, витрати на газопилоочисне устаткування складає більш 20 % вартості основного технічного устаткування.

Крім прямих капіталовкладень на природоохоронні заходи здійснюються витрати коштів підприємств, які мають крім загальновиробничої спрямованості одночасно і природоохоронні дії. Це, зокрема, витрати на удосконалювання техніки, технологій, на організацію виробництва з комплексного використання сировини, на створення санітарно-захисних зон.

Розмір капітальних витрат екологічного призначення залежить від галузевої особливості виробництва. Наприклад, у 1995 р. в будівної індустрії на них припадало 0,9 % від капітальних витрат загального призначення, у чорній металургії – 4,6 %.

Розподіл капітальних витрат визначається також особливостями природоохоронного об’єкту – більше всього витрат припадає на охорону і раціональне використання водних ресурсів. Обсяг капіталовкладень змінюється також за роками і регіонами.

Поточними витратами є витрати на утримання й обслуговування основних фондів природоохоронного призначення, у тому числі витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу, поточний і капітальний ремонти, амортизаційні відрахування, енергетичні витрати тощо. Ці витрати включають також оплату сторонніх послуг, наприклад, проведення екологічного аудиту.

Питома вага природоохоронних поточних витрат у загальних витратах на виробництво продукції складає 0,2-3 %. Стосовно до розмірів капітальних вкладень поточні витрати перевищують останні майже в 3 рази.

Розрахунок економічної ефективності природоохоронних заходів відповідно до Тимчасової типової методики ґрунтується на порівнянні витрат на їхнє здійснення з економічним результатом, досягнутим завдяки цим заходам. Цей результат виражається розміром ліквідованих або відвернених економічних збитків від порушення або втрати ресурсу. Природоохоронні витрати в 1-2% від ВНП запобігають збитки в 3-5 % обсягу ВНП.

Розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну економічну ефективність.

Загальна (абсолютна) ефективність природоохоронних витрат використовується для виявлення економічної результативності природоохоронних заходів на різноманітних рівнях господарювання (держава, регіон, галузь, підприємство). Вона визначається як відношення річного повного економічного ефекту до приведених витрат на здійснення природоохоронних заходів:

Е_е = Е_п / С + Н  К,

де Е_е – загальна (абсолютна) економічна ефективність;

Е_п – повний економічний ефект, отриманий протягом року;

С – поточні витрати протягом року;

Н – нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень, рівний 0,12;

К – капітальні вкладення, що визначили ефект.

Повний економічний ефект (Е_п) встановлюється в результаті розрахунку розміру відверненого збитку, що вимірюється різницею оцінок економічного збитку від забруднення навколишнього середовища до і після проведення природоохоронних заходів:

Е_п = С₁ - С₂ ,

де С₁ – повні витрати до проведення природоохоронних заходів;

С₂ – повні витрати після проведення природоохоронних заходів.

Порівняльна економічна ефективність необхідна для економічного обґрунтування вибору найбільш прийнятних варіантів заходів природоохоронного значення. Всі варіанти природоохоронних заходів повинні бути приведені в порівняний вид: за обсягом екологічно чистої продукції, або за нормативним показником якості навколишнього природного середовища.

Показником економічної ефективності порівнюваних варіантів є мінімум сукупних витрат виробничого і природоохоронного призначення:

К + С / Н + Е  min ,

де К – капіталовкладення за кожним варіантом;

С – поточні витрати за кожним варіантом;

Е – природоємність продукції.

Розрізняють також первинний економічний ефект і кінцевий комплексний соціально-економічний ефект від природоохоронних заходів.

Первинний ефект виявляється в зниженні обсягів забруднення навколишнього середовища і концентрацій шкідливих речовин в атмосфері, воді, ґрунті. Він розраховується за формулою:

Е_{п е} = В / С + Н  К,

де Е_{п е} – первинний економічний ефект;

В – зниження показника негативного впливу на середовище (наприклад, ГДК шкідливих речовин в атмосфері або у воді);

Н – нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

К – капітальні вкладення, що визначили ефект.

Цей же первинний ефект може бути виражений такою формулою:

Е_{п е} = Р/С + Н  К,

де Р – показник, що характеризує поліпшення стану навколишнього середовища в даній місцевості.

Кінцевий комплексний соціально-економічний ефект виражається в підвищенні рівня життя населення, ефективності виробництва. Він характеризується такими показниками:

• ефектом від запобігання втрат чистої продукції внаслідок захворювань через забруднення середовища;

• ефектом від скорочення виплат із фонду соціального страхування в результаті тих же причин;

• ефектом від скорочення витрат суспільства на лікування трудящих, захворілих у результаті забруднення середовища;

• економічним ефектом від поліпшення використання трудових ресурсів, матеріалів і устаткування.

При розрахунку ефективності капітальних вкладень на охорону навколишнього природного середовища розрізняють народногосподарський і госпрозрахунковий ефекти природоохоронних заходів.

Народногосподарський ефект від зниження або запобігання втрат природних ресурсів розраховується як різниця економічних оцінок цього ресурсу до і після проведення природоохоронного заходу або як приріст чистої продукції, отриманої з природного ресурсу за рахунок проведення цього заходу.

Госпрозрахунковий ефект від запобігання втрат природного ресурсу і зниження його якості визначається по прирості прибутку.

У зв’язку з аваріями на промислових підприємствах виникає значний фінансовий збиток навколишньому середовищу й населенню. Його частка в загальному збитку від забруднення навколишнього природного середовища досягає 25-30%. Відшкодування цього збитку в країнах з ринковою економікою здійснюється за рахунок власника підприємства через систему екологічного страхування.

Екологічне страхування – це страхування відповідальності об’єктів – потенційних винуватців аварійного, ненавмисного забруднення довкілля і страхування своїх власних збитків. Мета екологічного страхування – надання страхового захисту майнових інтересів третіх осіб від ненавмисного і несподіваного забруднення навколишнього природного середовища.

Система екологічного страхування робить невигідними аварійні випадки на підприємстві як для самого підприємства, так і для його страховика і змушує приділяти велику увагу питанням аналізу екологічного ризику, контролю над виробничим процесом і безпеки відходів.

Екологічне страхування може здійснюватися в обов’язковій і добровільній формах.

Обов’язкове екологічне страхування охоплює підприємства, що є джерелами підвищеного екологічного ризику і внесені в затверджений в законодавчому порядку перелік екологічно небезпечних об'єктів. Види, умови і порядок його проведення визначаються відповідними нормативними актами.

Інші підприємства можуть використовувати добровільну форму екологічного страхування, що здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

Страхувальниками виступають підприємства усіх форм власності. Вони укладають договір із страховою компанією, де передбачається страхова оцінка договору, страхові платежі, порядок і умови їхньої виплати. Страхова оцінка в добровільному екологічному страхуванні – це розмір річного обігу підприємства, тобто виторг від реалізації продукції і надання послуг. Страхові платежі сплачуються за тарифними ставками, що встановлюються у відсотках від річного обігу підприємства.