3. Мовна норма. Типи мовних норм.

Норми літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил,

якими користуються мовці в усному й писемному мовленні.

Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної

мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу. Літературній мові властиві багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів.

За функціональним призначенням - це мова державного законодавства,

засіб спілкування у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти,

культури, мистецтва, засобів масової інформації.

4.Функції мови:

Комунікативна. Мова найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у счасному суспільстві. Має характер: можна передавати все те, що виражається, наприклад: мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати у виражені з мовою.

Ідентифікаційна. Виявляється в часовому й у просторових вимірах. Кожна людина має своєрідний і індивідуальний мовний “портрет” у якому відображено всі її національні – естетичні, соціальні, культурні, духовні параметри. Для тих хто мову не знає чи знає погано, вона може бути причиною роз´єднання, сепорації, конфліктування, ворожнечі.

Експресивна. Полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внуирішнього світу людини. Кожний індивідум – це унікальний, неповторний світ. Досконаліше володіє мовою, яскравіше постає перед людьми, як особистість “Говори і я тебе побачу” – мудреці античності.

Гносеологічна. Мова є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. Пізнаючи будь-яку мову, людина пізнає різнобарвний світ крізь призьму. Ця функція мови полягає не лише в сприйнятті й накопиченні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов´язана з функцією мислення, формування та існування думки.

Мислетворча. Формуючи думку, людина мислить мовленевими формами. Мислення є конкретне (образно-чуттєве) й абстрактне (понятійне). Понятійне мислення – це оперування поняттями, що позначаються певними словами. “Мислити” означає “оперувати мовленевим матеріалом”.

Естетична. Мова першоджерело культури, оскільки вона є знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей. Існування мови у фолькльорі, театрі, що вона є становим хрептом культури.

Відчуття краси мови – основа всякого естетичного виховання.

Культуроносна. Для глибокого пізнання нації необхідно знати його мови, яка виконує функцію зв´язкукультур з народом. Через мову передаються духовні цінності від покоління до покоління.

Номінативна. Цей процес називається лінгвілізацією – “оновленням” світу. Мовні одиниці, слова слугують назвами предметів, процесів, якостей.

Це найголовніші мовні функції, усвідомлення яких впливає на ставлення до мови, глибину її вивчення та використання.

5.Кодифікація мови.

Будь-яка мова потребує охорони і турботи. Піклуватися про мову повинна кожна людина і суспільство в цілому. Свідома турбота про мову називається кодифікацією мови.

Кодифікація, пояснює словник, - це упорядкування, приведення до системи, до цілісного несуперечливого зводу (кодексу). У мові кодифікація - також уніфікація, упорядкування, відкидання всього чужого для літературної мови і прийняття всього, що її збагачує.

Засобами кодифікації мови є словники, довідники з мови, підруч­ники, посібники, наукові дослідження, що встановлюють норму, взірці мовлення людей, які досконало володіють українською мовою і мають високий соціокультурний авторитет.

Кожний мовець, який володіє літературною мовою, є прикладом для інших. Свідомий громадянин України відповідає за долю української лі­тературної мови, і цей обов'язок, насамперед, виявляється у роботі над удосконаленням особистої культури мови.

Мова як засіб професійного спілкування

Усім відомо, що мова - це знакова система, за допомогою якої люди передають інформацію. Мова є універсальним засобом передавання інформації про природу та всі сторони буття людини і людського суспіль­ства, а також про саму себе. Мова є засобом зберігання та передавання інформації, одним із важелів керування. Вона є мірилом осмислення всього реального й абстрактного. У ній зафіксовано історичний досвід попередніх поколінь, неповторний менталітет етносу, його духовні надбання. Мова допомагає краще зрозуміти людину в її минулому і сього­денні, є засобом її духовного зростання.

Мова - найкоштовніший скарб людей. Зникнення будь-якої мови є величезною втратою для всієї світової культури, адже втрачається один із засобів пізнання, один із аспектів світобачення. Тому слід зазначити, що мова є необхідною умовою як існування самого народу, так і його культури.

Мова - це система звукових, письмових знаків або символів, що слу­жать засобом людського спілкування, мислительної діяльності, способом вираження самосвідомості особистості.

Люди говорять не для того, щоб відтворювати мову і демонструвати свої мовленнєві здібності, а для того, щоб передати інформацію чи вплинути на інших учасників комунікативного акту.

Мова - це система знаків, які виражають ідеї, а тому її можна порів­няти з письмом, з азбукою для глухонімих, із символічними обрядами, з формами ввічливості, з військовими сигналами тощо. Ці знаки - матері­альні. Вони виступають у процесі пізнання і спілкування у ролі замінни­ка (представника) іншого предмета і використовуються для одержання, зберігання, перетворення і передавання інформації.

Володіння мовою багато в чому визначає характер першого враження від особи та впливає на її авторитет у подальшому спілкуванні. Про те, наскільки людина володіє цим інструментом, свідчить зміст мови, її зрозумілість, виразність, дієвість.

Зміст мови визначається обсягом думок, що містяться у повідомленні. Зрозумілість забезпечується добором матеріалу та доступною формою його передачі слухачеві. Виразність залежить від емоційної насиченості, інтонації, акцентів. Дієвість визначає вплив на думки, почут­тя, поведінку особи.

Життя людини - це спілкування. У свою чергу спілкування - це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження й об'єднання зусиль з метою налагодження взаємин для досягнення загального результату. Без спілкування неможливе існування людського суспільства.

Існує спілкування професійне, ділове, інтимне тощо. Змістом професійного спілкування є професійні інтереси, з приводу яких виникає і розвивається взаємодія.

Професійне спілкування - це усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання з'ясувати чи розв'язати конкретні проблеми.

Ефективність такого спілкування залежить від безперервності зв'язку між співрозмовниками, кожен з яких повинен не лише говори­ти, а й реагувати на повідомлення: кивком голови, короткою реплікою давати зрозуміти, що вій говорить. Той, хто передає інформацію, не повинен перенасичувати мову складними зворотами. Як нестача інфор­мації, так і її надлишок однаково небажані. Якщо слухач не отримує відповіді на своє запитання, він починає домислювати сам або шукати її в різних джерелах. Якщо інформації занадто багато, слухач може про­пустити головне.

У професійній діяльності працівники органів внутрішніх справ щоденно спілкуються з керівниками, співробітниками, підлеглими, грома­дянами, проводять допити, розглядають заяви, скарги, спілкуються по телефону. їм доводиться мати справу з людьми різних професій і різного рівня культури. Він має володіти мовленням на ви­сокому професійному рівні, адже суспільна думка про рівень загальної і професійної культури кожного працівника формується залежно від того, чи дотримується він прийнятих норм спілкування, наскільки правильно складає тексти документів.

Отже, мова професійного спілкування вимагає однозначного тлумачення основних ключових понять, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може привести до небажаних наслідків.

Мова і професія

Мова нації — універсальна система, яка є національною ду­шею кожного народу, його світом, духовністю. Актуальним сьогодні є розширення сфер функціонування української мови, адже це засіб не лише спілкування, а й формування нових ви­робничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, який допомагає людині жити, має велике значення для всіх. Оскільки мова не лише ак­тивно використовується у сфері духовної культури, а й пов'яза­на з виробництвом, його галузями та процесами, з соціальними відносинами, отже, вона — елемент соціальної сфери.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мови. Основними критеріями професіональності є знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес, зокрема комп'ютеризація усіх галузей науки й техніки, перебудова соціально-економічної й політичної систем в Україні насичують мову сучасними поняттями, термінами, зумовлюють динаміку творення нових влас­не українських слів і запозичення іншомовних, здебільшого англійських. Разом із зростанням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються й вимоги до їхньої мови.

У зв'язку з поширенням використання української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, соціально-політичною лексикою.

Знати мову своєї професії — вільно володіти, послуговуватися лексикою свого фаху. Знання мови — один із основних компонентів професійної підготовки. Оскільки вона виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильного професійного спілкування людина вчиться все своє життя. Знання мови своєї професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися на виробництві та в безпосередніх наукових і ділових контактах.

Література

1. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навчальний посібник. – К., 1998.

2. Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери: Навчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів. – К., 2000.

3. Ділова українська мова: Навчальний посібник / За ред. О.Д.Горбула. – К., 2000.

4. Ділова українська мова: Посібник для студентів вузів / За ред. Н.Д.Бабич. – Чернівці, 1996.

5. Зарицька І.М., Чикаліна І.О. Українське ділове мовлення: Практикум. – Донецьк, 1997.

6. Зубков М.Г. Мова ділових паперів: Комплексний довідник. – Харків, 1999.

7. Марун М.Є. Українське ділове мовлення: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Умань, 1998.

8. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення. – К., 1998.

9. Шевчук С.В.Українське ділове мовлення. – К., 1997.

ЛЕКЦІЯ 2. Стилі та жанри сучасної української літературної мови.

План

1 Функціональні стилі сучасної української літературної мови.Основні ознаки функціональних стилів.

2.Мовні і жанрові особливості наукового стилю.

3. Основні ознаки публіцистичного та художнього стилів.

4. Характеристика офіційно-ділового стилю

5.Основні жанри наукового стилю.План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.