1.Роль правосуддя в реалізації конституційного права на судовий захист.

Існування судової влади обумовлюється покладанням на неї особливої функції - захисту прав і законних інтересів громадян. Суд у процесі здійснення цієї функції повинен забезпечити захист усього комплексу соціально-економічних, політичних прав, особистих прав і свобод громадян. Отже судовий захист є найвищою гарантією забезпечення прав і свобод громадян, тому що суд займає визначене положення в системі влади. Право на судовий захист представляється забезпеченої законом можливістю особи звертатися до судової влади для захисту його прав і законних інтересів.

Право громадян на судовий захист по своїй природі є правом, що відноситься до правового статусу, що закріплено і гарантовано Конституцією і характеризує правове положення громадян у системі політико-економічної і соціальної організації суспільства. Закріплення в Конституції України права на судовий захист повинно вносити визначеність у суб'єктний склад правовідносин. Право громадянина на захист суб'єктивних прав і інтересів може реалізовуватися звертанням не просто до органів держави, а конкретно до суду, а судова система і створена заради захисту суб'єктивних прав і законних інтересів громадян. Представляється, що поняття права на судовий захист повинно бути більш розгорнутим і містити в собі основні елементи правосуддя.

Воно повинно містити в собі закріплену законом можливість особи звернутися до органа правосуддя з вимогою про захист його порушеного права. Здійснюючи правосуддя, цей орган саме і реалізує судову владу. Право судити належить тільки тим органам, що входять у судову систему, які організовані на принципах незалежності і здійснюють свою діяльність у порядку, передбаченому законом. Присвоєння функцій правосуддя ким-небудь іншим, а також їхнє делегування не допускається

Право на судовий захист повинно містити в собі необхідність установлення юридичної і фактичної обґрунтованості заявленої вимоги.

Звернення в суд ще не означає надання самого судового захисту. У процесі розгляду справи суд повинен установити, чи дійсно порушені права заявника і який закон варто застосувати для їхнього захисту. Без установлення юридичних фактів, без застосування законів, що регулюють спірні правовідносини, не може бути судового захисту. Методом реалізації судової влади є розгляд та вирішення справ, підвідомчих органу правосуддя. Вирішити суперечку - значить надати судовому захисту обґрунтовані вимоги, або захистити від необґрунтованих домагань, і все це на підставі діяльності органа судової влади.

Судовий захист неможливий без прийняття судом владного акта - судового рішення, у якому закріплюється результат захисту.

Судові рішення обов'язкові для всіх державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого і регіонального самоврядування, громадян і їхніх об'єднань, посадових і інших осіб і підлягають виконанню в тому числі й у примусовому порядку на всій території України. Судовий захист може бути ефективним, а судова влада діючою тільки тоді, коли реалізуються судові рішення. З реалізацією судових рішень закінчується, як правило, і сам процес судового захисту.

З урахуванням викладених положень під правом на судовий захист варто розуміти закріплену в законі можливість зацікавленої особи звернутися з вимогою про захист порушеного права до органа правосуддя, що зобов'язаний установити його юридичну і тактичну обґрунтованість, винести рішення і забезпечити його реалізацію.

2. Охарактеризуйте взаємозв’язок норм матеріального та процесуального права.Дія норм матеріального права безпосередньо спрямована на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту, прав та обов’язків учасників правовідносин, структури й компетенції державних органів. Тобто матеріальне право складають правові норми галузей, що встановлюють правила поведінки, права та обов’язки суб’єктів. Це — конституційне право, адміністративне право, господарське право, трудове право та ін.

Норми процесуального права визначають юридичні засоби і порядок діяльності щодо здійснення та захисту норм матеріального права, тобто процесуальне право складають правові норми, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов’язків, встановлені у нормах права. Це — адміністративно-процесуальне право, цивільно-процесуальне право, господарсько-процесуальне право, кримінально-процесуальне право та деякі ін.

Галузі матеріального права входять до складу як публічної, так і приватної частин права. Галузі процесуального права входять до публічної частини права, і процесуальні відносини існують за наявності суб’єктів влади.

Норми галузей матеріального права спрямовані на регулювання суспільних відносин в їх дійсному існуванні. Процесуальна процедура — це порядок реалізації матеріальних прав, коли ці права оспорюються або порушуються, тобто для застосування і відновлення порушених прав необхідна певна процедура.

Отже, процесуальне право виникло як необхідність реалізації (шляхом захисту) норм матеріального права. Особливість процесуальних (процедурних) норм визначається необхідністю організації реалізації норм матеріального права, оскільки процесуальні норми регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації всіх галузей права.

Юридичний процес — це владна діяльність суб’єктів влади, хоча учасниками процесуальних відносин є суб’єкти, які не мають владних повноважень, але діяльність суб’єктів влади стосується їх інтересів.

Норми процесуального права регулюють відносини, пов’язані з діяльністю органів судової влади (в окремих випадках з діяльністю спеціально уповноважених державних органів), тому процесуальне право ще називають судовим правом.

Згідно з чинним законодавством України на цей час визнано п’ять видів процесів: конституційний, адміністративний, цивільний, господарський, кримінальний. Зазначені процеси віддзеркалюють форми і методи реалізації матеріальних норм, які належать до не процесуальних галузей.