5.3 "Оцінка фінансово-економічного стану підприємства"

На рівні підприємства в умовах товарно-грошових відносин чистий дохід виступає у вигляді прибутку. Основною метою господарюючого суб'єкта, як правило, є отримання прибутку.Виробники реалізують свою продукцію споживачам і отримують виручку (дохід), але це ще не означає, що вони отримують прибуток.Для виявлення фінансового результату від продажу продукції потрібно зіставити виручку від реалізації (без акцизів, ПДВ, цільових державних фондів - валовий дохід підприємства) з валовими витратами на виробництво і реалізацію, тобто собівартістю продукції. При цьому можуть бути три варіанти:

• перший: валовий дохід підприємства (виробника) перевищує валові витрати, фінансовий результат свідчить про одержання виробником прибутку;

• другий: валовий дохід підприємства (виробника) дорівнює його валових витрат (собівартість), фінансовий результат є нульовим.У цьому випадку відбувається лише відшкодування витрат на виробництво і реалізацію продукції. Реалізація відбулася без збитків, але відсутній і прибуток як джерело виробничого, науково-технічного і соціального розвитку;

• третій: валові витрати (собівартість) перевищують виручку від реалізації (валові доходи підприємства), підприємство одержує збитки - негативний фінансовий результат, який ставить його у важке фінансове становище, не виключається і банкрутство.

Таким чином, прибуток - це є фінансовий результат діяльності виробника за умови, що доходи від реалізації перевищують витрати.

Прибуток як важлива категорія ринкових відносин виконує такі основні функції:

• є показником, який найповніше відображає ефективність виробництва і оцінює господарську діяльність підприємства (оцінює функція);

• надає стимулюючий вплив на підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства (стимулююча функція);

Найважливішим фінансовим результатом діяльності підприємства є прибуток. Його отримання є важливим не тільки для підприємства-виробника, а й для суспільства. Адже позитивний фінансовий результат свідчить про те, що споживач задовольнив свої потреби, а продукт (послуга) витримав конкуренцію та проданий.

Аналіз фінансової незалежності підприємства.

Виявляється одна з важливих характеристик фінансового стану

підприємства - його фінансова незалежність від зовнішніх джерел.

З цією метою обчислюється Коефіцієнт фінансової незалежності "автономії" (Кавт) як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу:

Кавт =ф.1 ряд.380 / ф.1 ряд.640

(2009) Кавт=-3185/9737=-0,33

(2010) Кавт=-5876/10474=-0,56

Практикою встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування. Чим більше значення коефіцієнту, тим кращий фінансовий стан підприємства (менша залежність від зовнішніх джерел).

Для визначення фінансової стійкості вираховують коефіцієнт фінансової стабільності (Кфс), який характеризує співвідношення власних та позикових коштів:

Кфс= ф.1 ряд.380/ф.1 (ряд.480 + ряд.620)

(2009) Кфс= -3185/(0+12922)=-0,05

(2010) Кфс= -5876/(0+16350)=-0,36

Перевищення власних коштів над позиковими вказує на те, що

підприємство має достатній рівень фінансової стійкості і відносно незалежне від зовнішніх фінансових джерел. Нормативне значення Кфс повинно бути більшим 1. Якщо Кфс менше 1, то потрібно з'ясувати причини зменшення фінансової стабільності (падіння виручки,

зменшення прибутку, необгрунтоване збільшення матеріальних запасів

тощо).

Важливе значення у процесі аналізу джерел власних коштів має показник фінансового лівереджу (Фл), що характеризує залежність

підприємства від довгострокових зобов'язань і визначається, як відношення довгострокових зобов'язань до джерел власних коштів Фл = ф.1 ряд.480/ф.1 ряд.380

(2009) Фл =0/-3185=0

(2010) Фл =0/-5876=0

Важливим показником платоспроможності підприємства є коефіцієнт фінансового ризику (Кфр). Він визначається співвідношенням суми залученого капіталу до капіталу підприємства:

Кфр =ф.1 (ряд.480 +ряд.620)/ф.1 ряд.640

(2009) Кфр =(0+12922)/9737=1,33

(2010) Кфр =(0+16350)/10474=1,56

Кфр показує, скільки грошових одиниць залучених коштів припадає на кожну грошову одиницю капіталу підприємства.

Важливим показником ліквідності підприємства є коефіцієнт абсолютної ліквідності Кал, який характеризує негайну готовність підприємства ліквідувати короткострокову заборгованість і визначається як відношення суми грошових коштів підприємства та короткотермінових фінансових вкладень до суми короткотермінових (поточних) зобов'язань:

Кал = ф.1 (ряд.230+ряд.240)/ф.1 ряд.620

(2009) Кал = (34+0)/12922=0,003

(2010) Кал = (34+1)/16350=0,002

Значення Кал є достатнім у межах 0,2 -:- 0,35, а менше 0,2 - це зовнішня ознака неплатоспроможності

Підрозділ 5.4 "Аналіз ефективності діяльності підприємства"

В умовах конкуренції і прагнення підприємств до максимізації прибули аналіз економічної ефективності є невід'ємною функцією управління. Цей аспект управління  стає найбільш значущим в даний час, оскільки практика функціонування ринку показує, що без аналізу економічної ефективності підприємства не може нормально функціонувати.

Проблема ефективності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою — від власників приватного підприємства до керівників держави. Ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.

Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням:

F=E/P,

де F - ефективність;

Е - ефект (результати);

Р - витрати (ресурси).

Для покращення ситуації на підприємстві повинні передбачуватись планові заходи по підвищенню прибутку. В загальному вигляді такі заходи можуть бути наступного характеру:

• перегляд тарифів на послуги теплопостачання;

• підвищення якості продукції;

• використання новітніх технологій;

• зниження собівартості за рахунок більш раціонального використання матеріальних ресурсів, виробничих потужностей, робочої сили і робочого часу.

Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається ефективність.

1. Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства.

2. Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або ж для забезпечення об'єктивності - незацікавленою організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка.

Родовою ознакою ефективності може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності, як економічної категорії визначається об’єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства ймірою витрат, необхідних для його нагромадження тавокористання суспільством. Саме тому підвищення єіективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.

Підрозділ 5.5 "Чинники зростання ефективності діяльності підприємства"

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класи­фікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності виробничо-еко­номічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьо­ма ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищен­ня);

2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва;

3)місцем реалізації в системі управління виробництвом. Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затратживої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), атакож раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є: 1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації); 2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);  3) усебічний розвитокта вдосконалення зовнішньоекономічноїдіяль-ності суб'єктів господарювання. Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які. Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання. 1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо. 2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних , строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо. 3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання. 4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень. 5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники — керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі. 6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку. 7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду. 8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від І нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники І зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації), Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури. 9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність);

в) фінансові інструменти (заходи, стимули);

г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери. 10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), їхню діяльність треба зосередити на:

1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому;

2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління. 11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури. 12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій);

б) склад та технічний рівень основних фондів (осповного капіталу);

в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій);

г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях;

д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо. Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності).

Висновок

До числа найбільш характерних для сучасних підприємств проблем, що перешкоджають їхньому ефективному функціонуванню в умовах ринку, варто віднести: неефективність системи керування; низький рівень відповідальності керівників підприємств перед засновниками, за наслідки прийнятих рішень, збереження і ефективне використання майна підприємства; невеликі розміри статутного капіталу акціонерних товариств; відсутність ефективного механізму виконання судових рішень; незабезпеченість єдності підприємства як майнового комплексу, що знижує його інвестиційну привабливість; високі витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення і житлово-комунального господарства; відсутність достовірної інформації про фінансово-економічний стан підприємства для власників, акціонерів, керівників підприємства та ін. Для усунення негативних тенденцій необхідно сконцентрувати увагу на забезпеченні ефективного розвитку підприємства як основного елемента економічної системи України. Перехід підприємства на загальноприйняті в ринковій економіці принципи функціонування складає зміст реформи підприємств. Метою реформи підприємств є сприяння їхньої реструктуризації, що сприяє поліпшенню керування на підприємствах, симулюванню їхньої діяльності по підвищенню ефективності виробництва і конкурентноздатності продукції, що випускається, а також продуктивності праці, зниженню витрат виробництва, поліпшенню фінансово-економічних результатів.

Список використаної літератури

1. Абрамович І.О. Каналізація міста Харкова (1912-1980): досвід проектування та будівництва. – Харків: Основа, 1997. – 220 с.

2. Агаджанов Г.К. Економіка водопровідно-каналізаційних підприємств. – Харків, 200. – 303 с.

3. Бардаков В.А. Економіка водопостачання та водовідведення: Навч. посіб. – Харків: ХНАМГ, 2005. – 331 с.

4. Бардаков В.А. Канализационное хозяйство городов в условиях рынка // Коммунальное хозяйство городов. – 1992.-№3 – с.130-133.

5. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – Т.1. – К.: Ника – центр, 1999. – 592 с.

6. Душкин С.С. Организация и управление системами водоснабжения и канализации // Коммунальное хозяйство городов. – 2002.-№46. – с. 39-41.

7. Душкин С.С., Тихонюк-Сидорчук В.О. Проблемы устойчивого развития систем водоснабжения и водоотведения г.Харькова // Коммунальное хозяйство городов. – 2004.-№57.- с. 254-258.

8. Зарубіна І.В. Структура економічного потенціалу підприємства. // Коммунальное хазяйство городов. – 2005.-№65.- с. 329-334.

9. Карлова В.А. Современные аспекты формирования конкурентной среды ЖКХ Украины. // Коммунальное хозяйство городов. – 1999.-№20.- с. 21-23.

10. Конспект лекцій з курсу «Потенціал підприємства: формування та оцінювання» / Мамаєва Т.О., Торкатюк В.І., Золотова Н.М., Пан М.П./ Під ред.. Аляб’єва М.З.- Харків: ХНАМГ, 2007. –т 143 с.

11. Коринько И.В. НТП как решающий фактор совершенствования водоотведения // Коммунальное хозяйство городов. – 2004.- №57 – с. 148-152.

12. Костюк В.О. Техніко-економічний аналіз діяльності підприємств міського господарства: Навч. Посібник. – Харків: ХНАМГ, 2006. – 223 с.

13. Покропивний С. Ф., Колот В. М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч.посібник. – К: КНЕУ, 1998.

14. Закон України "Про власність" / Відомості Верховної Ради України.- 1991.- №20.

15. Закон України "Про інвестиційну діяльність" / Відомості Верховної Ради України.- 1992.- №10.-с.138

16. Закон України "Про оплату праці" від 24 березня 1995р./ Урядовий кур’єр. –1995. –18травня.

17. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28грудня 1997р./ Урядовий кур’єр. –1997. – 6 червня

18. Економіка підприємства / За заг. ред. д.е.н., проф. Мельника Л. Г. – Суми: 2004.

19. Економіка підприємства - Підручник. / Ред. С.Ф.Покропивного. К.: КНЕУ, 2003. –528с.

Додатки