2. Розвиток вітчизняної та зарубіжної теорії дошкільного навчання

Засновником дошкільної дидактики є Я.-А. Коменський. Він вважав, що початком систематичного навчання є дошкільний вік. На думку педагога, основні дидактичні завдання полягають у розширенні безпосереднього досвіду дитини, у збагаченні її знань про предмети і явища навколишньої дійсності. Він дав конкретну програму навчання, зміст якої становлять відомості про предмети і явища навколишньої дійсності, доступні для органів чуття дитини.

За переконаннями Й.-Г. Песталоцці, з раннього віку навчання повинно забезпечувати пізнання дитиною навколишнього світу, допомагати перейти від незнання до знання, усувати випадкове й актуалізувати значуще.

Особливого значення навчанню дітей надавав К. Ушинський, який науково обґрунтував дидактичні принципи і довів, що навчання на їх основі забезпечить повноцінний розумовий розвиток дитини. Він вважав, що навчання повинне сформувати звичку до розумової праці. Педагог, як стверджував К. Ушинський, “повинен організувати початкове навчання так, щоб дитина не могла не встигати”.

Є. Тихеєва створила програму навчання у дитячому садку, яка охоплює розвиток мовлення дітей, формування знань про соціальні явища, природу, основи математики. Педагог відзначала, що навчання дитини починається задовго до того, як їй дають буквар і перо. Керувати саме таким навчанням і є головне завдання дитячого садка.

Наукове обґрунтування поняття “дошкільне навчання” дане в роботах О.Усової. Навчання вона визначає як засіб прямого і безпосереднього впливу вихователя на дітей. До головних завдань дошкільного навчання, на її думку, належать:

• дати дітям конкретні відомості про оточуючу дійсність;

• виховати правильне ставлення до неї;

• навчити дітей конкретних прийомів дій;

• на основі всебічного розвитку підготувати дітей до школи.

Знання, якими оволодівають діти дошкільного віку, О. Усова поділила на дві категорії:

• прості знання й уміння, які вони опановують в повсякденному спілкуванні з дорослими, під час ігор, спостережень, інших видів діяльності;

• більш складні знання й уміння, які можуть бути засвоєні лише в процесі спеціального навчання дітей на заняттях.

За словами Л. Венгера, у навчання дошкільнят мають бути включені привабливі для них види діяльності, які найбільше відповідають їхнім віковим особливостям: гра, конструювання, зображувальна, літературно-творча діяльність тощо. Завдання педагога полягає у спрямуванні пізнавальної діяльності дітей, окресленні змісту знань, виборі способів організації навчальної діяльності, організації та стимулюванні пізнавальної активності, оцінюванні її результат).

Основою навчальної діяльності дітей дошкільного віку, за переконаннями психолога Г. Люблінської, є поєднання суспільного досвіду, який засвоює дитина, з невеликим її власним досвідом, і збагачення його у процесі учіння.

О. Суровцева визначила такі своєрідні риси навчання дітей дошкільного віку:

- елементарні, але достовірні знання, які засвоюються дітьми головним чином на заняттях;

- використання методів і прийомів навчання, де враховується дитяча образність, конкретність, емоційність;

- організація різноманітних занять, під час яких враховується швидка втомлюваність дітей.