51. Ступеневий характер засвоєння знань учнями. Структура процесу засвоєння знань особистістю

Центральним поняттям усіх теорій навчання, учіння, учбової діяльності є поняття “засвоєння”. Саме засвоєння наукових знань і відповідних їм умінь є основною метою і головним результатом учбової діяльності (В.В. Давидов). За визначенням С.Л. Рубінштейна, процес міцного засвоєння знань є центральною частиною процесу навчання, який не зводиться до запам’ятовування, а включає сприймання матеріалу, його осмислення, запам’ятовування та таке оволодіння матеріалом, яке дає змогу вільно використовувати його в різних ситуаціях.

Засвоєнню притаманна складна внутрішня структура, яка включає ряд компонентів (ступенів, фаз). Так, до психологічних компонентів засвоєння відносять (С.Л. Рубінштейн, М.Д. Левітов): - позитивне ставлення до учіння; - процес безпосереднього чуттєвого ознайомлення з матеріалом; - мислення як процес активної переробки отриманого матеріалу; - процес запам’ятовування і збереження отриманої та переробленої інформації.Стадії процесу засвоєння - початкове ознайомлення з матеріалом або його сприймання у широкому смислі цього слова; - осмислення; - спеціальна робота по його закріпленню; - оволодіння матеріалом – у смислі можливості оперування ним у різних умовах, використання на практиці. Представлена схема є загальною стратегією засвоєння. Її доречно співвіднести з однією з найбільш розроблених у психолого-дидактичному плані конкретною моделлю поетапного управління формуванням розумових дій (П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна). Відповідно до цієї моделі виділяється п’ять етапів у процесі засвоєння: 1. Етап ознайомлення, на якому учні отримують необхідні роз’яснення про цілі дії, їм показують, на що слід орієнтуватись при виконанні дії, як її слід виконувати, у них створюється необхідна мотивація. 2. Етап матеріальної (матеріалізованої) дії, на якому дія виконується у зовнішній, матеріальній, розгорнутій формі. Це дозволяє учням освоювати зміст дії (склад усіх операцій, правила виконання), а вчителю – здійснювати об’єктивний контроль за виконанням кожної операції. 3. Етап зовнішнього мовлення, на якому всі елементи дії представляються в формі усної чи письмової мови. Дія проходить подальше узагальнення, однак вона ще не є автоматизованою, “згорнутою”. 4. Етап “зовнішнього мовлення про себе”, на якому дія виконується в формі проговорювання про себе. З дією відбуваються подальші зміни у напрямку узагальнення і згортання. 5. Дія виконується в формі внутрішнього мовлення, максимально згортається і автоматизується. Засвоєння насамперед характеризується міцністю, під якою розуміють незалежність використання засвоєних знань і вироблених умінь від часу, особливостей ситуацій та умов. Міцність засвоєння залежить від системності, смислової організованості навчального матеріалу, його особистісної значущості для учня і того емоційного ставлення, яке він в учня викликає. До істотних характеристик засвоєння відносять також його керованість. Іншими словами, засвоєння завжди має бути об’єктом управління, однак саме управління може бути специфічним для кожного навчального предмету (управління може здійснюватися шляхом поетапного формування розумових дій, традиційним навчанням, методами програмованого або проблемного навчання тощо). Засвоєння завжди носить особистісно зумовлений характер, який реалізується в силу впливу навчання на психічний розвиток особистості, формування психічних новоутворень (нових мотивів, цілей, стратегій засвоєння, оцінювання та ін.). Характер засвоєння залежать від вікових можливостей учнів як в плані використовуваних засобів, так і щодо співвідношення репродуктивних і продуктивних дій. Сказане зумовлено насамперед різним рівнем розвитку такого механізму як узагальнення в учнів різних вікових груп. До важливих характеристик засвоєння відносять готовність актуалізовувати знання в їх повноті і системності, а також дії, характер яких свідчить про засвоєння знань.

Формування навичок Освоєння системи знань в процесі навчання має поєднуватися з оволодінням відповідними навичками. Найбільш поширеним в літературі є трактування навички як дії, доведеної внаслідок багаторазових, цілеспрямованих вправ до досконалості виконання, якій притаманні відсутність контролю зі сторони свідомості, оптимальний час виконання, якість. Ефективність вироблення навички залежить від ряду факторів, до яких насамперед відносять:правильний розподіл вправ в часі; розуміння, осмислення учнями принципу, загального плану виконання дії; знання результату виконуваної дії; вплив раніше освоєних знань і вироблених навичок на даний момент формування навички;

раціональне співвідношення репродуктивності та продуктивності. Процес формування навички характеризується рядом особливостей і підпорядкований деяким закономірностям: а) цілеспрямованість; б) внутрішня мотивація і зовнішня інструкція, які створюють установку; в) правильний розподіл вправ по періоду (етапах) навчання; г) включення тренованого явища в значущу учбову ситуацію; д) постійна поінформованість учня про результати виконання дії; є) розуміння ним загального принципу, схеми дії, в яку включено дію, що тренується; ж) урахування впливу перенесення та інтерференції раніше вироблених навичок. Формування вмінь Успіх будь-якої діяльності залежить від уміння її виконувати. Вміння як складні комплексні дії формуються в процесі виконання учнями різноманітних завдань. Головними умовами успішного формування вмінь є усвідомлення мети завдання та розуміння його змісту і способів виконання. Цього досягають поясненнями завдання, демонструванням кращих зразків виконуваного завдання та самої дії виконання. До умов формування вмінь відносять також наявність свідомого ставлення, готовності особистості до вироблення в себе умінь, інтересу до кращого виконання дій, пов’язаних з виконанням завданням. Не менш важливу роль відіграють індивідуальні особливості: тип нервової системи, попередній досвід, теоретичні знання, нахили і здібності. Формування вмінь також залежить від умов навчання, правильної організації процесу вправляння (дотримання послідовності засвоюваних дій, поступового переходу від простішого до складніших завдань, від повільного до швидкого темпу їх виконання). Слід мати на увазі і те, що тривале, без перерв, вправляння, як і тривалі перерви в ньому, не сприяють успішному формуванню вмінь.