7.3 Органи управління природокористуванням

До управління охороною довкілля та природокористуванням причетні всі гілки влади: законодавча, виконавча, судова. Кожна з них виконує свої функції і має свої підрозділи, спеціально уповноважені для управління в сфері природокористування.

Законодавча влада подана Комітетом з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Верховної Ради України. До його компетенції відносяться визначення основних напрямків державної екологічної політики, затвердження державних екологічних програм, порядок організації і діяльності органів управління в області охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації і зон екологічного лиха та ін.

Виконавча влада представлена Міністерством екології та природних ресурсів України.

До центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України, належать:

• Державна екологічна інспекція України;

• Державна служба геології та надр України;

• Державне агентство водних ресурсів України;

• Державне агентство екологічних інвестицій України.

Органи судової влади різноманітних рівнів уповноважені приймати рішення з екологічних питань.

7.4 Законодавчі та міжнародно-правові інструменти екологічної політики

Рішення екологічних проблем України неможливо без широкого міжнародного співробітництва, що обумовлено глобальним характером багатьох із них, транскордонним характером забрудненнями, міжнародними зобов’язаннями з питань охорони природного середовища, вигодами від міжнародного обміну досвідом і технологіями, можливостями залучення іноземних інвестицій.

Основними напрямами міжнародної діяльності України в області охорони навколишнього природного середовища та природокористування є:

• міжнародне партнерство у розв’язанні проблем сталого розвитку;

• виконання зобов’язань, що випливають із членства України в міжнародних організаціях та її участі в міжнародних договорах, пов’язаних із збереженням навколишнього середовища;

• забезпечення максимального врахування інтересів держави в діяльності міжнародних організацій на основі визнаного статусу країни з перехідною економікою;

• входження до світового економічного простору і міжнародної системи забезпечення екологічної безпеки, перехід до міжнародних стандартів, норм і вимог, що регламентують стале використання природно-ресурсного потенціалу;

• створення ефективних механізмів забезпечення міждержавного паритету у вирішенні питань транскордонного перенесення забруднення;

• стимулювання залучення в Україну інвестицій на розв’язання екологічних проблем;

• участь у розробленні та реалізації міжнародних науково-технічних програм мінімізації глобального, регіонального транскордонного впливу на стан довкілля екологічно небезпечних видів діяльності, програм реабілітації та попередження надзвичайних ситуацій у регіонах з критичним станом довкілля, а також програм ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

• розвиток високих технологій, методів дистанційного виявлення небезпечних ситуацій і явищ, поширення досвіду України з цих питань;

• адаптація міжнародного досвіду для розв’язання проблем збереження навколишнього природного середовища.

Співпраця України із міжнародним співтовариством відбувається на основі базових міжнародних актів, що сформували систему принципів розвитку і функціонування міжнародного права навколишнього середовища.

Це такі:

• Декларація Стокгольмської конференції ООН з питань охорони навколишнього середовища (1972 р.);

• Всесвітня Хартія Природи (1982 р.);

• Декларація Конференції ООН з довкілля і розвитку (1992 р.).

В Україні існує більше 30 ратифікованих нею міжнародних угод з питань охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів, вона є Стороною 20 природоохоронних Конвенцій глобального та регіонального характеру і 5 додаткових протоколів та поправок до Конвенцій.

Важливою частиною міжнародного співробітництва є участь України в міжнародних програмах з ліквідації наслідків Чорнобильської аварії

Інтеграція незалежної України до світового співтовариства відповідним чином позначилася і на розвиткові міжнародно-правових інструментів захисту навколишнього середовища. Міжнародне право навколишнього середовища є базою для здійснення узгодженої та ефективної міжнародної політики в сфері захисту навколишнього природного середовища та природокористування, для підвищення дієвості такої політики на національному рівні.

Міжнародні організації (до складу більшості яких входить Україна), відіграють визначальну роль у справі розвитку міжнародного права навколишнього середовища, оскільки транскордонний характер і глобальне значення розв’язуваних проблем вимагають скоординованої багатосторонньої взаємодії.

Україна співробітничає з багатьма міжнародними організаціями системи ООН в області охорони природи та природокористування і серед них:

• Програма ООН з навколишнього природного середовища (ЮНЕП);

• Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК);

• Програма розвитку ООН (ПРООН);

• Міжнародне агентство з атомної енергетики ООН (МАГАТЕ);

• Організація по продовольству та сільському господарству (ФАО);

• Центр ООН у населених пунктах;

• Комісія сталого розвитку;

• Глобальний Екологічний фонд.

Особливу роль у процесах формування міжнародно-правової бази захисту довкілля та природокористування відіграє Європейська економічна комісія ООН. Впродовж останніх десятиріч вона здійснює координацію взаємодії національних урядів, міжнародних європейських організацій, а також робить свій безпосередній внесок у справу розробки, прийняття та імплементації міжнародних конвенцій що стосуються, зокрема, транскордонного забруднення довкілля, сукупної оцінки впливу на довкілля, забезпечення відповідальності забруднювача, мобілізації міжнародного наукового, технологічного та ресурсного потенціалу на здійснення спільних заходів у справі попередження техногенних катастроф та мінімізації й усунення їхніх наслідків.

Діяльність інститутів Європейського Союзу має велике значення для практичного застосування на міжнародному рівні принципу «забруднювач платить» (РРР – «polluter pays» principle) і передачі відповідного досвіду іншим міжнародним структурам, визначенню способу реалізації зазначеного принципу на рівні національних урядів, створення відповідної нормативно-правової основи в законодавстві країн, що не є членами ЄС.

Велике міжнародне значення мають норми ЄС, спрямовані на запобігання змінам клімату і забезпечення ефективної політики поводження із відходами. Послідовна природоохоронна політика ЄС, що спирається на міцну нормативно-правову базу, не лише зменшує тягар екологічних проблем у країнах-членах, але й запобігає здійсненню негативних впливів на країни, що межують із Європейським Союзом

Природоохоронні стандарти ЄС будуть застосовуватися (а частково вже застосовуються) в Україні з огляду на її прагнення до вступу до ЄС. При цьому впровадження зазначених норм у рамках перехідного періоду вимагатиме тривалого часу, оскільки природоохоронне регулювання в ЄС тісно пов’язане із механізмами ринкового регулювання.