2.3. Психологічний вплив сім’ї на дітей старшого дошкільного віку

Упродовж історії людства склалися два види виховання підростаючого покоління: сімейне й суспільне. Кожна з них є соціальним інститутом виховання і має свої можливості у формуванні особистості дитини.

Здавна точиться дискусія, що є важливішим у становленні особистості: сім’я чи суспільне виховання (дитячий садок, школа, інші заклади). Так, Я.А.Коменський називав материнською школою ту послідовність і суму знань, яких здобуває дитина з рук і вуст матері. Уроки матері - без перерви в розкладі, без вихідних і канікул. Чим багатограннішим і осмисленішим стає життя дитини, тим ширшим є коло материнських турбот.

З Я.А.Коменським погоджувався педагог-гуманіст Г.Песталоцці: сім’я, за його висловом, «є істинним органом виховання, вона навчає ділом, а живе слово тільки доповнює, і падаючи на зорану життям землю, воно справляє зовсім інший вплив».

Соціаліст-утопіст Роберт Оуен розглядав сім’ю як одну з перешкод на шляху формування нової людини. Сім’ї відводилася роль «комірчини» з «відсталими» традиціями і звичаями. Упродовж багатьох років наголошувалося на провідній ролі суспільного виховання у формуванні особистості дитини.

Сучасні вчені дедалі більше схиляються до визнання надзвичайної важливості сімейного виховання для повноцінного розвитку особистості дитини, оскільки його силу і вплив не можна порівняти з жодним, навіть дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи в школі.

Відомий психолог О.Леонтьев з усього багатства навколишнього світу, що тією чи тією мірою впливає на малу дитину, виокремив інтимно-близьких малюкові людей, до виховних впливів яких вона особливо чутлива. Виявляється, що малюк у перші роки життя не сприймає вмовлянь, зауважень, порад «чужої тітки» (виховательки іншої групи, перехожої, сусідки). Вже пізніше, на початку підліткового віку, дитині важлива думка друга, приятеля, її зачіпає репліка перехожого.

У дослідженнях Т.Маркової систематизовано чинники, які визначають силу і стійкість сімейного виховання, такі як:

1. Виховання в сім’ї вирізняється глибоким емоційним, інтимним характером. «Провідником» сімейного виховання є батьківська любов до дітей і взаємні почуття (довіра, ніжність, єдність) дітей і батьків. Ефективність сімейного виховання здебільшого визначається тими емоційними зв’язками, які об’єднують усіх членів родини, завдяки чому діти почувають себе захищеними в навколишньому світі. Тут можна сховатись у маминих обіймах від дійсних і уявних страхів, дізнатися про все на світі в дідуся, який «найрозумніший» . Домашнє тепло і затишок - одна з умов щасливого дитинства.

2. Виховання в сім’ї позначене постійністю й сталістю виховних впливів матері, батька, інших членів родини в різних життєвих ситуаціях, їх повторюваністю день у день. Така постійність виховних впливів є благотворною для нервової системи дитини, що формується і виробляє дії - відповіді на зовнішні подразники. Навіть якщо за змістом, формою вираження ці виховні впливи не завжди педагогічно виважені, дитина знає і передбачає кожен життєвий момент, що на неї чекає. Наприклад, повертаючись із прогулянки в брудному одязі, дитина заздалегідь готує себе до негативної реакції мами, налаштовується на цю реакцію і обдумує як себе поводити, «заспокоїти» маму (попросити вибачення, поцілувати, взяти щітку і почистити одяг).

3. Сім’я має об’єктивні можливості для залучення дитини з перших років життя до різних видів діяльності (трудової, господарської, побутової, виховної стосовно інших членів сім’ї, неї самої). Якщо в дитячому садку діти беруть участь у праці подеколи, не завжди розуміють її необхідність для навколишніх людей, то в сім’ї зовсім інша картина. Вже 1,5-2 роки дитина може мати постійні обов’язки: ввечері класти іграшки «спати», подавати дідусеві газету, ставити ослінчика для ніг перед кріслом бабусі. З 3-4 років дитині доручають поливати кімнатні рослини, вона допомагає сервірувати стіл, прибирати тощо.

Вислів «діти - дзеркало сім’ї» точно передає зміст орієнтації дитини на сукупність духовних і моральних цінностей, які культивує родина. Кожна сім’я має свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на найвищий щабель поставлені доброта, милосердя, гуманність, в інших - навпаки, панує жорстокість. Батьки всіляко стимулюють і заохочують такі дії, спосіб поведінки, які відповідають їх уявленням про те, що добре, а що погано. Так, молодий батько вчить свого 3-х річного сина «давати здачу» при будь-яких конфліктах із ровесниками, не враховуючи, що їх причинами бувають не тільки злостивість, а й невміння висловити прохання, імпульсивність поведінки, некоординованість рухів тощо [3, с.65-68].

Наслідуючи близьких, дорогих людей, дотримуючись їхніх «уроків філософії», дитина засвоює форми поведінки, способи спілкування і взаємодії з людьми, які її оточують. Уперта мати буде, можливо, страждати від упертості сина, а «войовничий» батько приречений на постійне вислуховування зауважень учителів на зразок «бився з однокласником».

Досвідчені педагоги вважають, що сімейне виховання - це, передусім, самовиховання батьків: дуже важко прищепити дитині ті якості, яких вони самі не мають і «відучити» від таких, які постійно демонструють.

Важливим чинником становлення особистості є усвідомлення в особі батьків представників певної статі й вироблення відповідної рольової поведінки. Вчені називають це формуванням психологічної статі і наголошують на особливій ролі сім’ї у цьому процесі. Дитина має приклад - поведінку батьків, спостерігаючи їхні стосунки, помічає елементи трудового співробітництва і будує свою поведінку на основі наслідування представника своєї статі.

Утворюючи малу групу, своєрідний «мікрокосмос», сім’я найбільшою мірою відповідає вимогам поступового залучення дитини до суспільного життя і поетапного розширення її кругозору збагачення досвіду. Слід враховувати, що сім’я - диференційована соціальна група. В ній представлені різні вікові (старші і молодші члени сім’ї), статеві (чоловіки і жінки), професійні «підсистеми» (мама - вчителька, тато - шофер, бабуся - медсестра). Це дає дитині змогу найширше виявляти свої можливості, швидко і якнайповніше реалізовувати потреби.

Таким чином, сучасні вчені наголошують на пріоритеті сім’ї у вихованні, що виявляється в багатовимірності форм її впливу, їх безперервності й тривалості, в діапазоні цінностей, які засвоює підростаюча дитина.