2.6 Монтаж струмообмежуючих і грозозахисних апаратів
Монтаж реакторів
Фази реактора транспортують на місце установки у заводській упаковці. Перед встановленням реактор звільняють від упаковки, очищають від пороху і стружки та ретельно його оглядають, виявляючи тріщини, сколи в опорних ізоляторів, порушення їх армування, відбиті краї, порушення лакового покриття, деформацію витків і порушення ізоляції бетонних колонок.
Пошкоджені ізолятори змінюють, зігнуті витки обмотки випрямляють, відновлюють ізоляцію витків лакотканиною і покривають бакелітовим лаком. Незначні тріщини в бетоні замащують ізоляційним асфальтовим лаком, а великі тріщини і сколи − чистим цементним розчином.
Відстань між реактором і стальними конструкціями в камері повинна бути не меншою половини його діаметра. Опорні ізолятори армують немагнітними матеріалами; для контактних з’єднань використовують болти з мало магнітної сталі або латуні. При кріпленні конструкції і самого реактора по вертикалі під ізолятором ставлять прокладки з твердого картону. Три фази реактора можуть встановлюватися вертикально, горизонтально і ступінчасто (Рис 8.)
Рис. 8 Розміщення фаз бетонного реактора.
При горизонтальному встановленні кожну фазу реактора з допомогою талей піднімають на фундамент, опускають на фундаментні штирі, вивіряють за рівнем і виском та затягують кріпильні болти.
Під час вертикального встановлення фаз враховують, що при коротких замиканнях між сусідніми фазами реактора виникаюит електродинамічні зусилля. Для запобігання цього при вертикальній і ступінчастій установках фаз реактора керуються заводськими позначками.
Фази реакторів позначаються так: В − верхня, С − середня, Н − нижня; Г − горизонтальна, СГ − середня горизонтальна. При горизонтальній установці трифазного комплекту реактора фазу СГ розміщують між двома крайніми фазами на підлозі; при ступінчастій установці фази С і СГ установлюють на підлозі а фазу И монтують над останньою. Монтаж бетонних реакторів при вертикальному розміщенні фаз виконують в такому порядку:
встановлюють на фундамент фазу В;
встановлюють фазу С і на еластичних прокладках її бетонних колонок закріплюють опорні ізолятори;
опускають на фазу С підвищену фазу В і з’єднують їх болтами;
піднімають з’єднані фази В і С на фундамент фази Н, на якій закріплюють також ізолятори з еластичними прокладками;
опускають дві верхні фази на фазу Н і з’єднують їх болтами;
всю групу вивіряють за рівнем і виском й остаточно затягують кріпильні болти.
Після встановлення реактор заземлюють через фланці опорних ізоляторів.
Шини до реактора підводять перпендикулярно до обмоток і закріплюють на відстані не більше 350 мм від нього.
Монтаж запобіжників
Перед монтажем запобіжники оглядають і ревізують. Вони придатні до монтажу за відсутності дефектів у контактних деталях, в ізоляторах і патронах, їх армуванні, при цілості плавких вставок і справності покажчика спрацювання, наявності надійного контакту між контактними губками і патронами запобіжників. Повноту і щільність засипки патрона кварцовим піском перевіряють трясучи патрон. При цьому не повинно бути чутно шереху піску.
Цілість плавкої вставки в патроні визначають подзвонюванням індикатором або контрольною лампою. Якщо вставка відсутня або недостатньо в патроні піску, патрон перезаряджають. Покажчики спрацювання патронів запобіжників повинні бути повернуті вниз і щоб їх було добре видно обслуговуючому персоналу.
Запобіжники монтують на стальній рамі або безпосередньо на стіні. Цоколі ізоляторів запобіжника або раму встановлюють вертикально за розміткою, вивіряють осі кожної фази між собою і осями розподільного пристрою, потім закріплюють на болтах, рівномірно затягуючи гайки.
Встановленні запобіжники регулюють так, щоб їх патрони при натисканні рукою м’яко входили в губки без бокових ударів і перекосів, обмежувачі фіксували правильне положення патронів в губках і утримували їх від поздовжніх переміщень, замки − від випадання патронів при вібраціях і струсах.
Запобіжники заземлюють, приєднуючи заземлюючу шину до фланців опорних ізоляторів, рами або металічної конструкції, на якій вони встановлені.
Монтаж розрядників
Перед монтажем всі елементи розрядників ретельно оглядають. На поверхні фарфорового чохла не повинно бути тріщин і сколів, а на поверхні армовки − раковин і тріщин. Покришки та інші фарфорові деталі, що мають сколи і тріщини, до монтажу непридатні. Пошкоджені армовані цементні шви відновлюють і покривають вологостійкою олійною фарбою або емаллю. Отвори для стікання води у верхніх фланцях робочих елементів прочищають. Перевіряють ущільнюючи гумові прокладки під кришкою, чи не сповзла і чи достатньо захищена. При легкому струшуванні і коливанні розрядника на кут 30° від вертикалі не повинно бути чутно шуму або подзвонювання.
Розрядники доставляють у зібраному вигляді. Під час монтажу їх не відкривають і не проводять ревізію внутрішніх деталей. У закритих РП розрядники встановлюють в одній із камер де їх буде зручно і безпечно обслуговувати.
При під'єднанні шин до розрядника враховують можливість створення небезпечних для нього натягів, особливо при зміні температури та необхідності використовують компенсуючи пристрої.
Після монтажу всі металічні частини та шви армовки розрядника фарбують вологостійкою фарбою, а крапельниці в арматурі ретельно прочищають. Розрядник піднімають вручну або з допомогою талі на опорну конструкцію, до якої його кріплять двома болтами через отвори хомута і вивіряють за рівнем і виском.
Провід фази приєднують до пластини, що має електричний контакт з багатократним іскровим проміжком. Заземлюючий провідник приєднують безпосередньо через регістратор спрацювання в шпильці, що має електричний контакт з робочим опором.