1.4. Вплив міжнародних відносин на реформування департаменту Пенітенціарної Служби України

Зрілість кожного суспільства визначається ставленням до соціально уразливих категорій населення, до яких можна віднести і людей, які знаходяться в місцях позбавлення волі. Якщо говорити про пострадянський простір, багатьом країнам СНД у цій сфері властива ситуація, яка характеризується соціальною занедбаністю такої категорії населення.

Розглядаючи питання про місце Державної кримінально-виконавчої служби України в системі влади сучасної України, необхідно зазначити, що органи виконання покарань у колишньому Радянському Союзі завжди були неприродно відокремлені від інших органів держави і суспільства загалом, вони за своєю суттю завжди були закритою системою. Як наслідок, пенітенціарна (від лат. poenitentia – каяття) функція держави була спрощена і зведена до звичайного виконання покарань під гаслами «перековування» та «перевиховання». Прикладом такого підходу є ГУЛАГ з його жахливими наслідками. Тому невипадково у суспільства давно сформувалася думка про пенітенціарну систему як про щось закрите, темне і негативне. Майже ніхто не усвідомлює того, що пенітенціарна функція − функція держави, і реалізація такої функції − це діяльність саме управлінська, яка повинна мати соціально спрямований характер.

Втрата пенітенціарної функції системи виконання покарань веде до заміни механізмів ресоціалізації на механізми ізоляції.

Реалізація пенітенціарної функції передбачає наявність дієвих механізмів, націлених на максимальну нейтралізацію наслідків перебування людини у виправних установах і створення умов для її ресоціалізації. Досягнення такої мети обумовлює включення зусиль інших органів держави і суспільних інституцій.

У сучасних умовах стрижнем реформування пенітенціарної системи повинна стати виключно ідея ресоціалізації засуджених, що є основою пенітенціарної філософії.

Одним з важливих етапів реформування кримінально-виконавчої системи України можна вважати 1996 рік, коли після прийняття України в Раду Європи європейськими експертами було проведене вивчення чинного законодавства України і його практичного застосування в 22 установах виконання покарань. За наслідками цього візиту в січні 1997 р. Радою Європи була обнародувана доповідь «Оцінка тюремної системи України» з конкретними рекомендаціями щодо подальшого реформування системи виконання покарань.

Одним з важливих результатів реалізації цих рекомендацій є створення автономного пенітенціарного відомства – Державного департаменту України з питань виконання покарань. Основним аргументом такої реорганізації було прагнення уникнути надмірної воєнізації виправної справи і забезпечити функціонування самостійного відомства, яке не причетне до арешту і провадження слідчих дій щодо правопорушника.

Але хотілося б зазначити, що неможливо вирішити всі існуючі проблеми лише за допомогою створення нового органу виконавчої влади, надання нових повноважень для вже існуючих органів влади або ухвалення нового закону. Необхідні ширші та масштабніші заходи на теоретичному рівні і у практичній площині. Завдяки процесам демократизації і гуманізації системи кримінального правосуддя за останні чотири роки чисельність в’язничного населення в Україні скоротилася майже на 40 тис. осіб, але кількість установ закритого типу залишається тією самою, хоча й розглядається можливість закриття деяких з них.

Станом на 1 березня 2010 р. в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах трималося 144,5 тис. засуджених та ув’язнених громадян. На обліку 703 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, яка виконує покарання, не пов'язані з позбавленням волі (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи), та здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, перебувало близько 160 тис. людей.

Криміногенний склад засуджених залишається складним. В установах виконання покарань знаходиться 18,9 тис. осіб, засуджених за умисні вбивства, з яких майже 9,8 тис. − за вбивства при обтяжуючих обставинах, 28,4 тис. – за грабіж і розбій, 18,5 тис. − за злочини, пов’язані з обігом наркотиків, 11,1 тис. осіб – за нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень, 2,7 тис. – за зґвалтування, 802 – за вимагання, 446 – за бандитизм, 26 – за захоплення заручників, 2,2 тис. – за хуліганство і 27 тис. – за крадіжки. Покарання у виді довічного позбавлення волі відбувають понад 1 600 засуджених.

25 квітня 2008 р. Президент України своїм Указом затвердивКонцепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України.

У результаті реалізації Концепції передбачається здійснити комплекс заходів, спрямованих на вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства, соціальний захист персоналу, поліпшення комунально-побутових умов, медико-санітарного забезпечення засуджених і осіб, взятих під варту, створення служби пробації, зміцнення матеріально-технічної бази загальноосвітніх і професійно-технічних закладів, сприяння виробничій діяльності підприємств кримінально-виконавчої служби, модернізацію інженерно-технічних засобів охорони, зв’язку та ін. План реалізації Концепції охоплює майже всі нагальні питання, вирішення яких дозволить наблизити діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України до європейських стандартів і забезпечити дотримання прав людини в місцях позбавлення волі.

На сьогодні модель пенітенціарної системи можна розглядати як єдине ціле, що складається із взаємозалежних та взаємодоповнюючих один одного компонентів: слідчі ізолятори; етапування засуджених; установи виконання покарань; кримінально-виконавча інспекція.

Предметом особливої уваги є діяльність слідчих ізоляторів. Дотримання прав людини в таких установах особливо важливо, оскільки люди, які там знаходяться, не є засудженими.

На сьогодні в Україні налічується 32 слідчих ізолятори. Будівлі 28 з них були побудовані від 100 і більше років тому. Очевидний їх фізичний і моральний знос. Вони вже не відповідають сучасній філософії сприйняття суті позбавлення людини свободи. На сьогодні на рівні Кабінету Міністрів України планується розглянути питання щодо можливості винесення слідчих ізоляторів за межі обласних центрів і великих міст. Більшість цих установ знаходяться в центральних міських районах, і навіть їх вигляд не відповідає сучасним архітектурним вимогам і соціальній культурі демократичного суспільства.

З метою забезпечення виконання вимог міжнародних документів щодо приведення умов тримання осіб, які знаходяться під вартою, до європейських норм і стандартів, Департаментом протягом останніх років вжито конкретні заходи.

Головне – скорочена чисельність ув’язнених. Відповідно до рекомендацій експертів Ради Європи проведена робота щодо устаткування камер відповідно до санітарних норм, прогулянкові дворики обладнані спортивним інвентарем та ін.

За ініціативою Департаменту вирішено питання щодо введення в штати цих установ посад психологів, що дало можливість надавати ув’язненим психологічну допомогу. До цієї діяльності також широко залучаються фахівці територіальних центрів соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді.

Однією з причин значної кількості ув’язнених, що знаходяться під вартою в слідчих ізоляторах, є зростання чисельності громадян, кримінальні справи яких знаходяться на розгляді в судових органах. Їх число становить близько 70 % від всіх осіб, які тримаються в слідчих ізоляторах. Враховуючи міжнародний досвід, спільно з Німецьким Фондом міжнародної правової співпраці розроблений і реалізується проект щодо реформування системи досудового затримання. В рамках проекту створена робоча група, до якої увійшли представники Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Державного департаменту з питань виконання покарань, міжнародних і громадських організацій. Групою вивчається застосування взяття під варту і напрацьовуються шляхи удосконалення цієї практики в Україні.

Зокрема, планується, щоб запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовувався у справах про злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на термін понад п’ять років (сьогодні чинним законодавством цей запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на термін понад три роки). Передбачається, що ця зміна в законодавстві зменшить чисельність ув’язнених на 20 %.

Крім того, безумовно, актуальним питанням є дотримання розумних термінів провадження слідства і судового розгляду. Було запропоновано внести до ст. 156 Кримінально-процесуального кодексу України принцип, що розгляд справи в суді не повинен перевищувати термін, встановлений для провадження досудового слідства або дізнання. Назріла необхідність спільного обговорення практиками і ученими-теоретиками питань, пов’язаних з необхідністю подальшого вдосконалення системи застосування підписки про невиїзд, а також звільнення під заставу.

Як свідчить практика, для забезпечення прав людини і належних умов тримання під вартою односторонніх зусиль Департаменту недостатньо. Вирішити цю проблему можливо лише за умови спільних цілеспрямованих заходів відповідних державних структур. Необхідно переглянути організацію системи етапування засуджених. Департаментом проведено дослідження психологічного стану осіб, які прибувають із слідчих ізоляторів до установ виконання покарань.

Встановлено, що 90 % засуджених знаходяться в пролонгованому стресовому стані, з яких: 60 % в депресивному стані; 30 % в стані підвищеної агресії; 10 % в граничному стані. Загострення негативних психологічних станів відбувається в періоди: після арешту (первинна ізоляція), після суду (ефект невиправданого очікування), під час етапування (невизначеність, тривалі переміщення).

Мають місце випадки, коли під впливом цих обставин, знаходячись у стані тимчасової звуженої свідомості, людина приймає рішення про добровільне позбавлення себе життя.

Кажучи про діяльність установ виконання покарань, хочеться акцентувати увагу на «гуманітарному» аспекті.

На ДПтСУ разом з виконанням кримінальних покарань, захистом інтересів громадян і суспільства покладено завдання щодо створення умов для виправлення і ресоціалізації осіб, засуджених до позбавлення волі.

У Європейських тюремних правилах йде мова про те, що метою режиму поводження із засудженими особами є підтримка їх здоров’я і відчуття особистої гідності, розвиток у них відповідальності, схильностей і здібностей, які допоможуть їм повернутися в суспільство.

Мораль сучасності не повинна керуватися тим, що злочинця потрібно тільки ізолювати від суспільства, а повинна бути спрямована на те, щоб людині, яка порушила закон, спільними зусиллями кримінально-виконавчої служби і громадськості була надана допомога і підтримка на шляху поваги до законів і пошуку свого місця в житті. Діяльність щодо створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених здійснює весь персонал органів і установ виконання покарань, але безпосередньо соціально-виховну роботу із засудженими проводять близько 2,6 тис. працівників соціально-психологічної служби: вихователі, соціальні працівники, психологи. Вони знаходяться в постійному контакті із засудженими, сприяють вирішенню їхніх невідкладних проблем, захисту прав і законних інтересів, надають психологічну допомогу.

В установах виконання покарань реалізуються програми диференційованого виховного впливу, які мають на меті сприяти засудженим у розвитку позитивних схильностей і здібностей, набутті повної загальної середньої і професійно-технічної освіти, подоланні алкогольної, наркотичної залежності, занятті фізкультурою і спортом, корисному використанні вільного часу.

У кожній установі є бібліотеки, обладнані радіотрансляційні мережі. Гуртожитки для засуджених забезпечені телевізорами, кабельними телевізійними мережами. Для персоналу установ виконання покарань і засуджених видається відомча газета «Закон і обов’язок». За бажанням засуджені можуть здійснювати передплату й інших періодичних видань.

Важливу роль у процесі адаптації засуджених до умов позбавлення волі і профілактики психотравмуючих станів відіграє психологічна служба, яка сьогодні сформувалася як самостійна професійна структура. Зусилля психологів спрямовані на поглиблене вивчення особи засуджених, прогнозування їх поведінки, психологічну допомогу, навчання ненасильницьким формам вирішення конфліктів. У кожній установі обладнана кімната психоемоційного розвантаження.

До роботи із засудженими залучається громадськість. У статті 25 Кримінально-виконавчого кодексу України законодавчо закріпленийпринцип участі громадськості в процесі виправлення і ресоціалізації засуджених, а також громадський контроль за дотриманням їх прав під час виконання покарань, який здійснюється через спостережні комісії.

1 квітня 2004 р. затверджена відповідна постанова Кабінету Міністрів України № 429, що регламентує порядок діяльності спостережних комісій, які створюються при органах місцевого самоврядування і місцевих державних адміністраціях. Спостережні комісії наділені правом відвідувати установи виконання покарань і здійснювати контроль за дотриманням прав осіб, засуджених до позбавлення волі.Положення про спостережні комісії передбачає включення до їх складу до 50 % представників громадських організацій, що викликає критику з боку деяких правозахисників щодо такого «обмеження».

Потрібно, щоб спостережні комісії були укомплектовані хоч би на 50 % представниками громадських організацій. У більшості населених пунктів за місцем дислокації установ такі організації просто відсутні. Тут немає провини ні Департаменту, ні органів місцевої влади. Це свідчить про стан зрілості нашого громадянського суспільства. Реальна і конструктивна участь громадськості в діяльності установ виконання покарань є одним з кроків до створення пенітенціарної системи, притаманної демократичним державам, що само по собі передбачає безпосередню відповідальність і участь суспільства в роботі з особами, які порушують закон.

Департамент плідно співпрацює з міжнародними організаціями: ЮНІСЕФ, «Penal Reform International» («Міжнародна тюремна реформа»), Британською Радою, Швейцарським бюро співробітництва в Україні, Шведською агенцією міжнародного розвитку (SIDA) та іншими, з якими здійснюється реалізація ряду проектів, спрямованих на широке залучення громадськості до процесу ресоціалізації засуджених.

Характерною ознакою сьогодення є широка участь у духовному відродженні засуджених представників релігійних організацій. Департамент здійснює взаємодію з Українською міжконфесійною християнською місією «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі», до складу якої входять 12 основних релігійних організацій. Пастирська робота священнослужителів здійснюється на принципах дотримання свободи віросповідання, добровільної участі в заходах релігійного характеру та неприпустимості протиставлення одного віросповідання іншому. За допомогою священнослужителів в установах побудовані храми, каплиці, обладнані молитовні кімнати, створені духовні бібліотеки.

Актуальним є питання соціальної адаптації звільнених від відбування покарання осіб. У цьому аспекті Департамент взаємодіє з Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством у справах сім’ї, молоді і спорту, Міністерством внутрішніх справ.

Дуже важливою є практична реалізація Закону України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк», який розроблявся за участю Департаменту. Цей Закон визначає умови і порядок надання соціальної допомоги звільненим громадянам, а також принципи участі в їх соціальній адаптації органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і об'єднань громадян.

Предметом особливої уваги є забезпечення права засуджених на отримання освіти. У Європейських тюремних правилах йдеться про те, що освіту засуджених повинно бути інтегровано в освітню систему країни для того, щоб після звільнення вони могли продовжувати навчання, знайти своє місце в суспільстві.

У 1992−1994 роках у результаті формального бюрократичного виконання Закону України «Про освіту» фактично була зруйнована система вечірніх шкіл і професійно-технічних училищ у виправних колоніях. З утворенням Департаменту як центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом почалася робота з відновлення в установах шкіл та ПТУ.

Завдяки спільній роботі з Міністерством освіти і науки зараз загальноосвітні навчальні заклади функціонують при 150 виправних колоніях та 10 виховних колоніях для неповнолітніх. Також надаються освітні послуги неповнолітнім в 32 слідчих ізоляторах. У 2009 році майже 18 тис. засуджених сіли за шкільні парти, оскільки не мають середньої освіти і вимушені отримувати її, знаходячись в установах виконання покарань.

Відновлена мережа професійно-технічних навчальних закладів при установах виконання покарань. У 2004−2007 роках створені навчальні центри при 81 виправній колонії, де щорічно здобувають професійно-технічну освіту і підвищують свою кваліфікацію понад 12 тис. засуджених за 65 робочими професіями.

Саме за допомогою надання засудженим професійної освіти можна допомогти їм переосмислити свої життєві цінності та погляди, повернутися до нормального способу життя.

Одним з вагомих важелів, який дозволить зменшити чисельність засуджених в установах закритого типу і зменшити витрати держави на їх утримання, є поширення судової практикизастосування покарань, альтернативних позбавленню волі. Суспільство повинне усвідомити переваги альтернативних санкцій, які дозволяють корегувати поведінку правопорушника без позбавлення волі, залишити людину в суспільстві й надати можливість свідомо довести своє виправлення, не втративши при цьому соціально корисні та сімейні зв’язки.

Одним з важливих напрямів реформування пенітенціарної системи України є створення надалі на базі кримінально-виконавчої інспекціїслужби пробації, яка існує в більшості країн Європи. Рекомендації щодо створення такої служби в Україні були надані експертами Європейського Союзу ще в листопаді 2006 р., але законодавчу базу з цього питання досі не створено. Хоча на сьогодні є відповідний законопроект щодо впровадження системи пробації, який подано на розгляд Верховної Ради України, його поки що не розглянуто. Законопроект передбачає розширення повноважень новоствореної служби пробації щодо контролю за поведінкою підоблікових осіб, організації і проведення їх соціально-психологічного супроводу, реалізації корекційних програм, залучення до роботи із засудженими волонтерів.

Важливим компонентом повинна стати підготовка за запитом суду соціально-психологічної та криміногенної характеристики (досудової доповіді) на правопорушника, яка буде враховуватися судом при визначенні міри відповідальності, але це потребує спеціально підготовлених фахівців, тобто маємо поширити діалог із закладами вищої освіти щодо подальшої співпраці.

Взаємодія в рамках спільної українсько-шведської угоди про співпрацю впродовж 2005−2008 років надала можливість 70 посадовим особам керівної ланки територіальних органів управління Департаменту, представникам суддівського корпусу і практичним працівникам кримінально-виконавчої інспекції 14 областей безпосередньо ознайомитися з діяльністю Служби тюрем та пробації Швеції.

Департамент вважає, що майбутня служба пробації повинна існувати у якості невід’ємної складової Державної кримінально-виконавчої служби України, що підтверджується скандинавським досвідом, зокрема Швеції.

Актуальним питанням є вдосконалення системи підготовки кадрів. Які б кошти не виділяла держава, якщо не налагоджено менеджмент та відсутні грамотні виконавці, справа буде гальмувати. Тільки висококваліфікований персонал, який чітко засвоїв міжнародні й національні правові норми, нову філософію виконання покарань, в змозі здійснювати свої повноваження з суворим дотриманням права ув’язнених та засуджених громадян.

З метою підготовки кадрів для кримінально-виконавчої служби функціонує спеціальний факультет Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого в м. Харкові. Фахівців рівня «бакалавр» готує Чернігівський юридичний коледж Державної кримінально-виконавчої служби України. Професійну підготовку і перепідготовку кадрів забезпечують Білоцерківське, Дніпродзержинське та Хмельницьке відомчі училища.

Разом з тим, слід зазначити, що в системі Державної кримінально-виконавчої служби України немає свого власного вищого навчального закладу. Хоча ще в 1992 році в другій періодичній доповіді України Комітету ООН проти тортур було зазначено, що планується створити спеціальний інститут з підготовки персоналу для пенітенціарної системи. На жаль, це зобов’язання залишається невиконаним.

Послідовне реформування кримінально-виконавчої служби спрямоване, перш за все, на соціальну переорієнтацію системи з урахуванням міжнародного досвіду, принципів гуманізму, законності, демократизму, справедливості, диференційованого та індивідуального виховного впливу на засудженого і передбачає докорінні зміни, які розраховані на перспективу. Це далеко не повний перелік як здобутків, так і недоліків у діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України. Їх вирішення – наш прямий обов’язок. А персонал налаштований на копітку працю, щоб людина, позбавлена волі, її законні права та інтереси були надійно захищені.

За даними громадських організацій та ЗМІ сьогодні близько 9 млн громадян України мають особистий в’язничний досвід: відбували покарання або тривалий час були під слідством (в середньому до 18 місяців). Цей факт та його наслідки помітно впливають на перебіг соціально-економічних реформ у нашій державі та часом становлять їх під загрозу.

Державна кримінально-виконавча служба України (ДКВСУ) налічує: 184 закриті установи і 703 дільниці кримінально-виконавчої інспекції (КВІ; курує виконанням покарання, що не пов’язано з ізоляцією засуджених від суспільства).

Загалом під опікою ДКВСУ одночасно перебуває майже 300 тис. людей: 35−37 тис. − в слідчих ізоляторах (СІЗО), 105−107 тис. − в закритих установах, 5−7 тис. − етапуються до місць призначення; майже 150 тис. є підобліковими КВІ. В середньому 65−70 % засуджених фактично є непрацевлаштованими.

З досвіду реформування кримінально-виконавчих систем Східної Європи, який вивчався нами, найбільш перспективними напрямками можуть бути: спрямування виконання альтернативного вироку на благоустрій міст, доріг, селищ, окремих районів і об’єктів культурно-економічної діяльності при мінімальних затратах з місцевих бюджетів, дасть можливість виконати великі об’єми робіт. Тільки за 2009 рік, при мінімальному використанні потенціалу КВІ до державного бюджету України було перераховано 10 млн грн за участь засуджених у ліквідації наслідків стихійного лиха, розчистку старих гирл малих річок задля відновлення природної дренажної системи українських земель, прибирання вулиць та парків тощо.

Свого часу економічна рентабельність кожної виправної колонії планувалась із розрахунку на утримання не менше як 1 250 людей. Після поступового скорочення чисельності ув’язнених в закритих установах більш як на 40 тис. (за рахунок можливостей альтернативних видів покарань) реальна необхідність та економічна доцільність у закритих установах складає нині не більш як 100 з урахуванням закладів для неповнолітніх та жінок.

20 років потому, реформуючи систему покарань у своїх державах, країни Східної Європи пішли шляхом скорочення закритих установ та перетворення їх у виправні центри. Найбільш прибутковими напрямами діяльності підприємств виправних центрів стали: збирання та переробка сміття, виготовлення гумового взуття, фасування пральних порошків, тваринництво, вичинка шкіри тварин, інші аграрні спрямування, авторемонтні роботи тощо. Такі заходи було підтримано спецпроектами (грантами) Ради Європи. Наприклад, свого часу Угорщині було надано 48 донорів-підприємців з Іспанії, Польщі, 41 з Німеччини та Великій Британії тощо.

На території кожної закритої установи в Україні також є виробничі заклади різного профілю, які сьогодні здебільшого здаються в оренду приватним господарям. Створення на базі підприємств у в’язницях холдингу за прикладом країн Східної Європи, Балтії та Казахстану було б ефективною і сучасною формою господарювання, створило б умови для розбудови профтехосвіти засуджених та їх подальшої ресоціалізації.

У разі реформування 52-х установ у виправні центри, держава поступово отримала б значні фінансово-економічні здобутки навіть за рахунок скорочення витрат на утримання, нагляд, охорону, безпеку, лікування, етапування засуджених, і докорінно поміняла б саму філософію відбування покарання. Утримання однієї особи за ґратами є в 27 разів дорожчим, порівнюючи з альтернативними видами покарань. Утримання однієї особи у виправному центрі є в 20 разів дешевше, ніж у закритій установі. У висновках експертів Єврокомісії є п’ять рекомендованих напрямів реформування КВСУ, в межах яких можна отримати фінансову, технічну допомогу міжнародних фундацій та соціально-економічний зиск:

Створення служби пробації на базі КВІ, тобто розширення застосування та виконання альтернативних видів покарань з обов’язковим працевлаштуванням за законом. Будівництво вихованого центру для утримання неповнолітніх злочинців, розвиток профтехосвіти за Болонським протоколом. Будівництво установи-моделі для утримання жінок, які мають дітей віком до трьох років з подальшим переведенням жінки-матері до виправного центру. Розбудова сучасної мережі профтехосвіти за рахунок можливостей дистанційної, факультативної, гуркової та індивідуальної форм навчання згідно з Болонським протоколом. Вдосконалення системи підготовки кадрів, створення закладу підвищення кваліфікації для працівників ДКВСУ та перекваліфікації резерву на вакантні посади (за моделлю, яка використовується в навчальних закладах підготовки кадрів для кримінально-виконавчих систем Східної Європи).

За зазначеними вище напрямами термін реалізації протоколів про наміри та меморандумів з передбаченими зарубіжними партнерами добігає кінця у другій половині 2010 р. Рада Європи всіляко підтримує проект України щодо перенесення семи найбільш застарілих СІЗО за межі обласних центрів, де вони знаходяться. На початку 2009 року відбулось спеціальне засідання Уряду України, де розглядались перспективи будівництва семи нових СІЗО.

На початку 2007 року в Брюсселі експертами Єврокомісії обговорювались можливості підтримки цього проекту. Задля здійснення реформ в українській системі виконання покарань коштом Ради Європи 100 працівників ДКВСУ пройшли навчання та стажування за кордоном.

Нині ДПтСУ виконує ряд завдань, які не є її функціями, наприклад: розшук втікачів, який іноді затягується на кілька років, потребує вагомих коштів з бюджету ДПтСУ та відволікає значну кількість персоналу (витрати на відрядження, спеціальну амуніцію транспортування втікача тощо).

Значні бюджетні кошти можна вивільнити за рахунок перегляду терміну перебування в СІЗО занадто великої кількості підслідних та підсудних. Число звільнених із СІЗО за відсутністю складу злочину, або за хворобою, або тих, хто отримує альтернативне покарання, сьогодні становить 75 %. Але на їх недоцільно тривале утримання Держава витрачає значні кошти (тільки на комунально-побутові потреби − 35 грн на добу на одну людину). Наприклад: у 2008 році через 32 СІЗО України пройшло майже півмільйона людей (плинність підслідних, підсудних та етапованих; постійне наповнення СІЗО у 35−36 тис. людей), що забрало з кишені суспільства чималі гроші та зруйнувало не одну людську долю. Упорядкування штатного розкладу працівників згідно з вимогами класифікатора спеціальностей значно покращило б фінансовий та кадровий клімат системи ДПтСУ. Повернення охоронних функцій до внутрішніх військах МВС (як було до 1998 року) стане перешкодою для проявів корупції, зловживаннь владою чиновниками ДПтСУ. Організація харчування в закритих установах може бути передана до мережі цивільних закладів харчування, які б взяли на себе відповідальність за здійснення громадського контролю за якістю і достатньою кількістю їжі для засуджених, що також буде серйозним кроком до запровадження прозорої тендерної політики, перешкод корупції, розкрадання державних коштів. Скоротити витрати на охорону здоров’я в’язнів в 2−4 рази можна за рахунок переведення так званих «туберкульозних загонів» з установ, де утримуються і здорові засуджені, до установ, де діють спеціалізовані туберкульозні лікарні. Це також значно зупинить розповсюдження захворювання на туберкульоз та мінімізує наслідки і рецидиви хвороби.

Етапування засуджених і до сьогодні залишається складним та занадто дорогим. Воно здійснюється в термін до трьох місяців в так званих «столипінських вагонах», що тягне за собою високі витрати на щодобовий пайок кожному в’язню, дотримання санітарно-гігієнічних вимог, лікування, побутові витрати на ночівлю та додаткове харчування в СІЗО. Експерти Єврокомісії обговорювали окремий проект, щодо придбання спеціалізованого автотранспорту, який за 12 позиціями міг би дати раціональне скорочення витрат держави та зняти гостроту питання формування етапів, розповсюдження інфекцій, порушення прав людини. Термін розгляду заяви і проекту добігає кінця також у 2010 році. Найбільшої загрози здоров’ю в’язнів завдається саме під час етапування. Подолання його наслідків надалі потребує значних витрат: на ліквідацію дефіциту ваги (етаповані худнуть на 5−10 кг), лікування туберкульозу, педикульозу та інших соціально небезпечних хвороб, лікування хронічних хвороб, які загострюються.

Задля збереження конституційних прав людини, яка є в ізоляції, в системі виконання покарань може бути створена мережа страхування життя, здоров’я, бізнесу та майна тих, хто є за гратами.                                     

8 установ ДПтСУ розміщено на територіях та в приміщеннях бувшихдуховно-релігійних закладів. Факт повернення церкві цих територій та приміщень міг би, з одного боку, стати доброзичливим актом в діалозі між церквою та державою, а з іншого − дати ДПтСУ деякі кошти на вирішення нагальних потреб.

Питання реформування ДПтСУ може бути успішно вирішеним на державному рівні через зміну застарілого законодавства та менеджменту, раціональну співпрацю з профільними міністерствами та відомствами, міжнародними організаціями, громадськими об’єднаннями.

 Все частіше звертаються з позивами ув’язнені, їх родичі та громадські організації до Європейського суду з прав людини. Зазначені вище заходи дадуть змогу значно скоротити витрати на виплату компенсацій за вироками за рахунок результатів реформування ДПтСУ.