2. Мета виховання в сучасній українській школі. Ідеал національного виховання.

Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського педагога Г. Ващенка. В основі ідеалу національного виховання лежать загальнолюдські та національні цінності. До загальнолюдських відносяться добро, зло, справедливість, людяність, любов.До національних – мова, культура, звичаї. За Г.Ващенком, ідеал національного виховання грунтується на двох головних цілях: служіння Богові та своїй нації. Він включає в себе таку систему компонентів духовного світу украінців: 1 – національну психологію – психологію працьовитого господаря, вмілого хлібороба, поборника прав людини і державної незалежності, духовної спадщини народу. 2 - національний характер і темперамент - одвічне правдошукання, гостинність і щедрість, лагідність, талановитість, ніжність і глибокий ліризм, волелюбність і душевне багатство. 3 - національний спосіб мислення –самобутність, завдяки чому із століття в століття розвивається українська самобутня культура і духовність. 4 - народну мораль етику – людяність, доброту, милосердя, співпереживання, як найвищі духовні надбання. 5 - народну естетику – красу поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння вишивати одяг, готувати смачну іжу. 6 - народну правосвідомість – життя за законами добра і краси, правди і справедливості,гідності і милосердя. 7- національну філософію – самобутню систему ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини. 8 -національний світогляд – систему поглядів, переконань, ідеалів, яка є основою національної духовності 9 - національну ідеологію – ідейне багатство націі,систему філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних ідей,поглядів і переконань. 10 - національну свідомість та самосвідомість – відчуття гордості за незалежність украінської націі.

40. Стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів на різних рівнях освіти

До цієї групи належать методи, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню учнів навчальною інформацією. Їх поділяють на дві групи.

1. Методи формування пізнавальних інтересів учнів. Вони викликають позитивні дії та настрій - образність, цікавість, здивування, моральні переживання.Пізнавальний інтерес на початковій стадії формується під впливом емоційних чинників. Для створення емоційної ситуації важливими є вдало дібрані приклади з літератури, художніх фільмів, особистих переживань вчителя. Яскравість розповіді, високий пафос збуджують зацікавленість учнів, як до окремих питань теми, так і до матеріалу загалом. Найпоширенішими серед методів даної групи є:

Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу. Метод опори на життєвий досвід учнів. Метод пізнавальних ігор. Метод створення відчуття успіху в навчанні.

Диспут (від лат. disputo - досліджую, сперечаюсь) - публічна суперечка на наукову чи суспільно важливу тему та навчальна дискусія (від лат. discussio - розгляд, дослідження) - суперечка, обговорення певного питання. Базується на обміні думками між учнями, вчителями й учнями, що вчить їх мислити самостійно, сприяє розвитку аналітичних навичок.

Навчає мислити самостійно, розвиває здатність до виваженої аргументації та поважання думки інших. Розрізняють види дискусій:- дискусія, що виникає під час вирішення певної проблеми класом або групою учнів;- дискусія, скерована на формування моральних та ідейних переконань;- дискусія, метою якої є обґрунтування наукових положень, що вимагають попередньої підготовки учнів за першоджерелами.

Дискусії завжди передує коротке вступне слово вчителя або учня (керівника дискусії).

Для того, щоб дискусія забезпечила очікувані результати, необхідно дотримуватися таких основних вимог:- всі учасники дискусії мають бути підготовленими до неї;- кожен її учасник повинен мати чіткі тези своєї пропозиції, точну постановку задач, а не реферат, читання якого - марна трата часу;- можна практикувати «розминку» з метою залучення до дискусії всіх учнів;- дискусія має бути спрямована на з'ясування проблеми, а не на «змагання» її учасників;- протилежні точки зору не повинні нівелюватися (саме їх наявність просуває дискусію уперед);- дискусійні зауваження мають бути зрозумілими;- якщо дискусія видалася жвавою, керівникові слід утримуватися від власного виступу.Диспути й дискусії створюють оптимальні умови для збагачення учнів навчальною інформацією, у запобіганні можливих помилкових тлумачень, вчать аргументувати, доводити, обстоювати власну думку, критично ставитись до чужих і власних суджень, сприяють створенню атмосфери доброзичливості, поваги до думок інших.

2. Метод стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні. Передбачає показ учням суспільної та особистої значущості учіння; висунення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; привчання їх до виконання вимог; заохочення до сумлінного виконання обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби - вказівки на недоліки та зауваження.

У класичній педагогіці, яка намагалась вирішити проблему заохочення учнів до учіння позитивно, ми знаходимо багато цікавих ідей і спроб його практичного здійснення: «риторична школа» М.Ф. Квінтіліана (І — II ст.), школа В. де-Фельтре (XIV — XV ст.) під назвою «Дім радощів», школа «Чеських братів», яку очолював Я.А. Коменський (XVI — XVII ст.), школи Й.Г. Песталоцці (XVIII—ХІХст.), учительська діяльність А.Ф. Дістервега (XIX ст.), «Новий інститут для утворення характеру» та школи в Нью-Ленарке і «Нової Гармонії», організовані Р. Оуеном (XIX ст.), Яснополянська школа Л.М. Толстого (ХІХ-ХХст.), школи «бадьорого життя», організовані СТ. Шацьким, дитячі колонії, керовані А.С. Макаренком, Павлиська середня школа, яку очолював видатний український педагог В.О. Сухомлинський... Це той безперервний потік педагогічних пошуків, спрямований на захоплення учнями процесом пізнання, на організацію навчання і виховання, що грунтуються на взаємному довір'ї, любові й повазі учителів і учнів.