3. Актуалізація опорних знань студентів

- ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПЕДАГОГІКИ.

- ЩО Є ПРЕДМЕТОМ ВИВЧЕННЯ ПЕДАГОГІКИ?

- НАЗВІТЬ ОСНОВНІ ПЕДАГОГІЧНІ ПОНЯТТЯ.

- ЯКІ ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ РОЗГЛЯДАЮТЬ ПИТАННЯ НАВЧАННЯ І ОСВІТИ?

- ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ДИДАКТИЦІ.

- ЯКУ НАЗВУ ЩЕ МАЄ ЦЯ ГАЛУЗЬ ПЕДАГОГІКИ?

- ЩО ВИВЧАЄ МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ОКРЕМИХ ПРЕДМЕТІВ?

- В ЧОМУ РІЗНИЦЯ І ЩО СПІЛЬНЕ МІЖ ТЕОРІЄЮ ОСВІТИ І НАВЧАННЯ І ОКРЕМИМИ МЕТОДИКАМИ?

4. Мотивація навчальної діяльності

Ви визначили проблеми, які хвилюють вас в очікуванні зустрічі з дітьми. Розв’язати дидактичні проблеми вам допоможе дидактика /Теорія освіти і навчання.

Сучасний вчитель початкових класів покликаний забезпечити формування компетентного випускника початкової школи, виконати вимоги Державного стандарту початкової загальної освіти.

6. Усвідомлення нових знань (вивчення нового матеріалу)

1. З історії розвитку дидактики. Самостійна робота

ЯК НАЗИВАЛИ ВЧИТЕЛЯ В СТАРОДАВНІЙ ГРЕЦІЇ ТА ВІЗАНТІЇ? (ДИДАСКАЛ)

Дидактика як наука бере свій початок з видатного твору великого чеського педагога Яна Амоса Коменського (1592 -1670) «Велика дидактика».

ЯКУ ПОВНУ НАЗВУ МАЄ ЦЕЙ ТВІР?

Вперше термін дидактика був введений у використання в Німеччині у 1613 р. Саме тоді Кристоф Хельвіг та Йохим Юнг, аналізуючи діяльність відомого мовознавця і прихильника навчання рідною мовою Вольфганга Ратке (1572 - 1635), підготували «Короткий звіт з дидактики, або Мистецтво навчання Ратихія». Вже з назви роботи випливає, що автори трактували дидактику як мистецтво навчання.

Аналогічним чином трактував це поняття і Я.А.Коменський (1592 - 1670) у своєму знаменитому творі "Велика дидактика, або Універсальне мистецтво навчати всіх усьому". Однак, Коменський вважав, що дидактика є не лише мистецтво навчання, але й виховання.

Таке поняття зберігалося до початку XIX ст., коли Йоган Фрідріх Гербарт (1776 - 1841), відомий німецький педагог і філософ, розробив теоретичні основи дидактики, зробивши ЇЇ внутрішньо цілісною і несуперечливою теорією виховуючого навчання, підпорядкованою педагогіці. Враховуючи роль, яку И.Гербарт і його послідовники відводили процесу оволодіння навчальним матеріалом, найважливішим завданням дидактики, у відповідності з гербартіанською концепцією, повинен був стати аналіз дій учителя, спрямованих на ознайомлення учнів з новим матеріалом.

Таке розуміння предмету і завдань дидактики не влаштовувало прихильників різноманітних варіантів так званого "нового виховання", жвава педагогічна діяльність яких розгорнулася на рубежі XIX і XX ст. Найвизначніші представники цього напряму, зокрема американський вчений Джон Дьюї (1859 - 1952), відводили учням більш активну роль у процесі навчання у порівнянні з гербартіанцями. У цьому зв'язку вони відмовилися від гербартської концепції "передачі знань", що передбачала переважно збагачення пам'яті учнів, і висунули вимогу формування і розвитку у них здібностей та інтелектуальної діяльності, а також навичок практичної діяльності. Ця концепція не могла не вплинути на спосіб розуміння як предмета, так і завдань дидактики, яку почали ототожнювати не стільки з теорією викладання, скільки з теорією навчання. Найважливішим завданням такої дидактики став уже аналіз дій учня, а не вчителя. При цьому вважалося, що викладання є функцією навчання, а дії вчителя обумовлені пізнавальною діяльністю учнів, а не навпаки.

У наш час ці два види діяльності не протиставляються один одному. Викладання нерозривно пов'язане з навчанням, ці два аспекти процесу утворюють інтегративну цілісність у вигляді процесу навчання. Серед факторів, що забезпечують єдність процесу навчання, є не лише загальна мета освіти, але й використовувані при цьому методи, організаційні форми і засоби навчання.

Таким чином, на сучасному етапі дидактику розуміють як науку про викладання і навчання, про закономірності, що діють у сфері предмета Ті дослідження, про залежності, що обумовлюють хід і результати процесу навчання; на цій основі вона встановлює відповідні закономірності, визначає методи, організаційні форми й засоби навчання учнів. Іншими словами — дидактика – це наука про навчання і освіту, їх мету і завдання, зміст, методи, форми, засоби, організацію, досягнуті результати.

Помітний внесок у розвиток світової дидактики внесли також Й.Песталоцці (1746 - 1827), А.Дістервег (1790 - 1866), К.Ушинський (1823 - 1870), Г.Кершенштейнер (1854 - 1932), В.Лай (1862 - 1926).

На розвиток вітчизняної дидактики в кінці XIX - на початку XX ст. помітний вплив мали праці П.Ф.Каптерєва, Н.К.Крупської, С.Т.Шацького, П.П.Блонського, А.П.Пінкевича, М.М.Пістрака, Г.Г.Ващенка, І.Л.Огієнка, І.М.Стешенка, С.Ф.Русової, Я.Ф.Чепіги та багатьох інших.

У радянський період плідно працювали в галузі дидактики П.Груздєв, Ш.Ганелін, Є.Голант, Л.Занков, Б.Єсипов, М.Данилов, М.Скаткін, В.Онищук, А.Алексюк, В.Краєвський, В.Загв'язинський, І.Лернер, М.Махмутов та інші.