2. 2. Аналіз отриманих результатів емпіричного дослідження

Аналізуючи та інтерпретуючи відповіді які ми отримали використовуючи методику для визначення соціальної спрямованості молодших школярів ми отримали наступні результати: 69,5% школярів мають соціальну спрямованість, і 30,5 % - егоїстичну спрямованість (Мал.1).

Мал. 1 Соціальна спрямованість молодших школярів

Дивлячись на результати, можна сказати, що вони є досить не поганими. Адже дані показники показують, що соціальна спрямованість переважає над егоїстичною. У дітей із соціальною спрямованістю формуються правильні життєві цінності, загальноприйняті норми поведінки, толерантне ставлення до інших людей. Такі учні більш дружелюбні та комунікабельні.

Діти із егоїстичною спрямованістю є більш конфліктними. Вони надають перевагу лише своїм потребам та бажанням, не враховують думки інших, не беруть до уваги інтереси інших людей. Такі учні рідко виконують громадські та трудові доручення, не прагнуть робити корисні справи, не проявляють особливого бажання допомогти своїм товаришам.

Аналізуючи результати за методикою Б. Басса для старших школярів ми отримали наступні результати: направленість на себе, тобто егоїзм – 69,4%, направленість на спілкування – 21,4%, направленість на роботу – 9,2%(Мал.2).

Мал.2 Соціальна спрямованість старших школярів

Отримані результати свідчать, що дуже великий відсоток старших школярів, а саме 69,4% сповідують егоїстичні переконання. Інші ж учні розподілили свої схильності між направленостями на спілкування та на роботу. Отримані дані по методиці Б. Басса свідчать, що учні старшої школи більш схильні до егоїзму, тобто дана направленість суперечить альтруїстичній спрямованості, яка є провідною при формуванні особистості в школі.

Егої́зм - ціннісна орієнтація суб'єкта, що характеризується переважанням в його життєдіяльності самокорисливих особистих інтересів і потреб відносно до інтересів інших людей і соціальних груп. Згідно з егоїзмом, задоволення людиною особистого інтересу розглядається в якості вищого блага.

Проявам егоїзму властиво відношення суб'єкта до іншої людини як до об'єкта й засобу досягнення самокорисливої мети. Розвиток егоїзму і перетворення його в домінуючу спрямованість особи пояснюється серйозними дефектами виховання. Якщо тактика сімейного виховання об'єктивно направлена на закріплення таких проявів, як завищена самооцінка і егоцентризм особи дитини, то у неї може сформуватися стійка ціннісна орієнтація, при якій враховуються лише її власні інтереси, потреби, переживання тощо. У зрілому віці подібна концентрація на власному Я, себелюбство і повна байдужість до внутрішнього світу іншої людини або соціальної групи може привести до відчуження, як переживання суб'єктом самоти у ворожому йому світі.

Отже, порівнюючи учнів старшої та молодшої школи, ми дійшли висновку, що молодші школярі більш соціально спрямовані, гуманні та дружелюбні. Але не дивлячись на це можна сказати, що всі учні мають тенденцію до зміни спрямованості від соціальної до егоїстичної.

Спрямованість визначає життєву позицію людини, складає найважливішу сторону особистості, визначає її соціальну і моральну цінність. Під спрямованістю розуміється деяке психічна властивість, яке в загальному вигляді задається як вибіркове ставлення людини до дійсності, впливає на його життя і творчість, компонентами якого є ідеали, потреби, інтереси. Спрямованість особистості позначається в різноманітних мотивах поведінки людини.

ВИСНОВКИ

Курсова робота була присвячена актуальній темі проблеми щастя людини й гармонійного розвитку особистості. Також було досліджено процес формування спрямованості старших та молодших школярів.

Аналізуючи твори Сковороди, можна побачити рецепт щастя, якого так шукають люди. По-перше, треба не шукати щастя в зовнішньому, а також в матеріальних цінностях, воно знаходиться в середині людини, в її серці. По-друге, щасливою може бути людина, яка спілкується з Богом, йде дорогою добра, а не зла. По-третє, щаслива людина знайшла свою «спорідненість», і така праця приносить їй велике задоволення. Також така людина знає, що потрібне їй дається легко, вона не старається бути з кимось рівною, а щаслива, розуміючи те, для чого вона створена Богом. Все своє життя Григорій Сковорода шукав шлях до щастя і знайшов його у внутрішній свободі. Тому його бажанням було висікти на могилі слова: «Світ ловив мене, але не спіймав».

Ніхто і ніколи не мусить спинятися, не зазнаватися, не забувати своїх батьків, вчителів та вірних друзів. Педагоги повинні любити учнів і студентів, як це робив видатний мисли­тель Сковорода, безкорисливо віддавати свої знання і уміння. Вони прагнуть завжди сіяти розумне, добре, вічне і все роблять, щоб розцві­тала наша рідна Україна, тобто активно здій­снювати вчення Сковороди про єдність, дружбу народів, взаємну повагу і любов в «стране будущого».

Таким чином, творча спадщина Г.С.Сковороди в цілому сильна духом, вона характери­зується поєднанням вчення і життя, а тому є яскравим прикладом діянь дивовижних, як свого часу, так і на сучасному етапі послідовної боротьби за свободу і справедливість.

Своєю творчістю і життям Г.Сковорода продемонстрував можливість здійснення глибинних перетворень.

Філософія Г.С.Сковороди є прекрасним прикладом існування філософії українського духу як динамічної, здатної до розвитку і постійного вдосконалення оригінальної системи поглядів, ідеалів, вірувань, надій, любові, честі, совісті, гідності і порядності; вона є своєрідним пошуком і визначенням українським народом свого місця в суспільно-історичному процесі, закликом до гуманізму і “сродної” людській природі дії.

Таким чином, значення Г.С.Сковороди – вельми широке. Воно охоплює всі сфери духовного життя українського народу, визначає істотний внесок його в розвиток української культури загалом.

У ході нашого дослідження були вирішені такі завдання: проаналізувати наукову літературу з проблеми дослідження; обґрунтувати ідею феномену мудрості у контексті здобуття істини у спадщині Г.Сковороди; проаналізу­вати філософсько-етичну концепцію Г.С.Сковороди щодо трактування морального задоволення і щастя;

Нами було проведене емпіричне дослідження і було доведено, що естетичне виховання безпосередньо спрямоване на формування естетичних почуттів, смаків, суджень, здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини. Естетичне виховання спямоване на виховання в людині гуманістичних якостей, інтересів і любові до життя в його різноманітних проявах.

Проведене дослідження дозволяє зробити такі рекомендації: головну роль у вихованні відіграє не тільки сім’я, але і школа. Тому слід ще з малку прищеплювати школярам любов до всього прекрасного, цінувати красу, щирість, альтруїзм. Навчати дітей бачити красу навколишнього світу та відчувати в ній духовне багатство, доброту, сердечність і на основі цього утверджувати прекрасне в собі.

Тому завдання, які стоять перед сучасною педагогічною наукою, полягають в накресленні оптимальних шляхів підвищення ефективності естетичного виховання дітей у навчальних закладах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Андрущенко В.П. Сучасна соціальна філософія / В.П.Андрущенко, М.І.Михальченко. - К.: Генеза, 1996. - 368 с.

2. Багалій Д. Український мандрівний фі­лософ Григорій Сковорода / Д.Ба-галій. – К.: Вид-во «Орій» при УКСП «Кобза», 1992. – 472 с.

3. Барабаш Ю.Я.. «Знаю людину…» Григорій Сковорода: Поезія. Філософія. Життя. – М.,1989.

4. Бичко А.К. Феномен української інтелігенції: Спроба екзистенційного дослідження / А.К.Бичко, І.В.Бичко // Психологія і суспільство. – 2010. – № 1. – С. 8-64.

5. Білецький В. Есхатологічна спрямованість філософії Г.С.Сковороди / В.Білецький // Наука. Релігія. Суспільство. -2008. - № 2. - С. 121-125.

6. Верба Г.М. Ключ до християнської філософії Григорія Сковороди (Сковорода і Біблія. Путівник) / Г.М.Верба. – Тернопіль: Астон, 2007. – 656 с.

7. Григорій Сковорода // Повне зібрання творів: у 2 т. / Григорій Сковорода; ред. кол. В.І.Шинкарук (голова) та ін.]. – К. : Наукова думка, 1973. – Т.1.

8. Іваньо І.В. Філософія і стиль мис­лення Г.Сковороди / І.В.Іваньо. – К.: Наук.думка,1983. – 270 с.

9. Лощиц Ю. М. Сковорода. – М., 1972.

10. Махновець Л.Є. Григорій Сковорода. Біографія. - К: Наук, думка, 1972. -255 с.

11. Мишанич О. Григорій Сковорода: Нарис життя і творчості. -К: AT “Обереги”, 1994. -48 с.

12. Пільгук І. Григорій Сковорода: Художній життєпис. — К.: Дніпро, 1971. — 262 с.

13. Попович М. Григорій Сковорода: Філософія свободи. - 2 вид. - К.: Майстерня Білецьких, 2008. - 256 с.

14. Пролеєв С. Репресивність освіти: вимушена необхідність чи владні зазіхання соціуму / С.Пролеєв // Філософія освіти. – №1 (6). – 2007. – С.17-27.

15. Сково­рода Г.С. Розмова про істинне щастя / В.О.Шевчук (пер. укр. м., прим.). -X.: Прапор, 2002. - 280 с.

16. Сковорода Г. С. Сочинения: в 2 тт. – К., 1961.

17. Сковорода Г.С. Сочинения в стихах и прозе. – СПб., 1861.

18. Сковорода Г. С. Повна академічна збірка творів, под. ред.. проф.. Л.В. Ушкалова. – Харьков: Майдан, 2010. – 1400с.

19. Ушкалов Л. Григорій Сковорода: семінарій. - X.: Майдан, 2004. - 876 с.

20. Чернишов В.В. Релігійні основи світогляду Г. Сковороди.

21. Ушкалов Л. Українське барокове богомислення: Сім етюдів про Григорія Сковороду. - X.: Акта, 2001. -220 с.

22. Шинкарук В.І. Слово про Сковороду // Григорій Сковорода – 250. Матеріали про відзначення 250-річчя з дня народження. – К.: Наук. думка, 1975. – С.42-54.

23. Шкуринов П.С. Мировоззрение Г.С.Сковороды. – М.,1969.

ДОДАТКИ

ДОДАТОК А