2.1 Методики дослідження соціальної спрямованості особистості

Спрямованість особистості - це сукупність стійких мотивів, поглядів, переконань, потреб та устремлінь, орієнтувальних людину на певні поведінку і діяльність, досягнення щодо складних життєвих цілей. Спрямованість завжди соціально обумовлена і формується в онтогенезі в процесі навчання і виховання, виступає як властивість особистості, що виявляється у світоглядній, професійній спрямованості, у діяльності, пов'язаній з власним захопленням, заняттям чим-небудь у вільний від основної діяльності чаc. [12;350].

Соціальна спрямованість особистості формується під впливом трьох основних детермінант: діяльності, спілкування та ціннісних орієнтацій особистості. Суспільні закони виражають істотні зв’язки та відносини, які складаються у різних сферах людської діяльності.

Діяльність виступає як сила, яка відтворює та змінює систему об’єктивних та суб’єктивних умов: суспільних відносин та соціальних інституцій. Як суб’єкт суспільної діяльності та відносин, людина формується під впливом та за зразком суспільства, у якому вона функціонує. Соціальна діяльність особистості передбачає конкретні дії людини, у яких реалізуються суспільні закони, способи формування суспільних відносин, які й визначають суспільну сутність індивіда – його соціальну спрямованість.

Спілкування – вербальний виразник відносин між людьми. Спілкування є процесом встановлення та підтримки цілеспрямованого, прямого чи опосередкованого контакту між індивідами, покликаним змінювати протікання спільної діяльності, впливати на формування окремої особистості у процесі діяльності. Ставлення людини до оточуючого її предметного світу завжди опосередковане її ставленням до людей, до соціальної групи, до суспільства. Перетворення спілкування, ускладнення і збагачення його форм відкривають перед людиною нові можливості для особистісного розвитку. Під час спілкування відбувається передача особистого досвіду, думок, ідей, уявлень та уподобань, які утворюють систему ціннісних орієнтацій особистості – ієрархічне утворення, яке формується накладанням попереднього досвіду на індивідуальний.

Формування спрямованості особистості відбувається через відображення соціального, опосередкованого особистісним шляхом пізнання інших людей, порівняння себе з ними, вивчення їх потреб, через самовизначення та усвідомлення власного місця, життєвої позиції та стилю діяльності. Залежно від власних установок та ціннісних орієнтацій, особливостей психічної організації людина обирає види діяльності, стиль та форми спілкування; спонукають особистість до самоактуалізації, досягнення певних вершин та життєвих цілей.

Наше емпіричне дослідження проводилось на базі Брусилівської загальноосвітньої школи І-ІІІст. №1.

Для емпіричного дослідження ми використовували такі методики: «Методика спрямованості особистості Б. Басса» (Додаток Б) для старших школярів та «Методика соціальної спрямованості» (Додаток А) для молодших школярів. Обидва тести пропонують низку стандартизованих тверджень на які слід відповісти досліджуваному. Для визначення особистісної спрямованості за орієнтаційною анкетою Б. Басса, слід відповісти на 27 пунктів-суджень, для кожного з яких можливі три варіанти відповіді, що відповідають трьом видам спрямованості особистості.

За допомогою методики виявляють такі спрямованості:

1. Спрямованість на себе (Я) — орієнтація на пряму винагороду й задоволення безвідносно до роботи й співробітників, агресивність у до сягненні статусу, владність, схильність до су перництва, дратівливість, тривожність, інтроертність.

2. Спрямованість на спілкування (ОС) — прагнення за будь-яких умов підтримувати відносини з людьми, орієнтація на спільну діяльність, але часто на шкоду виконанню конкретних завдань або наданню щирої допомоги людям, орієнтація на соціальне схвалення, залежність від групи, потреба в прихильності й емоційних відносинах з людьми.

3. Спрямованість на роботу (Д) — зацікавленість у вирішенні ділових проблем, виконання роботи якнайкраще, орієнтація на ділове співробітництво, здатність відстоювати в інтересах справи власну думку, що корисно для досягнення спільної мети.

За іншою методикою, яку ми використовували для визначення спрямованості особистості у молодших школярів потрібно було відповісти учням на ряд поставлених питань (20 питань), які відображають їх як особистість. Кожне питання мало п’ять відповідей серед яких треба було обрати одну.

Кожне поставлене питання в анкетах передбачало виявлення спрямованості особистості, яка проявляється в свою чергу в особливостях інтересів особистості: цілях, які ставить перед собою людина, потребах, пристрастях і установках, які реалізуються на потягах, бажаннях, схильностях, ідеалах, меті тощо.

За допомогою даних методик нам вдалося визначити який тип спрямованості переважає у сучасних школярів та чи змінюється він з часом..