6. Які критерії покладено в основу класифікації трудових відносин з державними службовцями

- вид деятельности

- наличие полномочий

- ответственность.

7. Визначте юридичні гарантії реалізації права на працю відповідно до ст.ст.38, 43 Конституції України

У ст. 43 чинної Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на працю та основні права трудящих прийнято розглядати як принцип трудового права. У трудовому праві визначені гарантії забезпечення права громадян на працю. Згідно зі ст. 5-1 КЗпП держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

вільний вибір виду діяльності;

безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні, відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;

надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до попередньо поданих ними заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;

безплатне навчання безробітних новим професіям, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

компенсацію матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Громадяни України мають право на доступ до державної служби (ст. 38Конституцiї), яке бiльш детально закрiплено в Законi України "Про державну службу" вiд 16 грудня 1993 р. Державна служба в Українi - це професiйна дiяльнiсть осiб, якi займають посади в державних органах та iх апаратi щодо практичного виконання завдань i функцiй держави та одержують заробiтну плату за рахунок державних коштiв. Право на державну службу мають громадяни України, якi одержали вiдповiдну освiту i професiйну пiдготовку та пройшли у встановленому порядкуконкурсний вiдбiр. Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

8.Відповідно до ст.Ст. 38, 43 Конституції України охарактеризуйте втілення конституційного принципу рівного доступу громадян до державної служби і неприпустимості дискримінації.

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України

9.Охарактеризуйте просування по службі державних службовців як зміну змісту трудових правовідносин.

Ключовим елементом проходження державної служби є просування по службі. Воно має визначатися насамперед особистими якостями службовця, його досвідом, професіоналізмом, кваліфікацією, придатністю до даного виду служби (до виду певної діяльності). Просування по службі залежить також від об’єктивних моментів, наприклад, від якості правового регулювання щодо заохочування державних службовців, регулярного просування по службі, проведення необхідних атестацій тощо.

Просування по службі являє собою призначення державного службовця на іншу посаду з іншим організаційно-правовим статусом посади. Також ним визнається призначення державного службовця на іншу посаду з більш високим грошовим утриманням без зміни посадового найменування, тобто в рамках однієї категорії посад.

Загальні принципи просування по службі. Просування по службі здійснюється виключно за ознаками здібностей і професійної кваліфікації незалежно від статі, расової належності, віросповідання, світогляду тощо.

Просування державного службовця на більш високу посаду можливе за таких умов:

наявність вакантної посади;

наявність необхідної професійної освіти, досвіду роботи, знання Конституції України, законодавства про державну службу та боротьбу з корупцією;

наявність необхідного стажу державної служби та/або загального стажу;

проходження конкурсу чи застосування іншої процедури, передбаченої чинним законодавством.

Адміністративний акт про просування по службі зворотної сили не має. Просування по службі реалізується з дати призначення державного службовця на вакантну посаду, зазначеної безпосередньо в адміністративному акті про призначення.

Державний службовець не має права вимагати просування по службі.

Просування по службі державних службовців здійснюється з урахуванням факторів, що стосуються не тільки особистості державного службовця.

Головний принцип вирішення питання про просування по службі: державний інтерес до оптимального заміщення посад державних службовців має бути пріоритетним перед особистим інтересом державного службовця, який прагне просування по службі. Тому права вимагати — аж до звертання до суду — просування по службі державному службовцю не дає ні чинна Конституція України, ні норми законодавства про державну службу.

Право державного службовця на просування по службі покладає на державні органи обов’язок його забезпечувати. Цей обов’язок означає, що державний орган чи посадова особа при винесенні рішення про просування по службі повинні виходити з ділових якостей кандидата на просування, його службових заслуг, у тому числі результатів і стажу служби, рівня кваліфікації тощо, і, спираючись лише на його професійні якості, не перешкоджати йому в просуванні у рамках державно-службових і фінансових можливостей органу державної влади.

Права вимагати заміщення вищої вакантної державної посади в державного службовця не виникає і у тому разі, якщо він тривалий час заміщає ту саму посаду. Якщо всі претенденти на заміщення вакантної посади однаково гідні просування по службі, то орган державної влади чи посадова особа мають право ухвалення рішення про просування конкретного державного службовця за своїм розсудом. Однак у всіх випадках вони зобов’язані обґрунтовувати своє рішення з урахуванням професійних якостей кандидатів на просування.

Право державного службовця на просування по службі є гарантією від протиправних дій органів державної влади чи посадових осіб, від яких залежить просування по службі.

Якщо державний службовець не був підвищений по службі через зловживання і відмова у просуванні виявилася наслідком провини або протиправної поведінки посадової особи, «обійдений» державний службовець має право звернутися до відповідного органу державної влади чи до суду. Предметом заперечування в даному разі буде адміністративний акт, прийняттям якого порушене право державного службовця на просування.

10. Правові наслідки ротації кадрів. Одним з видів переведення є ротація кадрів. На практиці ротація кадрів застосовується як антикорупційний захід в органах виконавчої влади, який передбачає службові переміщення на іншу посаду чи місце роботи певних категорій працівників, а саме: державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ тощо. В Концепції ротації кадрів на окремих посадах державних службовців, затв. розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2002 р. № 144-р., йдеться про те, що ротація кадрів державних службовців повинна здійснюватися шляхом переміщення по службі в одному державному органі, переведення до іншого державного органу чи в іншу місцевість за згодою працівника.

Поняття «ротація» походить від латинського rotatio — обертання, обертальний рух. Попри це до характеристики сутнісних ознак поняття «ротація кадрів», її мети в науковій доктрині існують різні підходи. Так, О. Ноздрачов під ротацією на державній службі розуміє різного роду «переходи» (направлення) службовців на інші державні посади чи до інших органів. Він також уважає, що цей інститут добре відомий законодавству про працю й виражається поняттям «переведення на іншу роботу», та пропонує в цих питаннях керуватися саме нормами КЗпП [6, с. 392]. А. Юшко характеризує ротацію кадрів і як «особливий вид переведення на іншу роботу, який здійснюється тільки у випадках, передбачених законом, і не потребує згоди працівника», він слушно зазначає, що ротація є «ефективним антикорупційним заходом», та «оскільки ротація пов’язана з переміщенням на іншу роботу, то підстави, порядок проведення та наслідки даного правового явища повинні встановлюватися нормами трудового права» [8, с. 74, 76]. Натомість Н. Неумивайченко наголошує, що, «перш ніж зайняти певну позицію в цих дискусіях, треба виявити цілі та мету ротації. З одного боку, як випливає із законодавства, ротація сприяє запобіганню корупції і така ротація застосовується в межах посади. З другого боку, ротація — це просування працівника на інші посади». Далі, після аналізу цього явища в царині держслужби, дослідниця доходить висновку, що Закон України «Про державну службу» слід «доповнити статтею, що ротація кадрів — це переведення на іншу посаду чи в інший державний орган на визначений строк державних службовців, які працюють на окремих посадах у випадках, передбачених законами України» .

Ротація персоналу органів внутрішніх справ України, який за Законом «Про міліцію» проходить державну службу в озброєному органі виконавчої влади, є не лише можливою, а й життєво необхідною. Проте законодавець має не просто формально закріпити це у відповідних приписах, а й чітко визначити механізм його здійснення з урахуванням загальних гарантій трудового законодавства для найманих працівників під час переведення їх на іншу роботу. Тому вважаємо за необхідне звернути увагу на таке:

1) просуваючи по службі, перевагу потрібно надавати особам, які мають значний позитивний професійний досвід роботи на аналогічних або попередніх щаблях, але має бути відкритим і «канал ротації» кадрів для здійснення «бокового входження» талановитих людей з позаапаратних сфер (наука, військова служба) на достатньо високі посадові рівні без поступового проходження всіх щаблів адміністративної драбини;

2) не можна погодитися з тим, що ротація не потребує згоди працівника, оскільки такий підхід суперечить ч. 3 ст. 43 Конституції, яка забороняє примусову працю. Під час проведення ротації всі категорії державних службовців, у тому числі й ті, що проходять службу в органах внутрішніх справ, повинні давати свою згоду в письмовій формі, а сама ця процедура (надання такої згоди працівником) як власне можливість здійснення ротації на деяких посадах у системі органів внутрішніх справ повинна бути детально виписана в спеціальному трудовому законодавстві (це доцільно зробити на рівні, наприклад, відповідних норм Закону України «Про міліцію»);

3) пріоритетним у механізмі ротації по службі слід визнати не власне боротьбу з корупцією, а підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ, раціональність використання кадрів, адже таке просування по службі розширює світогляд, підвищує управлінську кваліфікацію працівників, запобігає кадровому застою та консерватизму, дає змогу краще вивчати кадри та готувати їх до роботи на керівних посадах. Зважаючи на це, слід змінити редакцію п. 4.11 Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС №181 від 22.03.2005 року, поширивши ротацію на всі випадки переведення по службі, а не тільки тоді, коли йдеться про переведення на «рівнозначні посади»;

4) необхідно внести відповідні зміни і до загального, і до спеціального трудового законодавства про порядок та умови проходження служби в органах внутрішніх справ задля забезпечення постійної зайнятості професійних державних службовців, у тому числі й осіб рядового і начальницького складу міліції (відповідно до статей 1, 16 Закону «Про міліцію» останні вважаються такими, що проходять державну службу в озброєному органі державної виконавчої влади), їхньої правової захищеності, у тому числі за зміни керівництва та незалежно від політичної динаміки в країні.