34. Особливості оцінювання навчальної діяльності учнів в умовах модульно-рейтингової технології навчання

Ця технологія навчання дає змогу сконцентрувати пізнавальну, розвиваючу діяльність учня на певних логічно завершених частинах теоретичних знань і практичних умінь, з урахуванням більшої кількості чинників визначати рівень його успішності.

Модульно-рейтингове навчання - послідовне засвоєння навчального матеріалу рівними, цілісними, логічно впорядкованими і обґрунтованими частинами (модулями), результати якого є підставою для визначення місця (рейтингу) учня серед однокласників.

Модуль - логічно завершена частина теоретичних знань і практичних умінь з певної навчальної дисципліни. Рейтинг - позиція учня в класі за результатами навчання з певного предмета, яка визначається рейтинговим показником, тобто величиною, яка є відсотковим відношенням суми опорних оцінок з усіх модулів до суми максимально можливих.

У межах навчальної дисципліни кожний модуль пов'язаний своїм змістом з попереднім і наступним. Матеріал кожного модуля можна поділити на дрібніші структурні частини - навчальні елементи" У межах кожного модуля вказують конкретну мету вивчення навчальних елементів, дають відповідні методичні рекомендації. Модулі найчастіше збігаються з розділами навчальної програми чи підручника. Кожен з них є відносно самостійною й автономною частиною навчального процесу, яка розпочинається з оглядово-установчого заняття. Залежно від навчального предмета модуль передбачає певний обсяг знань, умінь і навичок, якими повинен оволодіти учень, перелік теоретичних і практичних завдань, які він має виконати. .

Учень обирає доступний йому варіант запропонованих завдань відповідно до своїх можливостей. Він повинен знати вимоги до змісту кожного навчального елемента на конкретному рівні. Виконуючи завдання найвищого рівня, учень опрацьовує додаткову літературу, пише творчу роботу, реферат, резюме-роздум, виготовляє прилади тощо.

Зміст модуля за домовленістю з учителем можна здати достроково, використавши вільний час на задоволення інших своїх навчальних інтересів.

Кожен модуль передбачає такі види контролю, як тестування, семінар, навчальна практика, реферат тощо. Результати кожного виду контролю виражають певною кількістю балів - залежно від значущості навчального матеріалу, який він охоплює, і особливостей виду контролю. Модульно-рейтингова оцінка складається із суми показників успішності (оцінок) за передбачені цим модулем види контролю. По закінченні певного модуля виводять у балах рейтинг кожного учня, а згодом його переводять у 12-бальну систему оцінювання знань, умінь і навичок учнів.

Модульно-рейтингова система спонукає учнів здобувати знання самостійно, користуючись методичними порадами педагога. Однак вона вимагає значних затрат часу на розроблення її технології, перевірку виконання завдань модуля, рівня знань, умінь і навичок учня.

Уміння педагога застосовувати різні технології навчання дає йому змогу творчо підходити до організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, обираючи в конкретних умовах технологію навчання, яка найкраще забезпечує засвоєння знань, формування умінь і навичок за мінімальних затрат зусиль і часу.

Як свідчить педагогічний досвід, модульно-рейтингова система значною мірою нейтралізує недоліки традиційної школи завдяки створенню таких дидактичних умов:

1. Організація навчального процесу за інноваційними проблемно-модульними програмами (граф-схемами навчальних курсів, науковими проектами навчальних модулів, розвивальними міні-підручниками та ін.), які, розкриваючи соціально-функціональну роль кожного, чітко визначають психолого-дидактичний зміст спільної діяльності вчителя й учнів на певному етапі функціонування навчального модуля, забезпечують розвиток певного набору культурних функцій особистості з її ментальним досвідом і потенціалом.

2. Детальна технологізованість модульно-розвивального процесу на рівні окремого навчального курсу (сукупність навчальних модулів), змістового модуля (вісім основних освітніх технологій) і міні-модуля (30-, 25-, 20-хви-линне навчальне заняття з чітко визначеною системою проблемно-діалогічних засобів).

3. Зменшення щоденних навчальних навантажень на учня. Замість 5-7-ми предметів він готує і вивчає 2-З, максимум 4, що дає йому змогу в кілька разів підвищити зосередженість на певному освітньому змісті.

4. Впровадження гнучкого розкладу і скорочення уроку до 30-ти (25 і 20) хв., оскільки три міні-модулі по 30 хв. забезпечують більший простір для маневру, ніж два уроки по 45 хв. Завдяки цьому незмінними протягом року є психофізіологічна готовність та інтелектуальна здатність учнів до ефективного навчання.

5. Гармонізація системи особистісної готовності учнів за допомогою спеціальних психолого-педагогічних заходів (систематичне, ґрунтовне тестування інтелектуального й особистісного зростання, гнучкий режим навчальної і позанавчальної праці тощо).

6. Оптимізація індивідуального пізнавального процесу кожного учня, оскільки навчання розпочинається з формування внутрішньої пізнавальної мотивації і через нормотворчість завершується рефлексивним осмисленням себе, своїх можливостей у реальному світі.

7. Дидактична сформованість професійної діяльності вчителя завдяки чіткій логічній послідовності етапів функціонування навчального модуля, їх змістовій психолого-педагогічній характеристиці, що дає змогу в деталях проектувати організацію навчально-виховного процесу у формах розвивальної педагогічної взаємодії на основі соціально-культурного досвіду.

У середніх загальноосвітніх школах впроваджена багатобальна (рейтингова) система оцінки навчальної діяльності учнів. Сьогодні, з урахуванням пози­тивного досвіду роботи ряду середніх шкіл і ґрунтуючись на набутках теоретичних пошуків, можна сформулювати основні по­ложення рейтингової системи:

1. Рейтинг — це сума балів, набрана учнями протягом деякого проміжку часу за наперед визначеними правилами, в основі І своїй такими, що не змінюються впродовж цього проміжку часу.

Проміжний рейтинг — це сума балів, що її набрали учні на даний момент часу.

Підсумковий рейтинг — це повна сума балів, набрана учнями за всю їхню роботу з вивчення окремих тем чи розділів курсу фізики, наприклад за чверть, півріччя, навчальний рік.

2. Рейтингова система повинна забезпечувати інтегральну оцінку досягнень учня, тобто оцінка є комулятивною. Інтегральність оцінки дозволяє якнайповніше врахувати сучасні підходи до організації якісної підготовки учнів на основі врахування високих вимог до змісту фізичної освіти. Підсумок оцінкових показників застерігає учителів від значної кількості помилок, які призводять до суб'єктивізму оцінки і пов'язаного з відсутністю взаємозв'язків між окремими "дискретними" оцінками розрахунку середньої арифметичної оцінки, що не відповідає можливостям використан­ня оцінної шкали. Інтегральний підхід до оцінювання результатів навчальних досягнень дозволяє відчутно посилити мотивацію школярів до навчальної діяльності, організувати процес діагности­ки й самодіагностики (школярів та учителів), складати програми корекції змісту і методів навчання, навчального процесу загалом.

3. Внаслідок проведених упродовж трьох років пошуків ми дійшли висновку, що, на противагу п'ятибальній системі, яка використовується й до нашого часу (фактично чотирибальної), для досягнення об'єктивізації контролю треба використовувати багатобальну оцінку досягнень навчальної праці школярів. У зв'язку з цим ми рекомендуємо необмежену шкалу оцінкових показників, яку можна використовувати з урахуванням названого вище принципу інтегральності оцінки протягом усього терміну навчання (наприклад, у старших класах середньої школи), тобто реалізувати принцип комплексності через оцінку. Багатобальність одночасно передбачає ще й встановлення меж вимірювання пара­метрів на окремих етапах контролю. На основі аналізу досягнень педагогічної науки та психодіагностики зроблено висновок про те, що в межах одного конкретного контрольного заходу опти­мальним є використання від трьох до дев'яти градацій рівня якос­ті виконання відповідних завдань. Вибір абсолютних величин показників повною мірою залежить від учителя і умов викорис­тання системи "рейтинг", оскільки є інструмент для зведення до єдиного "стандарту" будь-яких (у цифровому вираженні) оцінко­вих показників. Введення багатобальності оцінки дозволяє учи­телеві значно підвищити об'єктивність оцінювання за рахунок розширення шкали.

4. Найсуттєвішим недоліком поширеної досі п'ятибальної системи є відсутність урахування значимості контролю. Рейтингова система дозволяє поєднати кількісну оцінку з конкретними навчальними цілями і завданнями, диференційовано оцінювати різні за необхідним рівнем навчання види діяльності школярів. Ми розгля­нули різноманітні класифікації рівнів навченості та видів діяль­ності учнів середніх шкіл і пропонуємо можливі варіанти дифе­ренційованих оцінок у межах 100-бальної шкали. При цьому враховані вимоги щодо використання завдань різної складності, а також випадки, пов'язані з інтегрованим (за рівнями контро­льованої діяльності) контролем. Використання вказаних можливостей рейтингової системи дозволяє зменшити наявні сьогодні у вчителів сумніви щодо порівняння оцінок за різноманітні види навчальної діяльності школярів, виробити єдині критерії оціню­вання. Учні отримують можливість чітко й цілеспрямовано плану­вати свої навчальні досягнення, зростає їхня мотивація до плідної навчальної діяльності.

5. Рейтингова система передбачає широке використання нада­них сьогодні середнім загальноосвітнім школам та вчитетелям-предметникам можливостей для організації навчально-виховного процесу, і зокрема контролю навчальної діяльності, використання з цією метою різноманітних методів і засобів. Потужним стиму­лом для підвищення ефективності й результативності навчально-виховного процесу є реалізація на практиці ідей педагогіки співробітництва, встановлення демократичних стосунків учителів та школярів. Відкритість, доступність, гласність при плануванні й проведенні контрольних заходів забезпечуються відповідними засобами. Основним документом, що регулює взаємовідносини учителя й учня, стає програма контролю навчальних завдань, яка реалізується у вигляді "Пам'ятки учневі. В цьому документі, що враховує специфічні особливості класу, предмета, вказуються всі передбачувані контрольні заходи, форми і види контролю, нижній та верхній оцінкові показники, критерії оцінки. Учні таким чином отримують реальну можливість чітко планувати свої досягнення, зіставляти їх із тими вимогами, які перед ними ставляться. У вчителя з'являються широкі можливості для стимулювання навчальної діяльності школярів завдяки введенню різноманітних додаткових умов (їх можна класифікувати як заходи заохочення та покарання).

Вводяться додаткові бальні оцінки за дострокове виконання контрольних домашніх завдань, за всілякі види додаткової роботи, за виконання додаткових завдань (не обов'язкових, але таких. Що сприяють більш глибокому засвоєнню навчального матеріалу, розширенню загального кругозору, — інформаційних повідом­лень, доповідей, рефератів, самостійних спостережень, досвідів тощо). При цьому і учні, і вчителі можуть виявити максимум творчості, активності у визначенні умов функціонування рейтингової системи, усвідомлено приймати рішення щодо їх корекції. Останнім часом у середніх загальноосвітніх школах поширились та здобули визнання інноваційні технології навчання. При цьому однією з найпоширеніших технологій є проблемно-модульне забезпечення (ПМЗ) навчального процесу. Як відомо, однією з відмітних особливостей ПМЗ є функціонально-структурна деталізація навчального процесу, тому методи контролю й оцінки знань школярів мають відповідати дидактичній, структурі проблемного модуля. Наш досвід показав, що використання ПМЗ вдало поєд­нується з багатобальною системою оцінки (рейтинг). Практика застосування рейтингової системи контролю й оцінки навчальних досягнень учнів школи-комплексу № 5 Центру освіти молоді м. Запоріжжя засвідчує появу значної за обсягом навчально-статис­тичної інформації, процес обробки якої потребує автоматизації. Наводимо результати використання рейтингу ПМЗ (за допомогою мікро-ЕОМ) на прикладі вивчення фізики в 10-му класі.

Використання п'ятибальної шкали під час диференціювання видів навчальної діяльності школярів і відповідно оцінювання їх стає дуже незручним. Пов'язане це з тим, що в такій шкалі різни­ця між найближчими оцінками (дискретність оцінки) є досить великою і дорівнює одиниці, що становить 20% максимальної оцінки. При цьому, по-перше, знижується як сама об'єктивність оцінки, так і, по-друге, менш ретельно простежується динаміка навчального процесу як для одного окремого учня, так і для всього класу. Для вирішення цієї важливої в практичному відно­шенні проблеми почали дедалі ширше використовувати рейтингову систему оцінки знань. Суть цієї системи проілюструємо на прикладі 100-бальної шкали, яка досить легко трансформується у відносні одиниці, наприклад у відсотки

Існують труднощі, пов'язані з розробкою і впровадженням "рейтингової системи", які виявляються, зокрема, у такому:

1) складність розробки варіантів контрольних завдань, які врахо­вували б рівні навченості; небезпека охоплення тестовим контро­лем без урахування специфіки тих якостей учня, що перевіряють­ся; 2) надмірна самостійність учнів у навчанні; 3) лібералізація навчальної дисципліни; 4) домінування письмової перевірки знань над усним опитуванням; 5) система, яка завжди націлена на чіткі результати, може стати ще більш жорсткою, не стільки розвиваю­чою учнів, скільки тренуючою їх у розв'язуванні задач-тестів;

6) небезпека формалізму і його наслідків у виховному й психо­логічному планах.

35. Сутність понять змісту осіти. різні підходи і теорія визначення змісту освіти в історичному аспекті. наукові засади змісту освіти. компетентнісний підхід до змісту освіти ...медіоосвітні технології і компетентнісний підхід

Зміст освіти на кожному етапі суспільного буття залежить від рівня розвитку науки та економіки, специфіки системи народної освіти певної країни, відведеного на освіту часу, теоретичного і практичного значення окремих галузей науки в загальній системі людських знань, завдань суспільства і держави у галузі політики, економіки і виховання (соціального замовлення для системи народної освіти).Зміст освіти - система наукових знань, практичних умінь і навичок, засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та формування особистості. На зміст освіти впливають об'єктивні (потреби суспільства у розвитку людини, науки й техніки, що супроводжуються появою нових ідей, теорій і докорінними змінами технологій) та суб'єктивні чинники (політика панівних сил суспільства, методологічні позиції вчених тощо). Спробу наповнити поняття освіти певним змістом зробив видатний швейцарський педагог Й.Песталоцці, розуміючи її як усебічний розвиток людини. Він чітко розрізняв навчання і виховання, вважаючи їх шляхами здійснення освіти. В Острозькій академії працював Кирило Лукаріс, який прожив в Італії 11 років, де вивчав науку у Венеціанському і Падуанському університетах, а у 1594—1598 р. був ректором Острозької академії. Зрозуміло, що він міг ввести для вивчення науки квадрівіума (арифметика, геометрія, астрономія, музика) — як підвищений курс світської освіти у Західній Європі. Він вивчався після тривіума - граматики, риторики, діалектики. Квадрівіум і тривіум становили "сім вільних мистецтв" і разом із богослов´ям складали зміст середньої освіти.Львівське братство, затверджуючи 1 січня 1586 р. "Порядок школи", у своїй постанові спеціально відзначило, що у школі, крім граматики, діти повинні вивчати діалектику, риторику й "иньїе философские письма, школе надлежащие", приховавши під останніми словами науки квадрівіума, тобто арифметику, геометрію, астрономію, музику, вивчення яких польська влада забороняла в українських школах, вважаючи, що українці можуть обмежитись лише науками тривіума.Варто зазначити, що юнаки з України, одержуючи освіту в західноєвропейських університетах, мали глибокі і різнобічні знання. Серед їх вихованців можна назвати Мелетія Смотрицького та Феофана Прокоповича. Завершуючи свою освіту, вони не тільки були знайомі з "сімома вільними науками", а й викладали їх. Очевидно, питання змістового наповнення наук квадрівіума вирішувалося рівнем науко­вої підготовки того, хто навчав дітей і студентів.У кінці XIX ст. у початковій школі переважала релігійна догматика. Видатний російський педагог П. Каптерєв дотримувався погляду, що істотною ознакою , визначення загальноосвітньої цінності тої чи іншої науки є її метод Характер методу був одним із критеріїв при відборі наук і визначенні! місця у загальноосвітній школі. Російський педагог і психолог П. Блонський замість сумнівної, на його погляд, предметної структури змісту навчання радив в основу навчання покласти метод пізнання і метод праці. Об´єктом пізнання дитини є навколишня дійсність як єдине ціле. У наш час великого поширення набула педоцентрична теорія американського педагога Дж. Дьюї, яка в основу вирішення проблеми. змісту освіти і навчання ставить інтереси учня. Зміст освіти — це педагогічна модель соціального замовлення, звернутого до школи. Зміст освіти — це педагогічна категорія, це теоретична основа для визначення змісту навчання. Зміст освіти пояснюють, декілька теорій; дві з них — формальної та матеріальної освіти, третя педоцентрична теорія Дж. Дьюї.

Медіа-освіта – частина освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві медіа-культури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні(комп’ютерно опосередковане спілкування, інтернет, мобільна телефонія) медіа з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.

Медіа-педагоги – учителі, викладачі, вихователі всіх ланок системи освіти, керівники медіа-студій різного профілю в структурі центрів роботи з молоддю та інших організацій, які мають відповідну педагогічну і медіа-психологічну компетентність та впроваджують медіа-освіту.

Медіа-культура – сукупність інформаційно-комунікаційних засобів, що функціонують у суспільстві, знакових систем, елементів культури комунікації, пошуку, збирання, виробництва і передачі інформації, а також культури її сприймання соціальними групами та соціумом у цілому. На особистісному рівні медіа-культура означає здатність людини ефективно взаємодіяти з мас-медіа, адекватно поводитися в інформаційному середовищі.

Медіа-обізнаність – рівень медіа-культури, який передбачає засвоєння особистістю системи знань про засоби масової комунікації, їх історію та особливості функціонування, користь і шкоду для людини, уміння убезпечити себе від негативних інформаційних впливів і вільно орієнтуватись у світі інформації.

Медіа-грамотність – рівень медіа-культури, який стосується вміння користуватися інформаційно-комунікативною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою медіа-засобів, свідомо сприймати і критично тлумачити інформацію, відділяти реальність від її віртуальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконструйовану медіа-джерелами, осмислювати владні стосунки, міфи і типи контролю, які вони культивують.

Медіа-компетентність – рівень медіа-культури, що забезпечує розуміння особистістю соціокультурного, економічного і політичного контексту функціонування медіа, засвідчує її здатність бути носієм і передавачем медіа-культурних смаків і стандартів, ефективно взаємодіяти з медіа-простором, створювати нові елементи медіа-культури сучасного суспільства.

Медіа-освітній рух – інтеграція громадських об’єднань різного спрямування, державних інституцій освітнього, культурного та іншого профілю в напрямі розвитку медіа-культури суспільства, зокрема дітей і молоді.

Мета і завдання медіа-освіти

Метою медіа-освіти є формування медіа-культури особистості в середовищі значущих для неї спільнот (малих груп, родин, навчальних і виробничих колективів, місцевих громад тощо).

Головні завдання медіа-освіти полягають у сприянні формуванню:

медіа-імунітету особистості, який робить її здатною протистояти агресивному медіа-середовищу, забезпечує психологічне благополуччя при споживанні медіа-продукції, що передбачає медіа-обізнаність, уміння обирати потрібну інформацію, оминати інформаційне «сміття», захищатися від потенційно шкідливої інформації з урахуванням прямих і прихованих впливів;

рефлексії і критичного мислення як психологічних механізмів медіа-грамотності, які забезпечують свідоме споживання медіа-продукції на основі ефективного орієнтування в медіа-просторі та осмислення власних медіа-потреб, адекватного та різнобічного оцінювання змісту і форми інформації, її повноцінного і критичного тлумачення з урахуванням особливостей сприймання мови різних медіа;

здатності до медіа-творчості для компетентного і здорового самовираження особистості та реалізації її життєвих завдань, покращення якості міжособової комунікації і приязності соціального середовища, мережі стосунків і якості життя в значущих для особистості спільнотах;

спеціалізованих аспектів медіа-культури:візуальної медіа-культури (сприймання кіно, телебачення), музичної медіа-культури, розвинених естетичних смаків щодо форм мистецтва, опосередкованих мас-медіа, та сучасних напрямів медіа-арту тощо.