5.Українська лексикографія. Основні типи словників

Лексикографія - розділ мовознавства, що розробляє теорію та практику укладання словників.

Словниковий склад мови відображається у словниках.

Перші лексикографічні спроби були вже за часів Київської Русі. Так, «Повість врем'яних літ» має кілька місць, які можна назвати тлумачен­ням імен: пояснення імені Феодосій, назви міста Переяслав тощо.

У Збірнику Святослава є цілий розділ, де додано пояснення незро­зумілих слів з Євангелія та інших книг. На сторінках церковних книг трапляється чимало так званих «проізвольників» - записів, зроблених тими, хто, читаючи, сам вписував на полях пояснення слів, незрозумілих іншим читачам. Усе це свідчить про те, що потреба у словниках існувала ще за часів Київської Русі.

Словники української мови почали з'являтися ще у XVI ст. Пер­шими такими словниками були «Лексис» Лаврентія Зизанія і словник Памви Беринди «Лексикон словенороський», видані 1627 р. у Києві, в якому слова старослов'янської мови перекладалися на тогочасну українську книжну мову.

Першим словником, що фіксував лексику нової української літератур­ної мови, був невеличкий (близько 1 тис. слів) словничок, доданий до пер­шого видання «Енеїди» Івана Котляревського (1798 р.). Подібний слов­ничок під назвою «Краткий малороссийский словарь» (1130 слів) було додано до першої граматики української мови О.Павловського (1819 р.).

Чимало словників видано у XIX - XX ст. Сьогодні вони - пам'ятки минулого.

Визначним явищем української лексикографії був грунтовно під­готовлений 4-томний «Словарь української мови» (1907 - 1909 рр.), упорядкований Б.Грінченком. У ньому понад 70 тис. слів, які перекла­даються і пояснюються російською мовою. Цей словник не втратив сво­го значення і нині. Ним користуються, коли виникає потреба з'ясувати значення слів застарілих і особливо діалектних. Словник перевидавався 4 рази, останній раз у 1958 - 1959 роках.

Словники бувають двох типів: енциклопедичні і лінгвістичні.

В енциклопедичних словниках подаються відомості про предмети, явища, історичні події, видатних політичних діячів, провідних учених, діячів культури, різні поняття тощо.

Насамперед слід назвати «Юридичну енциклопедію» - 6 т. та «Між­народну поліцейську енциклопедію» - три томи (10-томного видання).

У лінгвістичних словниках по-різному пояснюються слова: з погля­ду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголо­шування тощо. Вони бувають 1, 2 та кількамовними.

У перекладних словниках до кожного слова, що перекладається, по­дається відповідне слово іншої мови. До найважливіших перекладних словників належить Російсько-український словник.

Тлумачні словники з'ясовують основні прямі та переносні значення слів певної мови, належність їх до певних стилів, частоту вживання тощо.

Найцінніший Словник української мови в 11-ти томах містить 134 тис. слів (1970-1980 рр.), значення яких пояснюється.

Єтимологічні словники з'ясовують походження слів, їх найдавніші корені, а також розвиток значення слів, зміни у їх будові (7т.).

Історичні словники подають у текстах і пояснюють слова, що вжи­валися у мові раніше і зафіксовані в її писемних пам'ятках. Фундамен­тальною працею української лексикографії є 2-томний «Словник старо­української мови XIV - XV ст.».

Орфографічні словники подають нормативне написання слів. Най­більшим є Великий зведений орфографічний словник української мови (2003 р.) - 253 тис. слів.

Словник іншомовних слів дає пояснення близько 25 тис. слів і термі­нів іншомовного походження, що ввійшли до складу української літера­турної мови. У словнику зазначено з якої мови походить слово, з яких елементів утворилось, з яким лексичним значенням вживається.

Синонімічні словники подають згруповані в синонімічні ряди сло­ва - синоніми. У 1960 р. видано короткий словник синонімів, де близь­ко 4,5 тис. синонімічних рядів, до складу яких входять загальновживані слова, іншомовні, діалектизми тощо.

Фразеологічні словники пояснюють значення і вживання стійких сполучень слів, термінологічні - подають значення термінів з певних га­лузей знань.

Відомі й інші типи словників: мови письменників, власних імен, пріз­вищ, топонімічні словники, словник антонімів, паронімів тощо.

Словники відіграють величезну роль у піднесенні мовної культури, саме тому при засвоєнні норм української літературної мови, оволодін­ня українською лексикою та стилістичним багатством мови, як краще висловити свою думку, слід працювати зі словниками.³

Література

1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К., 1997.

2. Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери: Навчальний посібник для вищих та се-

редніх спеціальних навчальних закладів. – К., 2000.

3. Ділова українська мова: Навчальний посібник / За ред. О.Д.Горбула. – К., 2000.

4. Ділова українська мова: Посібник для студентів вузів / За ред. Н.Д.Бабич. – Черні-

вці, 1996.

5. Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992.

6. Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради. - К., 1999.

7. Потелло Н.Я. Теорія і практика ділового мовлення: Навчальний посібник. – К.,

1999.

ЛЕКЦІЯ 4.Сучасний діловий документ

План

1. Ознаки та групи класифікації документів.

2. Правила оформлення реквізитів.

3. Вимоги до тексту документа.

4. З історії виникнення справочинства.

2. Ознаки та групи класифікації документів

Класифікація документів – це поділ їх на класи за найбільш загальними

ознаками схожості та відмінності.

Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст, зок-

рема відношення зафіксованої в ньому інформації до предмета чи до напрямку діяльності.

Види документів визначаються за кількома ознаками.

1. За змістом інформації: документи з адміністративних питань, бухга-

лтерського обліку, кадрових питань, фінансово-кредитних операцій, комерційні

документи, документи зовнішньо-економічної діяльності.

2. За походженням: офіційні (службові) – ті, що створюються організаці-

єю чи службовою особою та особисті – засвідчують особу або її права,

обов’язки, службовий або соціальний стан.

3. За призначенням: організаційні, розпорядчі, інформаційні, колегіальних

органів.

4. За місцем виготовлення: внутрішні (створюються всередині організа-

ції, підприємства і тут же функціонують) і зовнішні (що надійшли від інших

установ, надіслані в інші установи).

5. За напрямом проходження: вхідні (що надійшли ззовні для розгляду й

виконання) і вихідні (що надсилаються в інші установи, організації).

6. За способом (формою) виготовлення: типові (складаються завчасно і є

текстом-зразком для індивідуальних: типові правила, інструкції); трафаретні

(частина тексту видрукувана на бланку, частина вписується при його заповнен ні); індивідуальні (створюються щоразу наново за довільною формою).

7. За ступенем складності: прості (містять одне питання) і складні (міс-

тять два або більше питань).

8. За ступенем гласності: звичайні, для службового користування, таємні

(секретні).

9. За терміном виконання: звичайні (документи, термін розгляду яких ви-

значено чинним законодавством, адміністрацією) і термінові (виконуються терміново або у строк, спеціально визначений керівником).

10. За стадіями виготовлення: чорнові (робота автора над текстом), оригі-

нали (належним чином оформлений перший примірник документа), копії (точне відтворення оригіналу; різновиди копій: відпуск – повна копія відправленого оригіналу; витяг – копія, що відтворює частину документа; дублікат – другий примірник документа, виданий у зв’язку з втратою оригіналу).

11. За строками зберігання: постійні, тимчасові (до 10 років), тривалі

(понад 10 років).

12. За структурними ознаками: стандартні (документи, в яких може бути

передбачено не лише формуляр, а навіть слова, словосполучення й речення, за винятком цілком конкретних відомостей) і нестандартні (документи, в яких

можна заздалегідь передбачити й сформулювати окремі найзагальніші відомості, а спосіб викладу залежить від конкретного змісту, ситуації та обставин ділового спілкування).

13. За способом фіксації: письмові, графічні (малюнки, графіки, схеми,

плани), фото-, кіно-, фонодокументи.

14. За юридичною силою: справжні (документи видані в установленому

законом порядку; розрізняють: дійсні – що мають на даний момент юридичну

силу) і недійсні – що з якихось причин утратили її (наприклад, через закінчення

строку договору) і підроблені (у зміст документа вносять неправильні відомості, роблять виправлення тощо).