- •1.Поняття предмета правового регулювання цивільного та господарського права та їх співвідношення. Основні концепції розмежування.
- •2. Співвідношення імперативного та диспозитивного методів правового регулювання в цивільному та господарському праві.
- •3. Співвідношення договорів і законів як джерел правового регулювання в цивільному та господарському праві.
- •4. Способи усунення прогалин в цивільному та господарському законодавстві: проблеми теорії та практики.
- •5. Поняття звичаю ділового обороту, його значення та умови застосування.
- •6. Місце та роль міжнародних договорів в системі джерел правового регулювання цивільних та господарських відносин.
- •7. Умови застосування норм цивільного законодавства до регулювання господарських правовідносин.
- •8. Особливості правового статусу фізичної особи в цивільному та господарському правовідносинами.
- •9. Різниця в класифікаційних підходах розмежування юридичних осіб за цивільним та господарським законодавством.
- •10.Особливості припинення дій юридичних та фізичних осіб – підприємців шляхом визнання їх банкрутами.
- •11. Порівняльна характеристика типів акціонерних товариств.
- •12. Особливості права приватної власності юридичних осіб за цивільним та господарським законодавством.
- •13. Особливості реалізації права власності юридичними особами в цивільних та господарських правовідносинах.
- •14. Теоретичне обґрунтування виділення підприємницького договору як самостійного виду зобов’язання.
- •15. Відмінності цивільно – правової та господарської відповідальності суб’єктів.
- •16.Способи індивідуалізації учасників цивільного обороту як об’єкти цивільних та господарських прав.
- •17. Особливості комерційного представництва.
- •1.Роль правосуддя в реалізації конституційного права на судовий захист.
- •3. Якими способами впливу забезпечується метод правового регулювання цивільного та господарського процесуального права.
- •4. Порівняйте англо – саксонску та романо – германську правові системи щодо застосування в них судового прецеденту. Обгрунтуйте свою думку.
- •5. Які стадії у суді першої інстанції виділяють при розгляді цивільних та господарських справ.
- •6. Визначте факультативні стадії цивільного та господарського процесів.
- •7. Яка специфіка процесуальних відносин.
- •8. Розкрийте сутність процесуальних правовідносин з урахуванням принципів змагальності, диспозитивності та процесуального становища суду.
- •10. Визначте, які справи розглядаються судом у порядку цивільного судочинства, та зробіть порівняльний аналіз щодо підвідомчості справ господарським судам?
- •11. Які критерії покладено в основу розмежування компетенції суду загальної юрисдикції та господарського суду щодо розгляду справ?
- •12. Що є передумовами та підставами виникнення цивільних та господарських процесуальних правовідносин?
- •14. Класифікуйте суб’єктів процесуальних правовідносин в цивільному та господарському процесах? Обґрунтуйте свою думку.
- •15. Чи може прокурор бути стороною цивільного чи господарського процесів?
- •17. Розкрийте поняття та сутність позовного провадження в цивільному та господарському процесах.
- •1.Точки зору вчених щодо співвідношення предметів трудового та адміністративного права.
- •2. Особливості державної служби як різновиду трудової діяльності. Охарактеризуйте державного службовця як суб’єкта трудових правовідносин
- •4. Охарактеризуйте співвідношення норм кЗпП та Закону України «Про державну службу» в питаннях регулювання трудової функції.
- •5.Визначте особливості випробування при прийнятті на роботу окремих категорій працівників. Вкажіть на відмінності стажування в органах державної служби від випробування при прийнятті на роботу.
- •6. Які критерії покладено в основу класифікації трудових відносин з державними службовцями
- •8.Відповідно до ст.Ст. 38, 43 Конституції України охарактеризуйте втілення конституційного принципу рівного доступу громадян до державної служби і неприпустимості дискримінації.
- •11. Правові наслідки атестації державних службовців.
- •12. Охарактеризуйте особливості припинення трудових правовідносин з державними службовцями за підставами, передбаченими кЗпП України.
- •13.Визначте поняття «припинення трудових відносин», «відставка», «досягнення граничного віку перебування на державній службі» та вкажіть їх співвідношення
- •14.Охарактеризуйте припинення трудових правовідносин з державними службовцями за підставами, передбаченими законодавством про державну службу.
- •15.Визначте особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців.
- •16. Визначте відмінності дисциплінарної та адміністративної відповідальності в сфері державної служби
13. Особливості реалізації права власності юридичними особами в цивільних та господарських правовідносинах.
Концепція ЦК України щодо змісту права власності, зафіксована в ст.317 ЦК, виходить з того, що зміст права власності у суб'єктивному значенні складається з трьох "прав" власника: 1) права володіння річчю; 2) права користування річчю; 3) права розпорядження річчю.
Право володіння — це юридична можливість фактичного впливу на річ. У зв'язку з тим, що володіння буває законним — таким, що грунтується на законі, і незаконним — протиправним, іноді у літературі з цивільного права зазначають, що такий поділ може стосуватися володіння взагалі, тобто і володіння як елементу права власності1. Проте оскільки йдеться про право володіння, то воно завжди може бути лише законним. Поняття "незаконне володіння" може застосовуватись лише до фактичного володіння.
Право користування — це юридична можливість видобувати корисні (споживчі) властивості речі. Користування може здійснюватися шляхом вчинення фактичних дій (проживання в будинку, користування особистими речами, автомашиною тощо). Але воно може полягати й у використанні споживчих властивостей речі за допомогою дій юридичних (надання речі в оренду і тим самим одержання відповідних прибутків). Слід зазначити, що свого часу в римському приватному праві право на одержання плодів і прибутків розглядалося як самостійна правомочність власника. Проте з огляду на українську цивілістичну традицію можна умовно вважати, що така можливість охоплюється правомочністю користування шляхом вчинення юридичних дій.
Право розпорядження полягає в юридичній можливості власника визначати фактичну і юридичну долю речі. Визначення фактичної долі речі полягає у зміні її фізичної сутності — аж до повного знищення. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або через відмову від права на річ. Слід звернути увагу, що саме внаслідок того, що розпорядження річчю полягає у передачі права власності, одержання плодів і прибутків (передання речі в найм тощо) іноді оцінюють як реалізацію права розпоряджання. Проте, передаючи річ у найм, власник не має на увазі передачу права власності. Він передає річ лише у тимчасове користування. Його право власності на річ не припиняється, а реалізується шляхом використання можливості лише тимчасової передачі речі за плату іншій особі. Отже, одержання плодів, доходів, прибутків не може розглядатися як будь-який різновид права розпорядження речами.
Господарське право:
Право повного господарського відання — це право юридичної особи володіти, користуватися, розпоряджатися майном, яке надано їй власником для здійснення підприємницької діяльності. майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, на основі якого підприємство володіє, користується і розпоряджається вказаним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.
Право власності є основним, самостійним правом, у той час як право повного господарського відання вторинне і залежить від права власності. Якщо право власності може існувати без права повного господарського відання, то останнє неможливе без права власності.
Вторинним характером права повного господарського відання зумовлені і такі його обмеження: власник може контролювати використання майна шляхом аудиторських та інших перевірок; отримувати частку прибутку від використання цього майна; ухвалити рішення про ліквідацію або реорганізацію юридичної особи, у повне господарське відання якої було надане майно, тощо.
Право оперативного управління визначають як таке, що фінансується за рахунок власника, особливе речове право юридичної особи (організації) володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за нею майном в межах, встановлених законодавчими актами, відповідно до цілей своєї діяльності, завдань власника і призначення майна.
Право оперативного управління — це засноване на праві власності іншої особи і наданому нею повноваженні право володіння, а також обмежені права користування і розпорядження майном в цілях і межах, встановлених власником.
Як і право повного господарського відання, право оперативного управління є похідним від права власності, воно більш обмежене порівняно з ним. Крім того, воно вужче, ніж право повного господарського відання. Якщо право повного господарського відання містить три правомочності — володіння, користування і розпорядження, то право оперативного управління охоплює одночасно лише дві — володіння і користування або володіння і розпорядження.
У будь-якому разі особа, в оперативному управлінні якої знаходиться майно, не має права розпоряджатися ним на свій розсуд, а може це робити лише в межах, встановлених власником.
Нет особенностей.