Засади рубрикації тексту

Рубрикація слугує максимальному розкриттю теми. Кожний заголовок має відповідати змісту тексту, який слідує за ним. Розділ є сума змістів пунктів; якщо розділ змістовно більший за пункти, що входять до його складу, значить щось у розкритті розділу випущено. Якщо зміст пунктів більший від назви розділу, значить розділ містить зайві пункти (Приклад такої помилки: РОЗДІЛ І ТУРБОКОМПРЕСОРНІ ХОЛОДИЛЬНІ МАШИНИ. 1.1. Загальна характеристика холодильних машин. Аналогічно. РОЗДІЛ І ПЕРСОНАЛЬНИЙ КОМПʼЮТЕР 1.1. Загальна класифікація компʼютерів).

Назви розділів, пунктів та підпунктів мають бути небагатослівними, ні довгими, ні стислими, тому що довгі назви сприймаються важко, а в надто стислих назвах зникає конкретність, і вони стають надто загальні і виходять за межі розділу. Не слід вживати в заголовках вузькоспеціальних термінів, скорочень, абревіатур, формул.

Обсяг абзацу радимо робити середнім (5–6 речень, загалом, до 10), позаяк рíдкі абзаци навіюють монотонність, а часті свідчать про стрибкоподібність думки.

Між абзацами має існувати логічний звязок, який обєднує їх у цільну оповідь. Тут можна використати спеціальні вставні слова, звороти (на початку першого речення). І від цього залежатиме, чи є наступний абзац висновком з попереднього, узагальненням чи запереченням.

Загальні вимоги до стилістики тексту

Багата і точна мова, грамотність, культура стилю можуть надати виграшні риси навіть змістовно посередній роботі.

Студентська робота – науковий твір. Жанр – це стилістика наукового тексту.

Для наукового тексту характерний формально-логічний спосіб викладу, який підпорядкує всі мовні засоби, що їх використовує автор. Виклад має бути цілісний, обєднаний логічним звязком, оскільки мета роботи – обґрунтувати, довести низку наукових положень.

Науковий текст добротний, коли він точний і лаконічний, його витонченість інтелектуальної, а не художньої природи. Використовувані засоби вираження мають бути точними і ясними. Термінні поняття – чітко окресленими, наприклад, процес охолоджування у неспеціальному і спеціальному значеннях – це різні речі.

Наукове мовлення передбачає наявність певних зворотів, вставних слів і звязок (див.: «Вирази-кліше):

Отже, таким чином – висновок.

Звідси випливає – причинно-наслідкові відношення;

Спочатку, по-перше, по-друге, насамперед, передусім, врешті-решт, на додаток до всього, до того ж, крім того… – місце викладеної думки чи факту.

Але, проте, а проте, однак, а все-таки, все ж таки, тим часом, а втім, зрештою вказують на наявність суперечності між попередньою і дальшою частиною.

Розглянемо детальніше, перейдемо тепер – свідчить про нову частину викладу

Для наукової мови характерне уживання великої кількості іменників, зокрема віддієслівних, з процесуальним значенням доконаного і недоконаного виду, а також результату дії, наприклад, абсорбування//заабсорбування; зберігання//збереження, змінювання//змінення//зміна, навантажування// навантаження//навантага, надходжування//надходження, одержування//одержання, опускання//опущення, промивання//промиття, пересування//пересунення, перемішування//перемішання, піднімання//підняття тощо...

Дієслова вживаються у дійсному способі теперішнього часу недоконаного виду: спостерігаємо, бачимо, доходимо висновку, аналізуємо..., оскільки наукова мова має характер констатації.

У науковій мові фіксуємо велику кількість складних речень, зокрема складно-підрядних. Не варто забувати, що високий відсоток складних речень порівняно з простими – це показник культури наукової мови і професіоналізму. Потік простих речень свідчить про примітивність і бідність думки. Одночасно слід уникати надто довгих речень, через те що легко забути, про що йшлося спочатку.

Максимальної відстороненості особи автора досягають уживанням безособових (досліджено, використано, знайдено…), неозначено-особових конструкцій (як вважають, коли доводять, натомість визначають…), викладанням від 1-ої особи множини (фіксуємо, реєструємо, формулюємо…). Немає “я”, є “ми”: ми вважаємо, думаємо, гадаємо..., тому на нашу думку, на наш погляд, на наше переконання тощо.

Це надає текстові видимість більшої обєктивності, адже складається враження, що за автором стоїть ціла наукова школа, напрям, група однодумців. Використання “ми” – необхідна скромність, але текст не слід перенасичувати “ми”.