Новоселецька С.В., Пелипенко О.А.
Вступ до усного перекладу
Навчальний посібник
для студентів ІІ курсу
факультету іноземної філології
Острог – 2006
Національний університет “Острозька академія”
Навчальний посібник
з курсу
“Вступ до усного перекладу”
для студентів ІІ курсу
факультету іноземної філології
Укладачі: Новоселецька С.В., Пелипенко О.А.
Острог – 2007
УДК
ББК
Навчальний посібник з курсу «Вступ до усного перекладу»/Укладачі С.В.Новоселецька, О.А.Пелипенко – Острог, 2006 – 193 с.
Даний посібник присвячений першому практичному знайомству студентів-філологів із професією усного перекладача. У стислій формі в ньому описуються основні види перекладу, вимоги до перекладача та різних видів усного перекладу, даються практичні поради початківцям. Більшість ілюстративного матеріалу, який охоплює теми міжкультурного спілкування, освіти та системи охорони правопорядку, записано авторами під час реалізації молодіжних програм “Канада – Світ – Молодь”.
Рекомендовано до друку вченою радою Національного університету «Острозька академія» (протокол № 2 від 28 вересня 2006 року).
Рецензенти:
Тищенко О.В. (доктор філологічних наук, професор, проректор з наукової роботи Рівненського інституту слов’янознавства Київського славістичного університету).
Засєкін С.В. (кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри теорії і практики перекладу Волинського інституту економіки і менеджменту).
Коцюк Л.М. (кандидат філологічних наук, доцент кафедри лінгвістики Національного університету «Острозька академія»).
Укладачі висловлюють щиру вдячність учасникам обмінних молодіжних програм “Канада – Світ – Молодь” та студентам факультету іноземної філології Національного університету «Острозька академія» за допомогу в збиранні та озвученні матеріалів, що увійшли до даного посібника.
З м і с т
Передмова. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . … .. . . . . . . . ……… .. . . . .
Замість вступу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . … .. . . . . . . . … .. . . . .
Переклад як вид професійної діяльності. . . … .. . . . . . . . . . . … .. . . . . . .
Загальні вимоги до перекладача… .. . . . . . . . … .. . . . . . . . … .. . . . . . . ..
Види перекладу . . . . . . .. . . . . . . . . .… … .. . . . . . . . … .. . … .. . . . …….
Класифікація видів перекладу за напрямком. . .. . . … … .. . . . . . . .. . . ..
Класифікація видів перекладу за джерелом… .. . . . . . … .. . . . . . . ……
Класифікація видів перекладу за оформленням. … .. . . . . . … .. . . . . . .
Класифікація видів перекладу за механізмом . . . . . . . … .. . . . . . . . . . .
Класифікація усного перекладу за часом виконання… .. . . . . . . . . . . .. .
Класифікація видів перекладу за тематикою … .. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Професійна етика перекладача… .. . . . . . . . … .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Додаткові обов’язки перекладача… .. . . . . . . . … . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Вправи для перекладу з аркуша… .. . . . . . . . … .. . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . .
Вправи для перекладу на слух… .. . . . . . . . … .. .. . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . .
Вправи на відтворення прецизійної інформації… .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Використана та рекомендована література… .. . . . . . . . . . … .. . . . . . . . . . . .
Передмова
Одним з показників володіння іноземною мовою є вміння людини донести зміст іншомовного повідомлення до тих, хто цієї мови не розуміє. Але в процесі навчання, особливо якщо воно відбувається без опори на рідну мову, часто трапляється так, що ці дві мови існують ніби паралельно, і людина, чудово володіючи кожною з них, відчуває певні труднощі, коли треба відтворити зроблене нею ж повідомлення, але іншою мовою.
Даний навчальний посібник, призначений для студентів молодших курсів філологічних факультетів і покликаний зміцнити зв’язки між рідною та іноземною мовами, розглядаючи переклад не просто як процес міжмовних трансформацій, а як вміння знаходити мовні засоби, здатні в конкретній ситуації донести до слухача зміст повідомлення. В ньому передбачається ознайомлення студентів з деякими положеннями науки про переклад, з вимогами, що ставляться до перекладача, та тренування в виконанні різних видів усного перекладу, на практиці, таким чином, застосовуючи набуті вміння та навички. Посібник можна також використовувати як додатковий матеріал для старших класів шкіл з поглибленим вивченням англійської мови.
В якості вправ, які охоплюють такі теми як «Міжкультурні відмінності», «Освіта», «Спорт» та «Українці за рубежем», використані, головним чином, записи бесід з носіями мови – учасниками молодіжних обмінних програм, американськими та канадськими колегами та гостями Національного університету «Острозька академія».
При роботі з вправами можливі різні варіанти їх виконання:
Опрацювання фонограми.
Прослухайте фонограму без опори на текст. Перекладіть усно, роблячи паузу після кожного речення.
Прослухайте фонограму без опори на текст, роблячи паузу після кожного речення. Перекладіть письмово.
Прослухайте діалог, роблячи паузу після кожної репліки (при потребі робіть короткі записи). Перекладіть репліки у паузах.
Прослухайте фонограму частинами по 3-5 хвилин, стисло занотовуючи основну інформацію. Відтворіть почуте мовою оригіналу.
Прослухайте фонограму частинами, занотовуючи основну інформацію. Пeрекладіть почуте, опираючись на записи.
Прослухайте фонограму, синхронно повторюючи текст за диктором, спочатку з опорою на текст, потім без опори.
Виконайте синхронний переклад фонограми спочатку з опорою на текст, потім без опори.
Робота з підручником:
a) індивідуальна самостійна робота:
- зробіть переклад вправи з аркуша і запишіть свій переклад;
- прослухайте свій запис і зробіть зворотній переклад на слух.
б) робота в парах:
- студент А читає текст, студент Б виконує абзацно-фразовий переклад;
- студент А перекладає текст з аркуша, студент Б виконує зворотній абзацно-фразовий переклад на слух.
в) робота групами по 3-4 чоловіка:
- студенти А і Б читають репліки відповідно українською та англійською мовою, студент В виконує абзацно-фразовий переклад (або перекладають студенти В і Г, кожен у своєму напрямку);
- студенти А і Б виконують переклад з аркуша, студент В виконує зворотній абзацно-фразовий переклад або послідовний переклад з використанням скоропису.
Після кожного діалогу склад груп змінюється.
ПЕРЕКЛАД ЯК ВИД ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
If anyone speaks in a tongue, let there be two
or at least three, each in turn, and let one interpret.
(1 Corinthians, 14:27)
Переклад – це відтворення інформації, яка висловлена однією мовою, засобами іншої мови. Перекладацьку працю можна віднести до сфери обслуговування, хоча в наш час важко знайти галузь, де в ній не було б потреби. Кожна з галузей, кожен окремо взятий вид перекладу передбачають наявність у виконавця певних людських якостей та комплексу знань, умінь та навичок, на основі яких можливе успішне виконання професійних обов’язків.
ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ПЕРЕКЛАДАЧА
Знати мову оригіналу на рівні, достатньому для правильного розуміння тексту. При цьому бажано розуміти як носіїв мови, так і тих, для кого вона є іноземною.
Знати мову, на яку ведеться переклад, на рівні, достатньому для грамотного викладу матеріалу. Важливо відтворити в перекладі всі нюанси, незалежно від теми, технічної складності чи стилю.
Вміти розпізнавати жанр тексту. Знаючи жанр, перекладач зможе визначити мету повідомлення, яке він перекладає, і, відповідно, звертатиме більше уваги на збереження форми чи змісту висловлювання.
Вміти виконувати різні види перекладу. Розширення сфери послуг, які надає перекладач, підвищує його конкурентноздатність.
Володіти термінологічним мінімумом. При цьому не обов’язково знати предмет на рівні фахівця відповідної галузі, але, заздалегідь дізнавшись про тематику переговорів, варто почитати довідкову літературу (бажано всіма мовами, які будуть задіяні під час перекладу), та з’ясувати значення незрозумілих слів, скориставшись робочими джерелами інформації.
Вміти користуватись робочими джерелами інформації. До робочих джерел інформації належать довідники, енциклопедії, словники (енциклопедичні, тлумачні, перекладні, фразеологічні, синонімів та антонімів, частотні та ін.), ресурси інтернету та консультації спеціалістів.
Мати високий загальний рівень розвитку. Хоча деякі роботодавці заявляють, що наявність диплома не є обов’язковою, проте диплом про вищу освіту свідчить про певний рівень інтелектуального розвитку, а зрілість, набута в процесі засвоєння університетського курсу, сприятиме підготовці до перекладу як професійної діяльності. Не завжди найкращим місцем для навчання є філологічний факультет - дуже корисна будь-яка спеціальна освіта, за умови, що вона підкріплена достатнім володінням робочими мовами.
ВИДИ ПЕРЕКЛАДУ
Існує багато класифікацій видів перекладу, які залежать від ознаки, що покладена в їх основу (див., наприклад, Wikipedia, the free encyclopedia). Розглянемо деякі з них.
Класифікація видів перекладу за напрямком
Односторонній – як правило, з іноземної мови на рідну. Перекладач повинен вміти перекладати в двох і більше мовних комбінаціях (традиційний західний підхід).
Двосторонній. Перекладач повинен у межах однієї комбінації вміти здійснювати переклад як з іноземної мови на рідну, так і навпаки (традиційний підхід в країнах колишнього СРСР і в більшості країн Сходу; зараз його дотримуються не завжди, наприклад, Київський інститут перекладачів за програмою бакалавра готує фахівців з двостороннього перекладу в одній комбінації, а за програмою спеціаліста – у двох комбінаціях).
Термін “мовна комбінація” вживається стосовно робочих мов, тобто мов, які перекладач використовує професійно. Їх поділяють на “активні” та “пасивні”. Подана нижче класифікація відображає підхід Міжнародної асоціації перекладачів конференцій (АІІС) до цього питання.
Активні мови - це ті, на які здійснюється переклад. При цьому АІІС поділяє їх на мови А та В.
Мова А – це рідна мова перекладача, або прирівняна до неї, на яку перекладач перекладає з усіх інших робочих мов. Від членів асоціації вимагається знати не менше однієї мови А.
Мова В – це іноземна мова, на яку перекладач здійснює переклад з однієї чи більше інших робочих мов і якою перекладач бездоганно володіє, хоч вона і не є для нього рідною. Як правило, щоб друга робоча мова стала активною, необхідні довгі роки праці та відвідування країни, де цією мовою розмовляють. Вважається, що такий рівень знання мови достатній для перекладу переговорів на технічні теми, де лексична точність важливіша, ніж передача стилю чи окремих відтінків значення слова. Нерідко перекладачі обмежуються перекладом з рідної мови на мову В.
Пасивні мови – це ті, які перекладач повністю розуміє і з яких може перекладати. Згідно з класифікацією АІІС такі мови відносять до класу С (http://www.acii.net).
Служба перекладу Європарламенту вимагає від своїх перекладачів знання двох і більше пасивних мов (комбінації АСС або АССС). Тимчасовий виняток робиться для перекладачів з нових членів Євросоюзу – країн Центральної та Східної Європи, від яких очікується вміння виконувати двосторонній переклад у комбінації АВ, тобто, пари їх робочих мов утворюють їх рідна мова та одна з інших мов ЄС. Загальною вимогою для штатних перекладачів є робота в комбінаціях АВС або АССС.
Класифікація видів перекладу за джерелом
На слух – переклад живого мовлення, фонограми, телефонних та радіопереговорів, селекторних нарад та інших джерел аудіоінформації.
З аркуша (sight translation)– переклад друкованого чи рукописного тексту, електронної пошти, веб-сторінок, субтитрів, SMS-повідомлень.
При виконанні даного виду перекладу інформація сприймається візуально, а переклад оформляється усно. Це дуже поширений вид перекладу в сучасному офісі. Він може існувати як самостійно, так і передувати письмовому перекладу.
Незважаючи на, здавалося б, нескладні умови роботи, зумовлені можливістю багаторазового сприйняття інформації та можливістю самостійно вибирати темп перекладу, цей вид перекладу вимагає спеціальної підготовки, оскільки в разі її відсутності виявляються прогалини в знанні не тільки іноземної, але й рідної мови.
На думку В._Комісарова (“Теоретические основы преподавания перевода”, Москва, 1987), для успішного виконання перекладу з аркуша необхідно вміти:
зберігати ритм та рівномірний темп мовлення, уникаючи зайвих пауз, повторів та самовиправлень;
читати про себе зі швидкістю близько 200 слів (приблизно 1400 знаків) за хвилину при середній швидкості говоріння 100 слів на хвилину;
одночасно читати, перекладати та промовляти свій переклад;
під час читання ділити текст або об’єднувати речення та фрази, щоб утворити відрізки, які можуть бути успішно перекладені.
Слід намагатися, охопивши поглядом якомога більшу частину тексту з метою ознайомлення із змістом, перекладати її не до кінця, що забезпечить плавність перекладу і дозволить уникнути буквалізмів та самовиправлень. Краще закінчувати речення, яке ви почали, тільки зрозумівши наступний уривок (“правило лекала”).
Іноді виникає потреба не в повному, а в частковому перекладі. В цьому випадку перекладач повідомляє основний зміст тексту, а якщо клієнт ним зацікавиться, то замовить письмовий переклад.
При перекладі спеціальних текстів не слід пасувати перед незнайомими словами і скороченнями, цілком припустимо запитати про їх значення у спеціалістів.
Класифікація видів перекладу за оформленням:
Усний – інформація оформляється у вигляді перекладу наживо, або у вигляді аудіозапису.
Письмовий – результат роботи здається у вигляді друкованого чи рукописного тексту або в електронному вигляді, часто у форматі, визначеному замовником.
Класифікація видів перекладу за механізмом:
Виконаний людиною – перекладач самостійно приймає рішення щодо вибору еквівалента та оформлення тексту.
Машинний (комп’ютерний) – переклад, який виконується за допомогою однієї з численних програм перекладу за параметрами, які задає користувач комп’ютера (як правило, задається напрямок перекладу та тематика тексту). На даний момент найкращі з цих програм можуть видати результат, придатний для його читання і розуміння фахівцем відповідної галузі, проте тривалість остаточного редагування приблизно така ж, як і виконання перекладу без використання такої програми.
Автоматизований – виконується перекладачем за допомогою комп’ютерної програми, яка допомагає підшукати варіант перекладу словосполучення, речення чи абзацу, опираючись на базу раніше виконаних перекладів (Translator´s Memory Tool).
Класифікація усного перекладу за часом виконання
В залежності від часу, який розділяє оригінал та переклад, та від тривалості звучання уривка тексту, що перекладається, усний переклад можна поділити на:
абзацно-фразовий
послідовний
синхронний
Розглядаючи психолінгвістичні відмінності між різними видами усного перекладу, С.В. Засєкін [3; 22] наводить дуже вдале пояснення Г.Е.Мірама, який порівнює усний переклад із ситуацією, в якій пасажир описує те, що він бачить з вікна потяга, який швидко рухається.
Синхронний переклад в цьому випадку буде схожий на розповідь про те, що видно поруч з полотном залізниці, тобто, з окремих деталей, які промайнули перед очима, відтворюється цілісна картина. І навпаки, розглядаючи пейзаж, ми не розрізняємо окремих деталей, крім того, неможливо запам’ятати відразу стільки інформації, тому, розповідаючи, на основі цілого оповідач реконструює деталі. Так відбувається і при послідовному перекладі. Перекладач сприймає відразу великий текст і, перекладаючи його, точно відтворює основні, ключові його положення, а зв’язки, “деталі”, як правило, передає своїми словами (див. також [7]).
Абзацно-фразовий переклад (liaison interpreting, LI).
Це найпоширеніша форма усного перекладу, при якій перекладач, котрий здійснює двосторонній переклад, присутній фізично, виконуючи роль посередника чи зв’язкового (звідси й англійська назва) між двома та більше людьми, які не говорять спільною мовою. Застосовується на ділових та дипломатичних переговорах, під час екскурсій, у процесі освітніх та культурних контактів, а також у багатьох інших ситуаціях, коли люди, які не володіють мовою країни перебування, повинні спілкуватися з представниками влади, комунальних, соціальних та інших служб з питань обслуговування, охорони здоров’я чи правопорядку, побутового обслуговування і т.ін. Існує також термін “escort interpreter” (лінійний перекладач, перекладач супроводу), який вживається, головним чином, стосовно перекладачів, які прикріплені до іноземного гостя, забезпечуючи переклад спілкування в побуті, в магазинах, гостях і т. ін.
У режимі абзацно-фразового перекладу перекладач працює на рівні короткої фрази чи речення. Обсяг запам’ятовуваної інформації відносно невеликий, навантаження на короткострокову (оперативну) пам’ять незначне. Перекладач має змогу встановити особистий контакт з учасниками розмови і навіть при потребі уточнити та перепитати те, що він не зрозумів. Невимушена, доброзичлива атмосфера і невелика аудиторія сприяють добрій роботі навіть перекладача-початківця, який не має навичок публічних виступів.
Як правило, використання записів не передбачене (хіба що запис прецизійної інформації, тому, на всяк випадок, треба мати при собі невеликий блокнот у твердій обкладинці та пару ручок).
Факторами, які ускладнюють роботу в режимі АФП, є нечітка вимова, велика кількість еліптичних конструкцій та недомовок і натяків, розрахованих на компетентність співрозмовника. Крім того, саме на такому рівні найчастіше стає помітним невміння клієнта говорити “під переклад”, враховуючи міжмовні та міжкультурні відмінності.
Від перекладача, який виконує АФП, вимагається:
Мати гнучку пам’ять, швидку реакцію та вміти орієнтуватися в обстановці.
Знати розмовні звороти, мовленнєвий етикет, ситуаційні кліше.
Мати рівень загальної ерудиції, достатній для розуміння посилань на факти з історії та культури.
Початківцям при абзацно-фразовому перекладі слід звертати увагу на особливості розмовної мови, швидкість реакції та перехід з однієї мови на іншу, а особливо на передачу модальності, використовувати та активізувати знайомі та нові “ситуаційні кліше", штампи та звичні словосполучення. Слід уважно слухати питання і максимально використовувати в перекладі слова та граматичні вирази, вжиті в питанні.
Послідовний переклад з використанням запису (consecutive interpreting) вимагає від перекладача використання скорочених записів, щоб здійснити переклад значних за тривалістю звучання уривків (як правило, 5-10 хвилин), або всього тексту.
Даний вид роботи застосовується під час відповідальних переговорів, офіційних зустрічей, промов, публічних виступів, прес-конференцій, круглих столів і т. ін. Він дозволяє перекладачеві досягнути значної адекватності та точності, а сторонам – обдумати свої слова. З тактичних міркувань ним користуються навіть тоді, коли учасники переговорів розуміють мову один одного.
Успіх перекладача, що виконує даний вид перекладу, значною мірою залежить від того, наскільки детально він зможе зафіксувати інформацію. Слід зазначити, що такий традиційний метод запису, як стенографія, для цього непридатний, по-перше, оскільки він фіксує слова, а не інформацію, то переклад буде містити багато буквалізмів, а по-друге, на його засвоєння потрібно багато часу, який можна використати на вдосконалення інших навичок. Так само не відповідає вимогам перекладу і конспект, адже найкращий студент фіксує в ньому лише основні думки, в той час як оратор хоче, щоб до слухача було донесено зміст усієї промови.
Вихід запропонував представник Женевської школи усного перекладу Жан Франсуа Розан (Rozan , Jean Francois. La prise de notes en interprétation consécutive, Genève . Georg. 1956; Rozan, Jean Francois. Notetaking in Consecutive Interpreting. - Tertium, 2003; Andrew Gillies. Conference Interpreting - A Students' Companion. Tertium, Cracow 2001). Його ідею підхопив і пристосував для російської мови Р.К. Міньяр-Белоручев (Миньяр-Бєлоручев Р.К. Общая теория перевода и устный перевод: Москва, Воениздат, 1980; Миньяр-Белоручев Р.К. Как стать переводчиком? / Ответственный редактор М.Я. Блох. — М.: «Готика», 1999). Сутність запропонованого методу полягає в тому, що занотовуванню підлягають не слова, а ключові ідеї, які допомагають перекладачеві відновити в пам’яті зміст всього сказаного. Що ж стосується самої системи запису (це може бути запис з використанням лише приголосних, скорочень чи ідеографічних знаків), то найкращою буде та, яку створив сам перекладач, оскільки йому не доведеться заучувати її напам’ять. Головна рекомендація – щоб знаки були якомога універсальнішими і могли, залежно від ситуації, набувати різних значень. Як приклад Р.К.Міньяр-Бєлоручев наводить знак «О», що за формою нагадує людську голову і може асоціюватися з поняттям «перша особа», якою в різних контекстах може виступати Генсек ООН, президент, прем’єр-міністр, міністр, голова правління корпорації чи колгоспу, директор, бригадир, староста групи і т. ін. Розуміння записів полегшується також розташуванням знаків у суворому порядку – спершу головні члени речення, потім другорядні.