7.2 Екологічне законодавство України

Нормативно-правовими документами екологічного права України, виступають Конституція, Закони, Постанови Верховної Ради, Укази Президента, Постанови Кабінету Міністрів, нормативні документи Міністерств, відомств з охорони навколишнього середовища.

Основи правового механізму природокористування й охорони навколишнього природного середовища в Україні проголошені в Конституції – Основному законі держави.

Конституція України фіксує форми власності на природні ресурси. Земля, надра, атмосферне повітря, водні й інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, морської економічної зони є власністю українського народу, від імені якого повноваження власника покладаються на органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Кожний громадянин України відповідно до Основного закону має право користуватися природними об’єктами власності всього народу (Стаття 13).

Визначальним у Конституції є положення про те, що основним національним багатством, яке знаходиться під особливою охороною держави, є земля. Право власності на землю гарантується. Воно здійснюється і реалізується громадянами, юридичними особами і державою виключно відповідно до закону (Стаття 14).

Кожному громадянину України Конституцією України гарантується право на безпечне для життя і здоров’я середовище. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави (Стаття 16).

Крім цього, Конституція передбачає право громадян на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища, якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на поширення цієї інформації (Стаття 50).

Конституція визначає повноваження Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, місцевих рад в області охорони природи і природокористування.

Відповідно до Конституції Президент, поряд з іншими обов’язками, повідомляє в разі потреби окремі райони зонами надзвичайної екологічної ситуації (Стаття 106, п. 21).

До повноважень Верховної Ради України в сфері використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки відноситься затвердження загальнодержавних програм з охорони навколишнього середовища (Стаття 85, п. 6).

Згідно з Конституцією Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики в сфері охорони природи, економічної безпеки, природокористування (Стаття 116, п. 3).

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування виступає земля, природні ресурси, що є власністю сіл, селищ, міст, а також об’єкти їхньої спільної власності, які знаходяться в управлінні районних і обласних рад. Місцеві держадміністрації на відповідній території відповідно до Статті 119 п. 3 Конституції України забезпечують виконання програм з охорони навколишнього середовища.

Правові основи формування економічного механізму управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища закладені в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», що був прийнятий Верховною Радою України 25 червня 1991 р.

У преамбулі цього Закону говоритися, що охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – невід’ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Цей Закон визначає правові, економічні і соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах теперішнього і майбутніх поколінь. У ньому викладені основні принципи охорони навколишнього природного середовища (Стаття 3):

• пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

• гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я людей;

• запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

• екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

• збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об’єктів і комплексів;

• науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

• обов’язковість екологічної експертизи;

• гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

• науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

• безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

• стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

• вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної змінності територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

• поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;

• вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

У Розділах і Статтях Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» ці принципові положення розширені і конкретизовані, а також визначені права й обов’язку громадян України, повноваження Рад народних депутатів, органів управління в області охорони навколишнього природного середовища, природні території й об’єкти, що особо охороняються, відповідальність за порушення законодавства, порядок оголошення зон надзвичайних екологічних ситуацій, порядок розв’язання сперечань в області охорони навколишнього природного середовища.

У Розділі Х (Статті 41-49) сформований широкий спектр економічних механізмів забезпечення раціонального природокористування та охорони навко­лишнього природного середовища, які передбачають:

• взаємозв’язок усієї управлінської, науково-технічної та господарської діяльності підприємств, установ, та організацій з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів по охороні навколишнього природного середовища на основі економічних важелів;

• визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

• встановлення лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів;

• встановлення нормативів збору і розмірів зборів за використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу;

• надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

• відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Надалі Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» був розвинутий і розширений у інших Законах України, Кодексах і Постановах Верховної Ради, Кабінету Міністрів та інших інструктивних і нормативно-ме­тодичних документах.

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.) спрямований на охорону атмосферного повітря – одного з основних життєво важливих невичерпних, але незамінних природних ресурсів. Закон регулює відносини у цій галузі з метою збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливу на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання атмосферного повітря для виробничих потреб, а також зміцнення правопорядку і законності у цій сфері. У Розділі VI (Статті 33-37) відбиті економічні механізми забезпечення охорони атмосферного повітря (установлення лімітів на викиди, нормативів плати за них, нормативів плати за використання атмосферного повітря як сировини й ін.).

Цей закон визначає правові, організаційні основи й екологічні вимоги в області охорони і використання атмосферного повітря, а також заходи щодо його охорони.

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» (1992 р.) визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його комплексів і об’єктів.

Природно-заповідний фонд складається з ділянок суші і водного простору, природні комплекси й об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну й іншу цінність. До них відносяться природні і біосферні заповідники, заказники, національні природні парки, пам’ятники природи, заповідні урочища, дендрологічні і зоологічні парки, ботанічні сади, парки-пам’ятники садово-паркового мистецтва. Вони виділяються з метою зберігання природної розмаїтості ландшафтів, генофонду тварини і рослинний світ, підтримки загального екологічного балансу і забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. Цим Законом природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання.

Закон України «Про тваринний світ» (1993 р.) є основою здійснення заходів з охорони, відтворенню і науково обґрунтованому, невиснажуючому вико­ристанню тваринного світу, що є одним з основним компонентів навко­лишнього природного середовища, національним багатством, джерелом духов­ного і естетичного збагачення і виховання людей, об’єктом наукових до­сліджень, базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів і інших матеріальних цінностей

Цим законом регулюються відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об’єкти якого перебувають у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Закон України «Про виняткову (морську) економічну зону України» (1995 р.) регулює питання, пов’язані з правовим режимом цієї зони, визначає райони, що складають морську економічну зону, суверенні права і юрисдикцію України в ній.

З метою координації управління ресурсами своєї зони, розвідки, оптимального використання, проведення наукових досліджень і для рішення інших питань Україна здійснює співробітництво з іншими державами на підставі міжнародних договорів. Цим же законом (Стаття 6) визначені права й обов’язки інших держав у винятковій економічній зоні України. Закон передбачає також порядок утримання й експлуатації штучних островів, установок і споруджень; порядок, умови проведення і заборону морських наукових досліджень, право на переслідування і припинення правопорушень у зазначеній зоні, відповідальність за порушення даного закону.

Одним із основних принципів охорони навколишнього природного середовища є проведення екологічної експертизи. Екологічна експертиза в Україні – це науково-практична діяльність спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань і об’єднань громадян, що засновуються на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі, оцінці, проектів або об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища і здоров’я людей.

Об’єкти, цілі, основні задачі і принципи, загальні вимоги, форми екологічної експертизи, порядок її проведення і фінансування, права й обов’язки замовників екологічної експертизи розроблені і викладені в Законі України «Про екологічну експертизу» (1995 р.).

Завданням законодавства про екологічну експертизу є регулювання суспільних відносин в галузі екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав та інтересів громадян і держави.

Закон України «Про екологічний аудит» (2004 р.) визначає основні правові і організаційні принципи здійснення екологічного аудиту і спрямований на підвищення екологічної обґрунтованості і ефективності діяльності суб’єктів господарювання.

Відповідно до закону, екологічний аудит проводиться з метою встановлення відповідності певних видів діяльності, умов, систем управління навколишнім середовищем вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища. Аудит проводитиметься в процесі приватизації об’єктів державної власності або при зміні форми власності або власників об’єктів, а також при необхідності екологічного страхування, у разі передачі об’єктів державної і комунальної власності в довгострокову оренду, в концесію, при створенні на основі таких об’єктів спільних підприємств, при створенні, функціонуванні і сертифікації систем управління навколишнім середовищем.

Закон України «Про екологічну мережу України» (2005 р.) встановлює правову основу для суспільного управління діяльністю щодо збільшення частки території країни, на якій створені умови для функціонування природних систем, що складають біологічне та ландшафтне різноманіття країни, та для їх просторового поєднання у формі територіально функціонально зв’язаної мережі. Закон визначає поняття «екологічна мережа» як єдину територіальну систему, що створюється з метою поліпшення умов для формування і відновлення навколишнього середовища, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтної і біологічної розмаїтості, місць розселення цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через об’єднання територій і об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що становлять особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів і міжнародних зобов’язань України підлягають особливій охороні.

До складу екологічної мережі входять, зокрема, території й об’єкти природно-заповідного фонду, землеводного фонду, водно-болотних угідь, водоохоронних зон, земельного та лісного фонду, земель рекреаційного призначення, земельні ділянки, на яких ростуть рослини, що занесені в Зелену книгу України, а також території, що є місцями перебування або зростання видів тварин і рослин, занесених у Червону книгу України.

З метою реалізації законодавчих актів із питань охорони навколишнього природного середовища і підвищення відповідальності за їхнє виконання Верховною Радою України була прийнята Постанова «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (призупинення) або припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у випадку порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища» (№ 275-XII від 29.10.92 р.). Діяльність підприємств обмежується або тимчасово забороняється у випадку перевищення ними лімітів використання природних ресурсів, порушення екологічних нормативів, стандартів, а також вимог екологічної безпеки.

Ряд Законів України, що не мають власне екологічної спрямованості, також регулюють природокористування й охорону навколишнього природного середовища. Наприклад, Законом України «Про систему оподатковування» визначається плата за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища, що віднесені до загальнодержавних податків під найменуванням «збір за спеціальне використання природних ресурсів» і «збір за забруднення навколишнього природного середовища».

Земельний Кодекс України (1992 р.) та інші акти законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього, регулюють земельні відносини в Україні.

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.

З метою охорони земель Земельний кодекс встановлює обов’язки власників земельних ділянок і землекористувачів:

• використовувати землю ефективно і у відповідності цільовому призначенню;

• підвищувати її родючість, використовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки внаслідок своєї господарської діяльності;

• здійснювати захист землі від водної і вітрової ерозії, забруднення і інших процесів руйнування, для збереження і підвищення родючості землі.

У разі порушень цих вимог до порушника застосовуються адміністративна, цивільна або кримінальна відповідальність відповідно до законодавства України.

Лісовий Кодекс України (1994 р.) регулює лісові відносини в нашій країні. Завданням Лісового кодексу є регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні.

Відповідальність (дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову, кримінальну) несуть особи, що винні в таких порушеннях:

• незаконній вирубці і пошкодженні дерев і чагарників;

• порушенні вимог пожежної безпеки в лісах, знищенні або пошкодженні лісу у разі підпалу або необережного поводження з вогнем;

• забруднення лісу хімічними і радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними водами і іншими видами шкідливої дії;

• порушенні термінів лісовідновлення;

• знищенні або пошкодженні лісових культур, сіянців або саджанців в лісових розплідниках і на плантаціях, а також природного зростання і самосіву на землях, призначених для відновлення лісу.

Кодекс України про надра (1994 р.) призначений для регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва. Цей Кодекс також забезпечує охорону надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

В цьому Кодексі визначається поняття «надра», види їх використання, основні вимоги в області охорони надр, перелік правопорушень законодавства про надра, форми відповідальності.

Водний Кодекс України (1995 р.) забезпечує правовий захист від забруднень, виснаження водних об’єктів і регулює порядок їх використання. Цей Кодекс встановлює пріоритет використовування води для пиття і побутових потреб.

У водному Кодексі закріплені обов’язки водокористувачів з раціонального і економного використовування водних об’єктів, води, відновлення і поліпшення її якості.

Постанова «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягування цього збору», що була прийнята в 1999 році Кабінетом міністрів України, забезпечує реалізацію механізму плати за забруднення навколишнього природного середовища

Постанова Верховної Ради України «Про Червону книгу України» (1992 р.) була спрямована забезпечити розробку та виконання комплексу заходів зі збереження і відтворення біологічного різноманіття, рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин.

Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин підлягають особливій охороні на всій території України. Це є основний державний документ, у якому містяться узагальнені відомості про сучасний стан цих тварин і рослин, а також заходи щодо їх збереження та науково обґрунтованого відтворення.

В законодавчому порядку визначені екологічні права й обов’язки громадян України.

Екологічні права громадян – це сукупність юридичних можливостей, що спрямовані на задоволення потреб громадян в області використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.

Відповідно до Статті 9 Закону України «Про охорону навколишньому природному середовищу» кожний громадянин має право:

• на безпечне для його життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

• на участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних та господарських органів, установ та організацій з цих питань;

• на участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

• на здійснення загального спеціального використання природних ресурсів;

• на об’єднання в громадські природоохоронні формування;

• на одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров’я людей;

• на участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

• на одержання екологічної освіти;

• на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяного їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Захист екологічних прав громадян здійснюється в судовому порядку (Стаття 11).

Обов’язки громадян в області охорони навколишнього природного середовища визначені цим же законом, Статтею 12:

• берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

• здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

• не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб’єк­тів;

• вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

• компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища спричиняє дисциплінарну, адміністративну, кримінальну відповідальність.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища і погіршенням якості природних ресурсів.