54. Підстави для скасування арбітражного рішення.

55. Повноваження компетентного державного суду щодо арбітражного рішення.

Беззапречним є положення, за яким рішення суду має силу тільки в межах тієї держави, суд якої це рішення ухвалив. У всіх інших державах воно, саме по собі, правової сили не має і отримує її тільки тоді і в тій мірі, коли і в якій мірі цивільне процесуальне законодавство цих держав допускає визнання або виконання іноземних судових рішень. Причому, як відомо, обов’язку визнати іноземне судове рішення в силу загальних норм міжнародного права не існує.

Потреба у визнанні та у виконанні іноземних судових рішень є наслідком поширення міжнародного товарообороту, особливо – світової торгівлі, що призводить до виникнення великої кількості спорів між особами (як фізичними, так і юридичними, а також між тими і іншими), що знаходяться в різних країнах.

На відміну від державних судів, підвідомчість або підсудність справ яких вста-

новлена відповідними процесуальними кодексами або законами1, компетен-

ція арбітражного (третейського) суду базується виключно на арбітражній угоді

сторін. Саме арбітражна угода є основною та найсуттєвішою складовою міжна-

родного комерційного арбітражу, без якої, власне, неможливе ані ініціювання

самого арбітражного процесу, ані подальше примусове виконання арбітражного

рішення [4, 130].

Арбітражна угода виконує низку важливих функцій, зокрема: виступає дока-

зом згоди сторін на передачу спорів до арбітражу, наділяє арбітрів повноважен-

нями на розгляд та остаточне вирішення спору і визначає обсяг таких повно-

важень, встановлює компетенцію арбітражного (третейського) суду на розгляд

певного спору між сторонами та, одночасно, виключає можливість розгляду

цього спору державним судом [5, 100].

Отже, одним із процесуально-правових наслідків укладення арбітражної уго-

ди є договірне виключення юрисдикції державних судів щодо спору між сторо-

нами такої арбітражної угоди, що забезпечує певну автономність існування та

діяльності міжнародного арбітражу. Проте таке втручання судів у міжнародний арбітраж в Україні, як і будь-де в

світі, має відбуватися лише в обмеженій кількості випадків, вичерпний перелік

яких встановлений законодавством.

Автори Типового закону ЮНСІТРАЛ 1985 р. «Про міжнародний комерцій-

ний арбітраж» (далі — Типовий закон ЮНСІТРАЛ) дотримуючись загальносві-

тових тенденцій, передбачили у ньому, що судове втручання в арбітраж можливе

виключно в перелічених випадках, які, крім того, розподілені на дві групи:

(1) функції судів стосовно централізації, прискорення, нагляду та контро-

лю арбітражного розгляду та рішення (наприклад, призначення, відвід та

припинення дії мандату арбітра; юрисдикція арбітражного суду та скасу-

вання арбітражного рішення);

(2) функції судів стосовно допомоги та сприяння арбітражу (наприклад, до-

помога в отриманні доказів; визнання арбітражної угоди; надання забез-

печувальних заходів в підтримку арбітражу; визнання та виконання арбіт-

ражних рішень) [7].

Законодавство України про міжнародний комерційний арбітраж було розроб-

лено і прийнято на основі Типового закону ЮНСІТРАЛ 1985 р. «Про міжнарод-

ний комерційний арбітраж», а тому ввібрало у себе відповідні положення сто-

совно обмеження втручання судів у міжнародний комерційний арбітраж (ст. 5

Типового закону ЮНСІТРАЛ).

Зокрема, відповідно до ст. 5 Закону України «Про міжнародний комерційний ар-

бітраж» (далі — Закон про МКА), жодне судове втручання, що регулюється зазначе-

ним Законом, не повинне мати місце, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, втручання державних судів у питання, що регулюються Зако-

ном про МКА, допускаються у випадках, прямо передбачених зазначеним Зако-

ном.

Відповідно до Закону про МКА та роз’яснень Пленуму Верховного Суду Украї-

ни, наданих у п. 19 Постанови від 24 грудня 1999 р. № 12 «Про практику розгляду

судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів

і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного

арбітражу на території України», такими випадками є звернення до компетентно-

го суду: 1) за вирішенням заяви про відсутність у третейського суду компетенції на

розгляд спору (ч. 3 ст. 16); 2) із клопотанням про визнання та виконання арбітраж-

ного рішення на території України (ст. 35); 3) із клопотанням про скасування ар-

бітражного рішення, постановленого в Україні (ст. 34); 4) із проханням про вжиття

забезпечувальних заходів в підтримку арбітражного розгляду (ст. 9); 5) із проханням

про сприяння в отриманні доказів (ст. 27); а також 6) виконання судом арбітражної

угоди у випадку звернення однієї зі сторін у державний суд по суті спору (ст. 8).

На перший погляд зазначені вище межі судового втручання, що досить чітко

встановлені Законом про МКА, є цілком зрозумілими і не потребують додат-

кових пояснень чи тлумачення, що також підтверджується доволі стислими ко-

ментарями Секретаріату ЮНСІТРАЛ до Типового закону щодо цього питання

(п. 14–16) [7, 22].

Проте, незважаючи на той факт, що вищезазначений перелік є вичерпним та

охоплює всі функції державних судів зі сприяння й контролю відносно міжна-

родного арбітражу в Україні, судова практика (особливо судів першої та апеля-

ційної інстанцій) із цього питання є доволі неоднозначною. А отже, українсь-

кому юристу (адвокату), який веде так звані «справи, пов’язані з арбітражем»1

необхідно бути обізнаним як із положеннями законодавства України та їхнім

тлумаченням, так і з відповідною судовою практикою з цього питання.