2.4 Призначення та конструкція опорних і прохідних ізоляторів, шин.

Ізолятори в РП і підстанціях призначенні для механічного кріплення і електричної ізоляції шин і струмопровідних частин високовольтних апаратів. За способом установлення та призначення ізолятори поділяють на підстанційні, апаратні, прохідні, упорні та підвісні (їх ще називають лінійними). Крім того ізолятори виготовляють для внутрішнього і зовнішнього встановлення.

У розподільних пристроях (РП) напругою 6…10кВ використовують опорні ізолятори серії і ІО (ізолятор опорний) і прохідні серії ІП. Опорний ізолятор складається з трьох частин: фарфорового порожнього тіла, покритого глазур’ю, металевого фланця і ковпачка. Фланець слугує для кріплення ізолятора болтами до основи, а ковпачок − для кріплення шин за допомогою наявних у ковпачку отворів з різьбою. Фарфорове робоче тіло є ізолюючим елементом. Ізолятори використовують фарфорові й епоксидні.

Прохідний ізолятор складається з фарфорового корпусу з отвором для проходу струмопровідної шини. У середній частині він армований чавунним фланцем з отворами болтового кріплення. Торці корпуса закриті армованими ковпачками-держаками.

Шини із алюмінію і його сплавів використовують для ошинування закритих РП. При змінному (до 200А) і постійному струмові використовують плоску, круглу та трубчасту сталь. Шини, які використовують в РП, поділяють на збірні (головні, розгалужувальні та з’єднувальні)

Збірні шини служать для приймання електроенергії від джерела живлення і розподілу її між споживачами. За допомогою розгалужувальних шин з’єднуються збірні шини щ найближчим апаратом, а також шинні мости між собою. З’єднувальні шини з’єднують апарати між собою.

У РП потужних установок збірні шини виготовляють пакетами, тобто з двох, трьох і більше полос у фазі, а також коробчастого профілю, звареного з двох шин швелерної фори. В якості шин використовують також неізольовані провідники прямокутного, трубчастого і круглого перерізу. Смуги ошинування складають разом з опорними конструкціями, ізоляторами, шинотримачами й іншими деталями. Комплектні шинні пристрої (наприклад, ошинування трансформатора) складаються зі змонтованих на каркасі роз’єднувачів з приводом, шин, опорних ізоляторів і прохідної плати. Відкриті шинні магістралі для каналізації електроенергії від цехових підстанцій до розподільних пристроїв цеху заготовляють в майстернях, намотують на касети і транспортують на місце монтажу в комплекті з натягу вальними пристроями, компенсаторами й іншими деталями.

2.5 Монтаж високовольтних комутаційних апаратів.

Монтаж високовольтних вимикачів

Масляні вимикачі сучасних серій постачають у зібраному і відрегульованому вигляді без масла. Установка вимикачів полягає в підвішуванні рами і закріпленні її болтами до основи, перевірки вертикальності рами і циліндрів, ревізії циліндрів, з’єднанні вимикача з приводом і їх регулювання. При монтажі вимикача спочатку підвищують його раму на два верхніх болти кріплення, потім перевіряють вертикальність встановленої рами по виску, а також щільність прилягання її до основи. Після вивірки необхідно туго затягнути гайки всіх болтів. Повертаючи від руки, перевіряють легкість обертання вала в підшипниках; заїдання вала може виникнути при перекосі рами в процесі встановлення вимикача.

Під час ревізії вимикача перевіряють і оглядають стан його внутрішніх частин. По закінченню кріплення рами на вал вимикача згідно з кресленням насаджують важіль. Після з’єднання привода з вимикачем приводять їх сумісне регулювання, яке виконують ручним керуванням приводом. Струмопровідні шини приєднують до масляних вимикачів так, щоб полюси вимикачів не зазнавали від шин механічних напруг. Контактні виводи вимикачів повинні бути чистими та покриті тонким шаром мастильного матеріалу. Виводи вимикачів мають захисне гальванічне покриття, тому зачищати їх напилком або наждачною шкіркою не допустимо. Вимикачі заливають чистим сухим трансформаторним маслом до рівня мітки, що показана на масло покажчику.

Монтаж роз’єднувачів

Під час монтажу роз’єднувачів проводять такі операції: ревізію, піднімання на опорні конструкції і кріплення, перевірку та регулювання основних і сигнальних контактів, перевірку змонтованого роз’єднувача і привода в роботі.

Перед установкою роз’єднувача перевіряють стан фарфорових деталей, відсутність тріщин, сколів, пошкодження глазурі, міцність армування, надійність кріплення всіх вузлів і деталей, справність контактної системи, відсутність раковин, вм’ятин і корозій.

Виявлені дефекти усувають при шліфовкою і опилюванням, болтові з’єднання підтягують, поверхні, які труться, змащують тонким шаром технічного вазеліну, пошкодженні фарфорові деталі замінюють. Ревізію роз’єднувачів проводять у майстернях або в зоні монтажу.

Роз’єднувачі піднімають на місце за раму, в ручну або з допомогою переносного штатива чи талі. Не допускається підіймати роз’єднувач за ізолятори або ножі.

Одночасно з установкою роз’єднувача монтують привод і передачу між ними. Кріплення роз’єднувача і привода виконують за рівнем і виском. Для установки і вивірки взаємного положення роз’єднувача і привода їх остаточно закріплюють, затягуючи до упора болти, гайки і проводять остаточний монтаж передачі. Після установки роз’єднувачів і приводів до них, а також після монтування передачі здійснюють кінцеве регулювання роз’єднувачів і приводів та закріплення важелів на валах стопорними гвинтами. Ножі розміщують співвісно без перекосів по відношенню до нерухомих контактів. При вмиканні ніж повинен входити в нерухомий контакт. Після того як ніж і нерухомий контакт досягнуть правильного положення, затягують всі болтові з’єднання.

Вимірюючи зусилля витягування ножа з нерухомого контакту перевіряють контактний тиск динамометром або пружинними вагами, при умові, що контакті поверхні сухі.

Під час регулювання привода домагаються, щоб увімкнути або вимкнути положення роз’єднувача і привода відповідали одне одному: при верхньому положенні ручки важільного привода роз’єднувач повинен бути увімкнутий при нижньому − вимкнутий. В обох крайніх положеннях привод запирається защіпкою. Регулювання вважають закінченим, якщо для вмикання або вимикання роз’єднувача достатньо зусилля однієї людини. Після регулювання роз’єднувача остаточно закріплюють важіль на його валу з допомогою конічних штрифів діаметром 6мм і довжиною 60мм.

Роботи з монтажу і регулювання роз’єднувачів вважають закінченими, якщо привод роз’єднувача і вся система передачі працює чітко без заїдань.

Неодночасність вмикання ножів дво- і триполюсних роз’єднувачів не повинна перевищувати 3мм при вимірюванні цієї віддалі між ножем і нерухомим контактом.

Відрегульований роз’єднувач перевіряють декількома вмиканнями і вимиканнями. Ці операції виконують одним рухом привода без ривків і ударів у ножа з дотримуванням заданих кутів обороту рухомих контактів і важелів. В крайніх положеннях знімний шрифт що фіксує положення привода, повинен повільно входити в отвір обертового сектора і надійно запирати привод. Після закінчення монтажу до пуску в експлуатацію контактні частини роз’єднувача змащують технічним вазеліном, обгортають папером і закріплюють шпагатом.

Монтаж вимикачів потужності

Ревізію, установку і регулювання вимикачів потужності проводять так само як роз’єднувачів. Додатковою операцією є ревізія дугогасної камери, запобіжників, а також механізму автоматичного вимикання.

Вимикачі потужності встановлюють у камерах РП або на металічних конструкціях РП. Вимикачі піднімають на місце засобами механізації з врахуванням маси вимикачів і приводів до них. Розміщують їх тільки вертикально на стіні або на спеціальній конструкції.

Раму вимикача спочатку підвішують на двох болтах і вивіряють за рівнем і тиском, потім поперемінно затягують болти, стежачи за правильним входженням ножів у пази дугогасних камер. Не допускається вмикання ножів вручну, оскільки це дуже небезпечно. Після остаточного затягування кріпильних болтів ще раз переконуються у правильності входженням ножів у камери.

Привод розміщують позаду або спереду вимикача. Основною деталлю передачі від привода до вимикача є трубчаста тяга з двома вилками: одну з вилок з’єднують з важелем на валу вимикача, а другу − з секторним важелем привода.

Після встановлення вимикача на місце та закріплення рами перевіряють, чи нема перекосів і чи не порушена центрівка ножів. Положення ножів регулюють поворотом ізоляторів осьових контактів. Хід ножів у камерах не повинен перевищувати 160 мм. Регулювання ходу здійснюють довжиною тяги.

Для випробування вимикача потужності проводять 25 вмикань і вимикань, після яких не повинно спостерігатися порушення регулювання роботи вимикача з приводом. За наявності в приводі електромагніта частину вимикань виконують дистанційно.